ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Cпокій йому навіть і не сниться

«Усі ми родом з дитинства» – так писав сво­го часу французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері. Це крилате визначення пев­ною мірою стосується відомого журналіста, активного громадсько-політичного діяча Івана Павловича Гаврилишина, якому 15 травня виповнилося 70 років.

Н ародився ювіляр у сім’ї трударів у с. Оришківці Гусятин­ського району на Тернопільщині. Батьки його разом із шкільними вчителями прищепили йому лю­бов і повагу до людей, до праці і хліба насущного, до рідної мови і Батьківщини, щиру вірність правді, добру і справедливості.

Змалку Іван, як і годиться се­лянському сину, зранку і до ве­чора допомагав батькам у кол­госпі і в домашньому господар­стві, і в той же час відмінно вчився. Саме в школі вперше проявив свої організаторські здібності, неспокійний і бійців­ський характер – був старостою класу, головою учнівського ко­мітету, завідував кролефермою, був заступником керівника шкільної виробничої бригади, редагував стінгазету «За зна­ння», що була визнана кращою на районному конкурсі.

Ще в 7 класі у нього виявило­ся творче покликання: 12 лютого 1963 року в районній газеті була надрукована його перша замітка «Привабливий вогник» про сіль­ську бібліотеку. Він і досі збері­гає пожовклий від часу примір­ник газети. У школі робсількорів при районній редакції познайо­мився із світом журналістики, його змістовні й аргументовані кореспонденції друкувалися все частіше і віднаходили схвалення читачів. По суті, це й визначило його життєвий вибір – стати про­фесійним журналістом.

У той час на факультет жур­налістики можна було вступи­ти тільки за наявності дворіч­ного виробничого стажу, щоб абітурієнт уже мав якийсь жит­тєвий досвід, міг правильно зрозуміти ту чи іншу ситуацію і був здатний донести її чита­чам. Тому після закінчення се­редньої школи Іван відразу ж «впрігся» у журналістського воза – почав працювати літера­турним працівником, потім за­відував відділом редакції гуся­тинської районної газети.

Життєвий і творчий досвід Івана значно збагатила напру­жена солдатська служба в авіа­ційних частинах. Адже літаки, як співається у відомій пісні, самі не літають, на землі і в небі їх обслуговують пілоти і штур­мани, технічні спеціалісти. Саме про них оперативно й ціка­во писав військовий кореспон­дент Іван Гаврилишин в армій­ських газетах.

З метою підвищення свого творчого, теоретичного і прак­тичного рівня Іван закінчив фа­культет журналістики Львів­ського національного універси­тету ім. Івана Франка, в якому є багатовікові національні тради­ції, міцна навчально-методична база, високопрофесійний профе­сорсько-викладацький колек­тив, належний рівень викладан­ня. «Майбутніх журналістів, – згадує він, – вчили мислити творчо, серйозно ставитися до своєї справи, чітко й оригіналь­но викладати свої думки і пропо­зиції. Нас вчили принциповості, порядності й об’єктивності, ґрунтовному і всебічному аналі­зу конкретних життєвих ситуа­цій, наполегливо шліфувати свою майстерність.

Творчим кредо, наріжним каменем для нього, як і для ін­ших випускників вишу, стали напутні слова тодішнього дека­на факультету журналістики – незабутнього патріарха слова професора Йосипа Цьоха, що ак­туальні й сьогодні: «Факти – надзвичайно вперта річ. Тому писати треба правду, тільки правду і нічого, крім правди. І за правду треба боротися. Адже ви, як автори, своєю честю і совістю відповідаєте за кожен факт, за кожне друковане слово».

Так трапилося, що Івану піс­ля навчання довелося тривалий час працювати не за фахом, але він ніколи не поривав зв’язків з журналістикою, яка стала його паралельною професією. Пра­цював в обласних і республікан­ських молодіжних і профспіл­кових організаціях, які вихову­вали надійну зміну старшому поколінню, робили вагомий внесок у розвиток народного господарства. Був завідувачем відділу кадрів і організаційної роботи Української республі­канської ради з туризму і екс­курсій, відповідальним секре­тарем Міжвідомчої комісії з пи­тань туризму Української проф­спілкової ради, проректором ін­ституту туризму ФПУ з міжна­родної діяльності, редагував ту­ристичний журнал.

Саме в період його роботи в системі профспілкового туриз­му мені, як відповідальному працівнику ФПУ, довелося з ним познайомитися, і ось вже більше 35 років підтримуємо дружні то­вариські контакти. По праву можу сказати, що Іван Павлович відзначається своєю ініціати­вою, цілеспрямованістю, напо­легливістю, його добре знають у колективах туристично-екскур­сійних організацій, у роботі яких він залишив добрий ре­зультативний слід.

Як досвідченого, принципо­вого і компетентного професіо­нала Івана Гаврилишина запро­шують у 1998 році на роботу в апарат Верховної Ради України. Працював помічником-консуль­тантом народного депутата, радником-прес-секретарем пер­шого заступника голови парла­менту. Брав безпосередню участь у вивченні громадської думки, захисті конституційних прав і свобод громадян, підго­товці законопроектів та інших документів. Він швидко схо­плює сутність подій, добре ба­чить зв’язки між різними яви­щами життя, аргументовано ро­бить слушні висновки і пропо­зиції. Усе це відчувається і в його газетних публікаціях.

Вийшовши на пенсію, реда­гував журнал, художні і полі­тичні книги. І нині постійно друкується, в тому числі в газе­ті «Профспілкові вісті». Життя щоразу «підкидає» йому цікаві теми і, як він любить часто жар­тувати, «пише за принципом: ні дня без рядка, ручка в руці, і го­ловне – щоб чорнило не засо­хло». За скромними підрахун­ками, ним опубліковано кілька тисяч статей і кореспонденцій у сотні газет та журналів.

Звичайно, складно повірити, що Івану Павловичу виповню­ється 70. Адже це солідна дата у житті кожної людини. Особли­во для журналістів – з ненормо­ваним робочим днем, інтенсив­ністю інтелектуальної праці, наполегливими пошуками ці­кавих подій і сенсацій, неперед­бачуваними емоційними стре­сами і комплексами, виклика­ними надзвичайними ситуація­ми, людськими і суспільними проблемами.

За особливі заслуги перед українським народом член На­ціональної спілки журналістів України, державний службо­вець третього рангу Іван Гаври­лишин нагороджений Почес­ною грамотою Верховної Ради України, урядовими, профспіл­ковими, журналістськими, вете­ранськими, церковними ордена­ми, медалями, грамотами та ін­шими високими відзнаками. Та особливо дорогими для нього є вдячні слова читачів, яким до­помагає розібратися у тій чи ін­шій складній життєвій ситуації.

Сердечно, від усієї душі по­здоровляємо Вас, шановний Іва­не Павловичу, з ювілейною да­тою. Щиро бажаємо Вам і Ва­шій сім’ї нових успіхів у роботі і в навчанні, творчих удач, за­взяття й оптимізму, міцного здоров’я і довгих років щасли­вого життя. Ваша мудрість, еру­диція і безцінний досвід нам дуже потрібні!

МИКОЛА КОЗАК,

ЧЛЕН НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ЖУРНАЛІСТІВ УКРАЇНИ, ВЕТЕРАН ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ

21.05.2018

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини