ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

«Добро добром керується»

Є люди, які, на перший погляд, непомітні в колективі. Вони не обіймають високих по­сад, не виголошують гучних промов і водно­час вирізняються своєю неординарністю, різнобічною обдарованістю, скромністю та людяністю. Саме таким є Микола Козак – ветеран профспілок і соціального страхування, талановитий журналіст і невтомний трудівник. 16 жовтня 2012 року Миколі Андрійовичу виповнилося 75 років.

 Там, на Запоріжжі, живе своїм жит­тям дорога його серцю Андріївка – колишній рай­центр, а нині, як і скрізь в Україні, спустіле і напів­безлюдне селище. Саме там, серед розлогих верб і пахучих трав промайнуло обпалене війною дитин­ство і рання юність Мико­ли Андрійовича, який близько 40 років трудово­го життя віддав благород­ній справі – соціальному захисту людей праці.

Але все це – профспіл­ки і соціальне страхуван­ня – буде потім. А тоді, в Андріївці, в кінці 50-х ро­ків минулого століття в майстернях місцевої МТС він отримав свій перший трудовий гарт.

«Нелегким був початок трудового шляху, – розпо­відає Микола Андрійович. – Зубило, молоток та поби­ті до крові пальці. Але ви­тримав, а ті перші нелегкі трудові кроки, те загарту­вання, ой як знадобилися в подальшому житті...»

«Там капоти трак­торні в муках я клепав, і в міцнім характері душу гартував», – згадує він ті часи в одній із поезій.

Із теплотою і ніжністю напише Микола Андрійо­вич і про першого свого наставника:

Як навчав, пригадую,

молотка тримать,

Як з його бригадою став

слюсарювать.

Гаряче й промовисто

слюсар говорив:

– Ти працюй по совісті,

щоб не прогорів...

З словом покровителя

по життю іду,

До могили вчителя

квіти покладу.

Після МТС певний час був завідувачем колгоспно­го клубу, обирався комсор­гом, і нарешті, перед ним відкрилися двері факульте­ту журналістики столично­го університету, про який давно мріяв. Не всі в його родині хотіли, аби він їхав далеко від домівки, а мама плакала й наказувала:

Не їдь, синочку,

схаменись,

Краще нема ніде,

ніж дома,

На тракториста б’мо

навчивсь,

Як друг твій, Момотів

Микола.

Але ніщо не могло зу­пинити юнака. Після успішного закінчення уні­верситету працював у га­зеті «Культура і життя», журналі «Новини кіноекрана», видавництві «Мистецтво»...

І ось настав квітень 1970 року, з якого саме й розпочався відлік його ро­боти в профспілках. Спо­чатку на посаді методис­та Республіканського бу­динку художньої самоді­яльності, а через рік – ін­структора культмасового відділу Укрпрофради.

З любов’ю та ніжністю згадує ювіляр, як на робо­ту в центральний штаб профспілок України його благословляв сам Віталій Сологуб. Як ази профспіл­кової роботи вивчав на до­свіді мудрих і досвідчених керівників Віри Сиволоб, Миколи Славинського, Михайла Селіхова та ін.

У серпні 1977 року Ми­кола Козак був переведе­ний із культвідділу до від­ділу державного соціаль­ного страхування Укрпрофради, а в березні 1991-го, з утворенням Фон­ду соціального страхуван­ня України, затверджений консультантом відділу оргроботи фонду. Після реорганізації останнього в 2001 році більше шести років працював у Київ­ському обласному відді­ленні Фонду соціального страхування з ТВП на по­садах головного спеціа­ліста, заступника завіду­ючого відділом. Останнє місце його роботи (2009 р.) – Київська обласна рада профспілок, головний спе­ціаліст оргвідділу.

Де б не працював Ми­кола Козак, яку б ділянку роботи йому не доручали – скрізь він виявляв твор­чий підхід до справи, вно­сив нове, показував при­клад працелюбності і ви­сокої відповідальності, за­лишивши в колективах добрі спогади про себе як людину благородної душі й полум’яного серця.

Обдарований поетич­ним талантом і майстер­ністю журналіста, він за­вжди свято дотримується журналістського правила: «ні дня без рядка». Працю­ючи в Фонді соціального страхування, видав книж­ку «Соцстрахівські етю­ди» – оригінальну щедро ілюстровану розповідь про соціальне страхуван­ня і людей цієї благород­ної професії, яку з інтере­сом читають різні поко­ління фахівців.

Приносити користь, ро­бити добро людям, на до­бро відповідати добром – ось життєве кредо Мико­ли Андрійовича. І цю ідею він чітко висловив у одній із поезій своєї книги «До­бро добром керується»:

Ціную в людях доброту

і чесність

І не сприймаю тих, хто

творить зло,

Радію, як допомогти

вдається,

Бо лиш добро народжує

добро!

Чимало написав юві­ляр і на профспілкову те­матику, а ще про туризм, адже він багато років очо­лював на громадських за­садах ревізійну комісію ЗАТ «Укрпрофтур». Як ре­зультат, підготував до друку книги «На проф­спілкових перехрестях» та «Туристсько-екскурсійні одісеї», але через брак коштів поки не має можливості їх видати. Але як оптиміст упевне­ний, що видасть не лише все написане, а й те, що зберігається в чернетках, записниках і задумах.

Тож спокій ветерану лише сниться. Адже скіль­ки ще потрібно згадати, сказати, написати, зроби­ти доброго для людей на цій землі. Побажаємо ж Миколі Андрійовичу, його дружині Ганні Сте­панівні, доньці Катерині, зятю Андрію й онучці Анюті міцного здоров’я, наснаги та довгих років щасливого життя.

Микола КРАВЧУК,

ветеран профспілок, заслужений працівник соціальної сфери України

  Подяка за соціальне партнерство

 УТДВ «Перечинський лісохі­мічний комбінат» завдяки тісній співпраці адміністра­ції (голова правління Юрій Мальцев) та профкому (го­лова Михайло Баран) успіш­но вирішуються соціально-економічні питання, визна­чені колективним догово­ром. Модернізовано техніч­ний процес із виробництва карбамідних клеїв та підго­товки сировини, регулярно виплачується зарплата. Зна­чна увага приділяється по­ліпшенню умов та охороні праці, оздоровленню, культурно-масовій та спор­тивній роботі.

Зініціативи галузевого обко­му профспілки (голова Воло­димир Ільков) за поданням ЦКПрофспілки працівників лісових галузей України (го­лова Вадим Сібільов) та по­годженням Закарпатської облпрофради (голова Іван Король) до Дня працівника лісу голову правління згада­ного товариства Юрія Маль­цева нагороджено Почес­ним знаком ФПУ«За соціаль­не партнерство».

Знагоди дня народження голові профкому ТДВ«Пе­речинський лісохімічний комбінат» Михайлу Барану було вручено нагороду об­кому профспілки та Подяку управління в справах моло­ді та спорту облдержадміні­страції за активну участь у спортивному житті області.

Сергій Баранчиков,

Закарпаття

 Ювілейна нагорода

 Інженер з охорони праці, викладач Вищого профе­сійного училища № 25 м. Хмельницького Михайло Симчук – знана в профспіл­кових колах Хмельниччини людина. Вже кілька років поспіль спілчани виявля­ють йому високу довіру, об­равши головою обкому Профспілки працівників радіоелектроніки та маши­нобудування України, який є одним із кращих у регіоні. За великий внесок у зміц­нення солідарності та єд­ності профспілкового руху, підвищення авторитету профспілок у суспільстві та в зв’язку з 20-річчям За­гальної конфедерації проф­спілок його нагороджено ювілейною грамотою кон­федерації.

Валерій Марценюк

 У пам’яті запоріжців

 3 жовтня на позачерговій сесії Запорізької міськради прийнято рішення про при­своєння звання поважним людям, які зробили вели­чезний внесок у розвиток міста. Серед тих, хто отри­мав це почесне звання, – го­лова профкому ВАТ «Запо­ріжсталь» у 1983–2010 ро­ках Леонід Безлепкін. На жаль, це звання він отримав посмертно. Тому на урочис­тому зібранні, присвячено­му Дню міста, мер Запоріж­жя Олександр Сін привітав онука Леоніда з присвоєн­ням його легендарному ді­дові цього почесного зван­ня, вручивши стрічку і знак.

Слід зазначити, що вперше звання «Почесний громадя­нин міста Запоріжжя» при­своєно людині, яка активно займалася вирішенням соці­альних питань, жила й тру­дилася серед людей. Своєю працею він сприяв багатьом виробничим досягненням комбінату. Неоціненним був його внесок у розвиток соцсфери підприємства.

Як депутат міськради Лео­нід Безлепкін брав активну участь у громадсько-політичному житті міста. Не тільки словом, а й ділом до­помагав дитячим садкам, школам, медичним та ін­шим соціальним об’єктам Заводського району, де проживає більшість трудів­ників запорізького промис­лового майданчика.

Багато добрих справ зро­бив Леонід Олександрович за своє життя, за що був удостоєний численних на­город і вшанувань. Але най­дорожчими для нього були слова подяки звичайних трудівників.

Сторінку підготувала Анна РЄПІЧ, «ПВ»

24.10.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини