ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

До 100-річчя державної служби в Україні

Десять років тому Голо­вне управління держав­ної служби України у співпраці з Інститутом іс­торії України НАН України дослідили, з якого часу веде свій відлік державна служба в Україні як окре­ма інституція для управ­ління державою, функції якої виконують уповно­важені на це службов­ці за рахунок коштів дер­жавного бюджету. І це не 1993 рік, коли був ухвале­ний перший Закон Украї­ни «Про державну служ­бу», а 1918-й, тобто період Української держави гетьмана Павла Скоро­падського. Отже, йдеть­ся про набагато ширші часові рамки функціону­вання державної служ­би в Україні та існує не­обхідність популяризації інформації, відомої рані­ше тільки вузькому колу фахівців.

Н апередодні прийняття відповідних законодав­чих актів відбулася низ­ка визначних та водно­час трагічних подій в но­вітній історії України. 7 листопада 1917 року III Універсал Центральної Ради проголосив Українську На­родну Республіку, що, в свою чергу, змусило її керманичів впритул за­йнятися питаннями державотво­рення, зокрема формуванням про­фесійної української державної служби. Але переважне уявлення про Україну як частину майбутньої (хоча й незрозумілої) Російської фе­дерації призвело до того, що на міс­цях фактично залишався держав­ний апарат дореволюційного пері­оду. Становлення структур цен­тральної влади здійснювалося шляхом поєднання старих та нових елементів, внаслідок чого держав­на служба так і не була інституцій­но оформлена. Неефективність та­ких заходів невдовзі засвідчили як агресія червоної Росії проти Украї­ни, так і запізніле проголошення її незалежності IV Універсалом Цен­тральної Ради. При цьому не мож­на стверджувати, що Рада народ­них міністрів та уряд Української Народної Республіки не розуміли важливості впорядкування дер­жавної служби. Просто для цього, як і для вирішення інших багатьох важливих питань, не вистачило ні часу, ні політичної волі.

Павло Скоропадський, ставши гетьманом, проголосив першочер­говим завданням будівництво сильної влади та наведення поряд­ку в державі. Після прийняття «Грамоти до всього українського народу» та «Законів про тимчасо­вий державний устрій України» ви­йшла низка законодавчих актів, що й започаткували державну службу в Україні.

Першим та ключовим серед них був «Закон про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу вій­ськових на вірність Українській Державі» від 30 травня 1918 року. Складання державним службовцем присяги визначалося як обов’язкова умова набуття цього статусу. Саме гетьманові Павлу Скоропадському вперше в українській історії вдало­ся окреслити коло посадовців, для яких служба державі стала профе­сійною справою. Після цього можна було говорити про критерії добору кадрів, обсяг посадових обов’язків відповідно до виконуваних функ­цій, та інші необхідні складові.

Другим став «Закон про нор­мальний розпис утримання служ­бовців у центральних урядових установах цивільних відомств» від 26 червня 1918 року. Запроваджува­лася система класів посад (фактич­но – аналог сучасних категорій та рангів), визначалися розміри річ­них окладів (включаючи «тринад­цяту зарплату»), умови пенсійного забезпечення та відряджень.

Затвердження схеми посадових окладів виявилося вельми дореч­ним, бо в останні тижні існування Тимчасового уряду чиновники фактично не отримували заробіт­ну плату. Гроші на утримання гу­бернських та повітових адміні­страцій не надходили. Державні службовці забезпечували функці­онування місцевої влади за влас­ний рахунок, що невдовзі призве­ло до колапсу системи державно­го управління. Гетьман прагнув повернути престиж державної служби, забезпечивши, зокрема, належне матеріальне утримання посадовців та органів влади. Зго­дом гетьману неодноразово дорі­кали за те, що запроваджені ним структури державного управлін­ня нагадували владні інституції Російської імперії. Однак, за бра­ком часу та необхідністю негай­ного прийняття рішень, Скоро­падським та його соратниками було застосовано найближчий аналог з переходом на українську термінологію та запозиченням де­яких елементів з німецького та ав­стро-угорського досвіду. Також одним з ключових органів у систе­мі вищих державних інституцій мала стати Державна канцелярія, серед повноважень якої головне місце посідала кадрова політика щодо вищих посадовців, яких призначав гетьман. Фактично то була спроба створити спеціально уповноважений орган, подібний до нинішнього Національного агентства України з питань дер­жавної служби. В цьому питанні гетьман також спирався на досвід попередників: Державна канцеля­рія бере свій початок від Канцеля­рії Генерального писарства Укра­їнської Народної Республіки.

Нарешті третій «Закон про по­рядок призначення на урядову службу» від 24 липня 1918 року ви­значив процедури призначення службовців на посади в залежнос­ті від їхнього класу. Наприклад, гетьманські призначення на поса­ди заступників міністрів, дирек­торів департаментів (ІІІ–ІV класи) мали погоджуватися з Радою мі­ністрів. Отже, гетьман, хоч і зосе­редив в своїх руках виключні владні повноваження, тим не менш, запровадив процедурні об­меження щодо їх реалізації, свідо­мо посиливши роль уряду. До того ж, ним проголошувалися наміри про майбутні вибори до Сейму Української держави та органів місцевого самоврядування. Як ві­домо, ці плани не вдалося здій­снити, але саме державна служба мала зіграти провідну роль в про­цесі передачі певної частини вла­ди ширшим верствам населення.

Сучасна державна служба в Україні хоч і відрізняється від тієї, що народжувалася 100 років тому, проте знову на порядку денному постають питання фахової підго­товки державних службовців, їх особистих якостей, етичних норм поведінки, підходів до відбору ка­дрів, їх просування по службі, за­безпечення політичної нейтраль­ності, економічного підґрунтя дер­жавної служби, соціальних гаран­тій та все те, що входить до осно­вних цілей та завдань реформи дер­жавної служби.

Сьогодні йдеться про її оновлен­ня на основі кращих європейських практик з урахуванням власних на­ціональних традицій. Дослідження історії державного управління та врахування цього досвіду є необ­хідною складовою для досягнення успіху в процесі реформування дер­жавної служби в Україні.

25.06.2018

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини