В строю, а не в обозі
Микола КОЗАК
член Національної спілки журналістів, ветеран профспілок і соціального
страхування України
Микола КРАВЧУК
заслужений працівник соцсфери України
Кожен із нас напередодні ювілею згадує прожите й пережите,
підбиває підсумки зробленого, замислюється про майбутнє. Надто, якщо за плечима
три чверті століття, насиченого багатьма подіями життя.
Саме такі відчуття переживає нині Петро Швець – журналіст, ветеран
українських профспілок із 36-літнім стажем. А ще він надзвичайно енергійна, працелюбна,
професійна й високопорядна людина.
14 липня відомому профспілковому журналісту, члену Національної
спілки журналістів України Петру Васильовичу Швецю виповнюється 75 років.
За більш як 20
км від міста Погребище живе своїм життям дороге його серцю
село Станилівка, що на Вінниччині.
Саме там, серед розлогих верб і пахучих подільських трав, на
витоках річки Рось, промайнули дитинство та рання юність нашого ювіляра.
Багато води сплило із сільської річечки, що живить славнозвісну
Рось, як його батько Василь Телемонович пішов на Велику Вітчизняну й у перший же
рік загинув у бою з фашистами. Мати, Ганна Андронівна, залишилася з малолітніми
синами – трирічним Петром та однорічним Іванком (Іваном).
Хлопчаки, напівсироти, нерідко голодні й напівроздягнені, із
самого початку свого життя пройшли суворе випробування на міцність характеру,
на честь і совість, звання називатися людиною...
Петро Швець, посивілий наш ветеран, ювіляр, один із тих, кому
судилося сповна випити чашу повоєнного лихоліття. Не зламався, вижив і наперекір
труднощам пройшов славний життєвий шлях. Семирічку закінчив у рідному селі, вісім
класів – у сусідньому Черемошному, а десять класів – у смт Самгородок Козятинського
району.
Бачив, як тяжко жилося матері, тому під час літніх канікул не
байдикував, а працював на жнивах у колгоспі. Треба було бачити радість матері,
коли її 15-річний Петро за перші зароблені 180 крб придбав костюм і плащ. Коли
запровадили оплату за навчання у школах, то мати, не маючи 25 рублів, заплатила
гускою.
Після закінчення десятирічки хлопця – здібно-го й грамотного
організатора призначають завідувачем сільського клубу, бібліотеки, висувають
на громадську роботу – комсомольську, а згодом – на партійну.
Але тяжіння до живого слова, до журналістики жило в ньому ще
зі школи, тому з великою радістю прийняв запрошення працювати в Погребищенській
районній газеті «Колос». Жадібний до знань, він продовжив свою журналістську стезю
– закінчив Львівський поліграфічний інститут за спеціальністю «журналістика», спеціалізація
«редактор масової літератури». Після вишу працював на редакторській посаді у
секторі науково-технічної інформації Інституту містобудування, у видавництві «Наукова
думка», де відредагував десятки науково-популярних книг.
Та ні з чим не зрівняти кількість трудових буднів, які присвятив
він діяльності на профспілковій ниві. За довгий час роботи в головному штабі українських
профспілок він успішно працював на посадах інструктора, помічника голови Укрпрофради,
керівника прес-служби, прес-секретаря голови ФПУ. З 1955 року Петро Швець – член
Профспілки працівників культури України, з 1957 року – член Товариства «Знання»
України.
Як член Національної спілки журналістів Петро Васильович чимало
зробив для становлення республіканської профспілкової газети, був ініціатором
створення «Профінформу», видання перших «Бібліотечок голови профкому» тощо.
Перебуваючи на пенсії, він не залишився осторонь профспілкової
та соціально-економічної тематики. На громадських засадах редагував газету Всеукраїнської
партії трудящих «Лейборист України», друкувався в журналах «Праця і закон», «Соціальна
політика», «Суспільство і соціальна політика», республіканських газетах; є позаштатним
кореспондентом газети «Атомник України».
Петро Швець багато років співпрацює з Товариством «Знання»
України, є одним із ініціаторів проекту «Історія міст і сіл України». Він підготував
до видання історію рідного села, на громадських засадах веде рубрику на сайті Товариства
«Новини науки і техніки». З 2012/13 навчального року Петро Васильович – старший
викладач едитології (редагування) коледжу вищого навчального закладу Університету
сучасних знань Товариства «Знання» України. Написав чимало книг, зокрема на такі
актуальні теми, як «Обережно: рейдери», «Обережно: ОСББ!», один із авторів і укладач
довідника із соціальної термінології тощо.
Вітаючи Петра Васильовича з ювілеєм, один із його численних
друзів написав:
Нічого,
що з базару йдем,
Нехай скриплять
колеса в возі,
В житті ще візьмемо
своє –
В строю йдемо ж,
а не в обозі.
І справді, спокій ювілярові навіть не сниться. Згадуючи своє
минуле, він живе планами на майбутнє. Адже скільки ще треба зробити в цьому прекрасному
й неспокійному світі.
Тож бажаємо Петрові Васильовичу Швецю міцного здоров’я і всіляких
гараздів на життєвій ниві.
Україні не потрібні труби?
Віктор КОВРИГА
завідуючий прес-центром
Дніпропетровського облпрофоб’єднання
Дніпропетровський обком профспілки металургів і гірників провів
прес-конференцію, на якій обговорювалася ситуація, що виникла на Дніпропетровському
трубному заводі через рішення його власників звільнити понад половину працівників.
Голова профкому підприємства Віктор Доброскок повідомив журналістам,
що це рішення прийнято з численними порушеннями норм законодавства, Генеральної,
регіональної та галузевої угод і спричинило негативну реакцію в колективі, адже
багато хто занепокоєний, бо на заводі працює чимало трудових династій, тож без
роботи можуть залишитися всі працюючі члени родин. Люди не розуміють, як можна фактично
ліквідувати одне з найстаріших підприємств галузі, яке випускає вкрай необхідну
для країни продукцію. Якщо власники й влада не відреагують належним чином, то працівники
готові вийти на захист рідного заводу, використовуючи всі передбачені законом методи.
За словами голови профкому, власники підприємства ухвалили рішення
незабаром відновити роботу заводу, але накази про звільнення майже 1500 працівників
скасовувати наміру не мають, що може призвести до загострення й без того напруженого
становища.
Голова обкому профспілки, депутат облради Василь Шевченко на
прес-конференції заявив, що профспілка закликає власників заводу (зараз вони, зважаючи
на недоліки законодавства, ховаються у тіні), не доводити до соціального вибуху
й сісти нарешті за стіл переговорів.
Профспілка чекає і на реакцію органів влади. Саме за її наполяганням
у Ленінському районі (тут розташований завод) і на рівні міста (питання розглядалося
26 червня на сесії міськради), відповідно до постанови Кабміну щодо проблем,
які виникають при масовому вивільненні працівників, уже створено комісії, які
розпочали свою роботу.
На часі й активізація розроблення державної промислової політики
– з акцентом, зокрема, на підтримку власного товаровиробника та створення внутрішнього
ринку металопродукції. (Бо ми вже дійшли до того, що метал завозять із-за кордону).
Безумовно, держава має знаходити важелі впливу на промисловців
щодо збереження та створення нових робочих місць, підвищення рівня оплати праці
найманих працівників, інвестування коштів на модернізацію виробництва, поліпшення
умов праці та розвиток соціальної сфери. Викликає занепокоєння, що останнім часом
роботодавці уникають соціального діалогу з найактуальніших питань, гальмують
функціонування колдоговірної системи.
Тим часом питання про те, чи потрібні нам труби, взагалі не має
стояти: нещодавно урядовці пообіцяли впродовж трьох років виділити 50 млрд грн
на оновлення комунальних мереж, які, як зауважив іще один учасник прес-конференції
депутат міськради Сергій Воробйов, зношені на 60–70%. Це може завантажити трубників
(якщо вони, звичайно, виживуть у цьому буремному ринковому океані) роботою на
ціле десятиріччя.
Представники профспілки металургів і гірників також зосередили
увагу на загальних проблемах галузі, соціальних наслідках масового вивільнення
працівників. Тривогу викликає сьогодні не тільки Дніпропетровський трубний, а
й Нікопольський завод феросплавів, містоутворюючі Орджонікідзевський і Марганецький
гірничо-збагачувальні комбінати.
12.07.2013
|
