ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Володимир Саєнко, заступник Голови ФПУ: «Єдиний шлях відродження економіки – підвищення зарплат»

Чому українські профспілки так категоричні? Сьогодні мінімальна заробітна плата (3723 грн) за­лишається нижчою за фактичний розмір прожитко­вого мінімуму для працездатних осіб (4293 грн у червні 2018 року), як гарантований Конституцією до­статній життєвий рівень, на 13%. Це означає, що ба­гатьом працюючим повний робочий тиждень (40 го­дин) потрібно відмовитись від частини елементар­них власних життєвих потреб, не кажучи вже про повну відсутність у такій мінімальній зарплаті ко­штів на утримання дітей. Таких людей немало. За даними Держстату, на рівні мінімальної або нижче отримують зарплату понад 580 тис. українців, тобто кожен дванадцятий, а серед медиків – кожен вось­мий, працівників культури – кожен шостий. Це ніщо інше, як масштабна бідність серед працюючих.

Офіційне й об’єктивне підтвердження такого ви­сновку: Україна на 7-му місці в міжнародному рей­тингу бідності країн, який щороку складає видання Bloomberg, і на 112-му (зі 149) у світовому рейтингу рівня життя (The Legatum Prosperity Index™).

Серед аргументів профспілки наводять наступ­ний: в операційних затратах підприємств на вироб­ництво продукції (собівартості) затрати на заробіт­ну плату становлять в середньому лише 6–7%. В економіках Європейського Союзу цей показник ся­гає 25–40%. Український працівник у червні 2018 року отримав в середньому лише 296 євро, що ледь перевищило найнижчу мінімальну зарплату, вста­новлену в єдиній серед країн ЄС Болгарії – 261 євро.

Українські підприємства давно вже реалізують продукцію за світовими цінами і мають відповідні доходи, порівнянні з європейськими на одиницю продукції. Це означає лише одне: бізнес має фінан­сові ресурси, але не доплачує українцям сотні мі­льярдів гривень за таку ж працю, як у європейських країнах. У цьому корінь несправедливого розподілу результатів праці.

Варто зазначити, що протистояння сторін соціаль­ного діалогу навколо мінімальної та середньої зарплати не локальне і властиве не лише Україні. Так, наприклад, у вівторок, 7 серпня, Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький до пізньої ночі вів пе­ремовини з профспілкою «Солідарність». Польські профспілки аналогічно до українських вимагають від влади значного зростання зарплат. Серед вимог – під­вищення на 12% зарплат у бюджетній сфері, де вони заморожені ще з 2010 року. Окрім того, наші польські колеги вимагають від уряду індексувати на 8,5% мі­німальну зарплату. Отже, домагатись більшої зарплати для спілчан – основна робота всіх профспілок.

Опоненти часто кивають на нібито можливу негативну реакцію економіки – різке зростання цін на соціально значущі продукти і товари, при­чиною якого стає підвищення зарплат. Насправді це не так. Практика 2000–2008 та післякризових 2010–2013 років переконала всіх, що зростання споживчих цін, на яке далеко не в першу чергу впливає ріст зарплат, становило менше половини показника зарплатного росту.

На переговорах щодо Генеральної угоди позиція Федерації профспілок України однозначна: вимірю­вати «мінімалку» чи середню зарплату лише за аб­солютним кількісним показником – помилковий шлях. Потрібно забезпечити постійне зростання ку­півельної спроможності фактичних трудових дохо­дів і мінімальної державної гарантії в оплаті праці. Зарплати мають щорічно істотно випереджати зрос­тання споживчих цін. Для цього є офіційний показ­ник реальної заробітної плати, і передусім на нього потрібно спиратись соціальним партнерам та Уря­ду, зокрема при формуванні державної політики, визначенні макроекономічних показників соціаль­но-економічного розвитку та формування бюджетів.

Потрібно розв’язати також проблему офіцій­ного показника середньої зарплати. Та ж держав­на статистика показує стрімке її зростання про­тягом останніх 2 років. Водночас, якщо запитати у пересічних працівників, чи отримують вони сьогодні 9 тис. грн у середньому по Україні або 13,5 тис. грн у м. Києві, переважна більшість ска­жуть, що це не про них.

Насправді ж кваліфіковані працівники отриму­ють заледве більше від «мінімалки», а поряд за ра­хунок тих же працівників топ-менеджери приват­них і державних підприємств декларують особисті мільйонні «трудові» доходи. Отже, на сьогодні се­редня зарплата – це «середня температура по пала­ті». Тому потрібно змінювати методику визначен­ня цього показника, бо на державному рівні форму­ється викривлене враження, що трудовій людині, простим робітникам живеться заможно і з кожним днем все краще.

Для цього в світі напрацьовано, наприклад, обчислення так званої «медіанної» середньої зарплати, коли в розрахунок не беруться по 10% найвищих та найнижчих зарплат, а середня раху­ється по 80%. Тоді остаточні цифри будуть мак­симально відповідати реальному стану речей і більш чесно відображати фактичні доходи та життєвий рівень трудового люду.

Профспілки добре розуміють, і їм постійно до­водиться переконувати соціальних партнерів, що зростаючі заробітна плата і купівельна спромож­ність українців – це основа розвитку нашої еконо­міки. На сьогодні немає більш потужного інвесто­ра в українську економіку, ніж власні громадяни. Загальний фонд оплати праці та бюджет Пенсій­ного фонду перевищують 1400 млрд грн. Саме на ці гроші купуються товари та послуги наших під­приємств, забезпечуються діюче і нове виробни­цтво. Тільки через стабільне зростання прибутків українців можливо відродити нашу економіку.

Зростаючі зарплати і похідні від них пенсії на­віть без залучення кредитів та зовнішніх інвести­цій стають основним джерелом:

– розширення внутрішнього споживчого попи­ту, зростання обсягів виробництва в реальному секторі економіки;

– підвищення якості кваліфікованої робочої сили та стримування виїзду на заробітки за кордон;

– збільшення надходжень податків і зборів до бюджетів всіх рівнів, Пенсійного фонду та фондів соціального страхування;

– створення умов для легалізації трудових від­носин та виведення з тіні зарплат, захисту мільйо­нів нинішніх безправних «нелегалів» трудовим законодавством.

Не враховувати такі важливі фактори при фор­муванні та реалізації державної політики – неда­лекоглядно і соціально безвідповідально.

Ось чому профспілки твердо стоять на пози­ції забезпечення справедливого розподілу ре­зультатів праці на користь працівників, переду­сім високих темпів зростання мінімальної та середньої заробітних плат, і ця позиція лежить в основі колективних переговорів щодо нової Ге­неральної угоди.

ПРЕС-ЦЕНТР ФПУ

Мінсоцполітики у відповідь ФПУ: «Сьогодні немає можливості фінансово забезпечити мінімальну зарплату у 4200 грн»

Законом України «Про Дер­жавний бюджет України на 2018 рік» мінімальну зарплату з 1 січня 2018 року було вста­новлено у розмірі 3723 грн, на рівні на 7,2% нижче від фак­тичного прожиткового мініму­му для працездатних осіб у ці­нах січня ц.р. (4011 грн). Це стало кроком назад у забез­печенні гарантованого держа­вою мінімального рівня оплати праці. У червні цей розрив зріс до 13,3% (фактичний прожитко­вий мінімум для працездатних осіб склав 4923 грн).

У своїх пропозиціях до Держбюдже­ту–2018 ФПУ та СПО об’єднань профспілок наполягали на вста­новленні з 1 січня 2018 року міні­мальної зарплати на рівні не ниж­че фактичного прожиткового мінімуму для працездатних осіб (4023 грн) та підвищенні її розміру протягом року з урахуванням про­гнозного індексу споживчих цін.

За наполяганням профспілок та на вико­нання завдання Президента ЗУ «Про Держав­ний бюджет України на 2018 рік» Уряду дору­чено на основі моніторингу виконання Держ­бюджету на 2018 рік за підсумками І кварталу розглянути питання щодо можливості підви­щення розміру мінімальної зарплати з визна­ченням його на рівні 4200 грн на місяць з ІІ кварталу 2018 року.

Проте, Уряд та Верховна Рада зволікають з прийняттям зазначеного рішення, тради­ційно аргументуючи це відсутністю коштів у держбюджеті.

Відповідна Заява Федерації профспілок України з вимогою щодо якнайшвидшого під­вищення розміру мінімальної зарплати з ІІ кварталу 2018 року до фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме не менше 4200 грн, була схвалена Президією ФПУ 21 червня 2018 року та направ­лена Кабінету Міністрів та парламенту.

Наразі Мінсоцполітики у відповідь на За­яву ФПУ щодо зволікання з підвищенням мі­німальної заробітної плати повідомляє, що «згідно з оперативними даними Державної казначейської служби України недовиконан­ня дохідної частини загального фонду дер­жавного бюджету за січень – червень 2018 року становить 14,9 млрд грн, тому на сьогод­ні немає можливості фінансово забезпечити встановлення мінімальної заробітної плати у розмірі 4200 грн».

ДЕПАРТАМЕНТ З ПИТАНЬ БЮДЖЕТУ ТА ОПЛАТИ ПРАЦІ ФПУ

02.09.2018

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини