ДОГОВІР «НА ВІСІМ ГОДИН»
М
інекономіки розроблено проєкт Закону України «Про внесення змін до
Кодексу законів про працю України щодо врегулювання деяких нестандартних форм
зайнятості», що надійшов на розгляд СПО об’єднань профспілок.
Законопроєктом пропонується врегулювати у Кодексі
законів про працю України (далі – КЗпП) одну з форм нестандартної зайнятості шляхом
запровадження трудового договору з нефіксованим робочим часом, що є фактично виконанням
роботи за викликом. Роботодавцю, як передбачено проєктом, можна тримати 10% працівників
на умовах, коли вони реально можуть бути забезпечені роботою не менш ніж 8 годин
на місяць, а виконувати її мають у будь- який час, коли їх викличуть. Оплата праці
здійснюється за фактично відпрацьований час.
Проаналізувавши законопроєкт, СПО об’єднань профспілок
наполягає на встановленні на законодавчому рівні працівникам з нефіксованим робочим
часом підвищених соціальних гарантій, виходячи з наступного.
Слід зазначити, що трудові договори з нефіксованим
робочим часом, коли час виконання трудових функцій заздалегідь не визначено, а
встановлюється в односторонньому порядку – роботодавцем, порушують інтереси працівника,
оскільки працівник не може планувати свій час і доходи, стає повністю залежним від
роботодавця. У зв’язку з цим такі працівники потребують більших соціальних гарантій,
ніж ті, які працюють у звичайному режимі.
Як зазначено в пояснювальній записці до законопроєкту,
в ньому враховано досвід Великобританії, Бельгії, Нідерландів, Угорщини тощо, в
яких на сьогодні на законодавчому рівні врегульовано і широко застосовується такий
вид трудового договору, як zero-hours contract, до юридичної природи якого за аналогією
можна віднести трудовий договір з нефіксованим робочим часом. Водночас не береться
до уваги, що в законодавстві зарубіжних країн, на які йдеться посилання, існують
два типи роботи за викликом:
– договір «Нуль годин» (zero-hours contraсts), сутність
якого полягає в тому, що за його умовами роботодавець не зобов’я
заний надавати працівникові роботу та не несе відповідальності
(наприклад, у вигляді виплати визначеної компенсації) за її ненадання. При цьому
ні мінімальна тривалість робочого часу, ні режим роботи сторонами не узгоджуються.
Можливо, робота не буде надана зовсім, що позбавляє працівника гарантій зайнятості
та отримання заробітної плати;
– договір «Мінімум-максимум» (minmax contraсts). У даному випадку
встановлюється нижня межа робочого часу, відпрацювання якої повинен забезпечити
роботодавець, а також верхня межа робочих годин, яку зобов’язаний відпрацювати працівник
за наявності виклику. У разі якщо роботодавець залучає працівника до роботи, яка
є меншою за мінімальну межу, працівникові має бути виплачена така винагорода,
яка була б виплачена, якби працівник відпрацював встановлений мінімум часу.
Крім того, слід зазначити, що відсутність чіткого графіка роботи
та невизначеність моменту початку й закінчення її виконання змушують працівників
із нефіксованим робочим часом більшу частину часу перебувати в режимі очікування,
поки їх не запросять на роботу. Ці працівники, як правило, можуть працювати як
неповний робочий день, так і бути штатними працівниками, коли необхідна їхня присутність
до виклику, хоча інші працівники, що працюють за викликом, працюють тільки тоді,
коли їм зателефонують. Залежно від організації праці роботодавці можуть вимагати
від працівників залишатися на час очікування до виклику в приміщенні роботодавця
або неподалік від нього.
Виходячи
з цього, СПО об’єднань профспілок вважає, що обмеження прав працівника у період
очікування виклику має бути компенсовано виплатою певної винагороди, розмір якої
може коливатися залежно від жорсткості обмежень, що встановлюються роботодавцем.
Крім того,
враховуючи практики зарубіжних країн, на які посилаються у пояснювальній записці
до проєкту, на роботодавця має бути покладено обов’язок оплачувати певний мінімум
робочих годин, незалежно від факту використання праці працівника.
Слід зазначити,
що законопроєкт не визначає, яким чином будуть забезпечуватися базові соціальні
гарантії (забезпечення лікарняними, відпустками, достатнім рівнем заробітної плати
тощо), як це задекларовано в пояснювальній записці до нього, оскільки відсутні
як певні норми в статті, що регулює такий режим роботи, навіть на кшталт норми
статті 56 КЗпП, так і механізм їх реалізації в частині настання страхового випадку,
пов’язаного з тимчасовою непрацездатністю, нещасним випадком на виробництві, безробіттям,
а також обчислення стажу роботи, який дає право працівнику на щорічну відпустку,
та страхового стажу для призначення пенсії.
СПО ОБ’ЄДНАНЬ ПРОФСПІЛОК
Висновок СПО
об’єднань профспілок
З
аконопроєкт потребує суттєвого доопрацювання і не може бути погодженим,
оскільки не гарантує права на соціальний захист працівників, визначеного статтею
46 Конституції України, а також не повною мірою відповідає Директиві ЄС
2019/1152 від 20.06.2019 про прозорі та передбачувані умови праці в Європейському
Союзі в частині договорів з нефіксованим робочим часом.
Прийняття цього законопроєкту дестабілізує зайнятість в Україні,
унеможливить ефективний захист трудових прав працівників, що, в свою чергу, матиме
негативні наслідки для національної економіки.
09.11.2020
|