ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

В строю, а не в обозі

Микола КОЗАК

член Національної спілки журналістів, ветеран профспілок і соціального страхування України

Микола КРАВЧУК

заслужений працівник соцсфери України

Кожен із нас напере­додні ювілею згадує прожите й пережи­те, підбиває підсумки зробленого, замислю­ється про майбутнє. Надто, якщо за плечи­ма три чверті століття, насиченого багатьма подіями життя.

Саме такі відчуття переживає нині Петро Швець – журна­ліст, ветеран українських профспілок із 36-літнім стажем. А ще він надзвичайно енергійна, працелюб­на, професійна й ви­сокопорядна людина.

14 липня відомому профспілковому жур­налісту, члену Націо­нальної спілки журналістів України Петру Васильовичу Швецю виповнюється 75 років.

За більш як 20 км від міста Погребище живе своїм життям дороге його серцю село Станилівка, що на Вінниччині.

Саме там, серед розло­гих верб і пахучих поділь­ських трав, на витоках річ­ки Рось, промайнули ди­тинство та рання юність нашого ювіляра.

Багато води сплило із сільської річечки, що жи­вить славнозвісну Рось, як його батько Василь Теле­монович пішов на Велику Вітчизняну й у перший же рік загинув у бою з фашис­тами. Мати, Ганна Андро­нівна, залишилася з мало­літніми синами – триріч­ним Петром та однорічним Іванком (Іваном).

Хлопчаки, напівсироти, нерідко голодні й напівроз­дягнені, із самого початку свого життя пройшли суво­ре випробування на міц­ність характеру, на честь і совість, звання називатися людиною...

Петро Швець, посивілий наш ветеран, ювіляр, один із тих, кому судилося спо­вна випити чашу повоєн­ного лихоліття. Не зламав­ся, вижив і наперекір труд­нощам пройшов славний життєвий шлях. Семиріч­ку закінчив у рідному селі, вісім класів – у сусідньому Черемошному, а десять класів – у смт Самгородок Козятинського району.

Бачив, як тяжко жилося матері, тому під час літніх канікул не байдикував, а працював на жнивах у кол­госпі. Треба було бачити радість матері, коли її 15-річний Петро за перші за­роблені 180 крб придбав костюм і плащ. Коли за­провадили оплату за на­вчання у школах, то мати, не маючи 25 рублів, запла­тила гускою.

Після закінчення деся­тирічки хлопця – здібно-го й грамотного організа­тора призначають завіду­вачем сільського клубу, бі­бліотеки, висувають на громадську роботу – комсо­мольську, а згодом – на партійну.

Але тяжіння до живого слова, до журналістики жило в ньому ще зі школи, тому з великою радістю прийняв запрошення пра­цювати в Погребищенській районній газеті «Колос». Жадібний до знань, він продовжив свою журна­лістську стезю – закінчив Львівський поліграфічний інститут за спеціальністю «журналістика», спеціалі­зація «редактор масової лі­тератури». Після вишу пра­цював на редакторській по­саді у секторі науково-технічної інформації Ін­ституту містобудування, у видавництві «Наукова дум­ка», де відредагував десят­ки науково-популярних книг.

Та ні з чим не зрівняти кількість трудових буднів, які присвятив він діяльнос­ті на профспілковій ниві. За довгий час роботи в го­ловному штабі україн­ських профспілок він успішно працював на поса­дах інструктора, помічни­ка голови Укрпрофради, керівника прес-служби, прес-секретаря голови ФПУ. З 1955 року Петро Швець – член Профспілки працівників культури України, з 1957 року – член Товариства «Знання» України.

Як член Національної спілки журналістів Петро Васильович чимало зробив для становлення республі­канської профспілкової га­зети, був ініціатором ство­рення «Профінформу», ви­дання перших «Бібліоте­чок голови профкому» тощо.

Перебуваючи на пенсії, він не залишився осторонь профспілкової та соціально-економічної темати­ки. На громадських заса­дах редагував газету Всеукраїнської партії трудя­щих «Лейборист України», друкувався в журналах «Праця і закон», «Соціаль­на політика», «Суспільство і соціальна політика», рес­публіканських газетах; є позаштатним кореспон­дентом газети «Атомник України».

Петро Швець багато ро­ків співпрацює з Товари­ством «Знання» України, є одним із ініціаторів проек­ту «Історія міст і сіл Украї­ни». Він підготував до ви­дання історію рідного села, на громадських засадах веде рубрику на сайті Това­риства «Новини науки і техніки». З 2012/13 навчаль­ного року Петро Васильо­вич – старший викладач едитології (редагування) коледжу вищого навчаль­ного закладу Університету сучасних знань Товариства «Знання» України. Напи­сав чимало книг, зокрема на такі актуальні теми, як «Обережно: рейдери», «Обе­режно: ОСББ!», один із ав­торів і укладач довідника із соціальної термінології тощо.

Вітаючи Петра Васильо­вича з ювілеєм, один із його численних друзів на­писав:

Нічого,

що з базару йдем,

Нехай скриплять

колеса в возі,

В житті ще візьмемо

своє –

В строю йдемо ж,

а не в обозі.

І справді, спокій ювіля­рові навіть не сниться. Зга­дуючи своє минуле, він живе планами на майбут­нє. Адже скільки ще треба зробити в цьому прекрасному й неспокійному світі.

Тож бажаємо Петрові Васильовичу Швецю міц­ного здоров’я і всіляких га­раздів на життєвій ниві.

 Україні не потрібні труби?

Віктор КОВРИГА

завідуючий прес-центром

Дніпропетровського облпрофоб’єднання

Дніпропетровський обком профспіл­ки металургів і гірників провів прес-конференцію, на якій обговорювалася ситуація, що виникла на Дніпропетров­ському трубному заводі через рішення його власників звільнити понад поло­вину працівників.

Голова профкому під­приємства Віктор Доброскок повідо­мив журналістам, що це рішення прийнято з численними порушення­ми норм законодавства, Генеральної, регіональ­ної та галузевої угод і спричинило негативну реакцію в колективі, адже багато хто занепо­коєний, бо на заводі пра­цює чимало трудових ди­настій, тож без роботи можуть залишитися всі працюючі члени родин. Люди не розуміють, як можна фактично ліквіду­вати одне з найстаріших підприємств галузі, яке випускає вкрай необхід­ну для країни продукцію. Якщо власники й влада не відреагують належ­ним чином, то працівни­ки готові вийти на захист рідного заводу, викорис­товуючи всі передбачені законом методи.

За словами голови профкому, власники підпри­ємства ухвалили рішен­ня незабаром відновити роботу заводу, але нака­зи про звільнення май­же 1500 працівників ска­совувати наміру не ма­ють, що може призвести до загострення й без того напруженого стано­вища.

Голова обкому профспіл­ки, депутат облради Ва­силь Шевченко на прес-конференції заявив, що профспілка закликає власників заводу (зараз вони, зважаючи на недо­ліки законодавства, хова­ються у тіні), не доводити до соціального вибуху й сісти нарешті за стіл пе­реговорів.

Профспілка чекає і на ре­акцію органів влади. Саме за її наполяганням у Ленінському районі (тут розташова­ний завод) і на рівні міста (питання роз­глядалося 26 червня на се­сії міськра­ди), відповід­но до поста­нови Кабміну щодо про­блем, які ви­никають при масовому ви­вільненні працівників, уже створено комісії, які розпочали свою роботу.

На часі й активізація роз­роблення державної про­мислової політики – з ак­центом, зокрема, на під­тримку власного товаро­виробника та створення внутрішнього ринку ме­талопродукції. (Бо ми вже дійшли до того, що метал завозять із-за кор­дону).

Безумовно, держава має знаходити важелі впливу на промисловців щодо збереження та створення нових робочих місць, підвищення рівня оплати праці найманих праців­ників, інвестування ко­штів на модернізацію ви­робництва, поліпшення умов праці та розвиток соціальної сфери. Викли­кає занепокоєння, що останнім часом робото­давці уникають соціаль­ного діалогу з найакту­альніших питань, гальму­ють функціонування кол­договірної системи.

Тим часом питання про те, чи потрібні нам труби, взагалі не має стояти: не­щодавно урядовці пообі­цяли впродовж трьох ро­ків виділити 50 млрд грн на оновлення комуналь­них мереж, які, як заува­жив іще один учасник прес-конференції депу­тат міськради Сергій Во­робйов, зношені на 60–70%. Це може заванта­жити трубників (якщо вони, звичайно, вижи­вуть у цьому буремному ринковому океані) робо­тою на ціле десятиріччя.

Представники профспіл­ки металургів і гірників також зосередили увагу на загальних проблемах галузі, соціальних наслід­ках масового вивільнен­ня працівників. Тривогу викликає сьо­годні не тільки Дніпропетров­ський труб­ний, а й Ніко­польський за­вод фероспла­вів, містоутво­рюючі Орджо­нікідзевський і Марганецький гірничо-збагачувальні комбінати.

12.07.2013

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини