ПЛАН НА «П’ЯТИДЕНКУ»

П очаток березня позна­чився не тільки него­дою, а й газовою пані­кою. «Нафтогаз Укра­їни» спішно закликав насе­лення «прикрутити» крани й економити, знизивши темпе­ратуру в оселях. Терміново закрили школи і дитячі сад­ки. Уряд оголосив «план на п’ять днів», який передбачав спеціальний режим спожи­вання газу для підприємств. Причиною для таких екстре­них заходів, повідомляли в Кабінеті Міністрів, стало зниження тиску в газотран­спортній системі з боку Росії.

А буквально через день було знято всі обмеження. Постраждали тільки школя­рі, яких батьки масово вивез­ли до бабусь у село, тож 3 дні поспіль класи були напівпо­рожніми.

Населення й досі не може збагнути: що це було? І до чого тут Росія, адже якщо ві­рити фахівцям газового рин­ку, ми не купуємо напряму блакитне паливо в агресора. Газ, який українці спожива­ють, надходить з Європи, з власних газових сховищ і з власного видобутку.

Та ми не про це. Ми про ціну питання. Згадаймо «га­зову війну» майже 10-річної давності. Тоді Росія повніс­тю закрутила газовий вен­тиль і припинила постачан­ня газу в українську газо­транспортну систему. Украї­на змушена була використо­вувати газ із своїх сховищ, аби не припинились постав­ки до Європи. Європейці, дя­куючи чітким діям України, не встигли замерзнути в хо­лодних оселях.

Для безперебійного поста­чання палива у країни Захо­ду, окрім бажання допомог­ти, потрібен відповідний тиск у газовій трубі. За контрак­том з «Газпромом», він має бути на рівні 60–65 кгс/см 2 . Однак з початку нинішнього року Росія систематично по­рушувала технічні умови, а 1 березня пішла на безпреце­дентний крок і знизила тиск до найнижчого значення тис­ку – 50,3 кгс/см 2 .

Що спровокувало газову кризу? Експерти пояснюють це двома словами: Сток­гольмський арбітраж. Ближ­че до півночі 28 лютого арбі­траж оприлюднив рішення за позовом «Нафтогазу» до «Газпрому» про умови контракту на транзит газу, укла­деного 19 січня 2009 року уря­дом Юлії Тимошенко. Контракт був укладений термі­ном на 10 років – до 2019 року.

За рішенням Стокгольм­ського арбітражу, «Нафто­газ» домігся компенсації в сумі 4,63 млрд дол. США за недопоставку «Газпромом» узгоджених обсягів газу для транзиту через Україну.

Трохи раніше Стокгольм­ський арбітраж виніс рішен­ня за умовами take or pay («бери або плати») газового контракту постачання пали­ва в Україну. Згідно з рішен­ням, «Нафтогаз» повинен був погасити суму простроченої заборгованості за поставки газу в розмірі 2,02 млрд дол., а також відсотки в розмірі 0,03% за кожен день затрим­ки в оплаті.

За «транзитним» рішен­ням відбувся взаємний залік, а «Газпром» залишився ви­нен нашій державі більш ніж 2,5 млрд дол. Здавалося б, Україна перемогла. Та треба знати норов наших північ­них сусідів.

Отримавши рішення Сток­гольмського арбітражу в останній день лютого, росія­ни вирішили помститись. На­ступного дня «Газпром» зая­вив, що повертає «Нафтогазу» передоплату за березневий імпорт і розриває контракт на поставку. Аналітики кажуть, що можливість «розлучення» насправді передбачена в контрактах. Але тільки за згодою обох сторін. При цьо­му на переговори дається 30– 45 днів, а потім контракти може розірвати той же Сток­гольмський арбітраж.

Істинною причиною сабо­тажу «Газпрому» аналітики називають політичну ситуа­цію напередодні виборів пре­зидента РФ. Визнати поразку в суперечці з Україною? На це Кремль піти ніяк не міг. Жоден Стокгольм їм не указ.

Однак пересічних україн­ців не цікавлять ні результа­ти виборів у РФ, ні норматив­ні показники тиску в газовій трубі. Їх цікавить, чому НАК «Нафтогаз» не передбачив таку ситуацію? От і довелося «прикручувати».

ПО 1800 ДОЛАРІВ. З КОЖНОГО

З овнішній економічний борг держави складає 83% від ВВП, або по 1800–1900 дол. США на кожного українця. При цьому заборгованість продо­вжує зростати. Упродовж 2017 року державний та гарантований держа­вою борг України збільшився в по­рівнянні з попереднім роком на 10,98%. Про Україну в усьому світі кажуть, що вона живе в кредит. Кін­ця-краю цьому поки що не видно. Однак уже нинішнього року пріори­тетом стане погашення боргових зобов’язань.

Вітчизняні експерти оцінюють ситуа­цію як досить небезпечну. Адже до 2019 року державі доведеться заплати­ти за зовнішніми боргами 14 млрд дол. Експерти не виключають, що країну може накрити дефолт. Ціна питання полягає в тому, чи спроможна влада за півтора-два роки реалізувати заде­кларовані реформи, аби заслужити до­віру міжнародних кредиторів?

Час спливає, застерігають аналітики фінансового ринку. Годинник, що від­міряє цей час для країни, невпинно на­ближається до півночі.

Низка експертів налаштовані досить песимістично і заявляють, що Україні потрібно готуватися до найгіршого: потенційного економічного шторму, оскільки, крім виплат, наша економі­ка залежить від експорту. Щойно різко впадуть ціни на нашу сировину, в кра­їні неодмінно розпочнеться валютний голод і валютна криза. А за цим – кри­за фінансова, банківська з усіма мож­ливими наслідками.

Як цього уникнути? Пропонованих рецептів подолання кризи чимало, однак вибрати один поки що не вда­ється. Бо те, що передбачається рані­ше, практично одразу ж піддається коригуванню. Приміром, у ниніш­ньому році очікується зростання економіки на 3%. Попри це, рівень інфляції, стверджують аналітики, складе не менше 15%, що значно більше від очікуваних 9%, що закла­дені в бюджеті на 2018 рік. Курс гривні у поточному році теж перед­бачити доволі складно. Економісти називають абсолютно різні показни­ки, у середньому 30 грн за долар.

Борг України наприкінці наступного року може становити близько 100 млрд дол. США. Без залучення нових запозичень Україна не зможе розра­хуватись з поточними зобов’язаннями. Бо існує ще таке по­няття, як вартість обслуговування боргів – відсотки за позиками. Майже 5 млрд дол. коштів платників подат­ків має піти тільки на виплату відсо­тків. І це, кажуть експерти, дуже ви­сокий показник. Фінансисти сподіва­ються, що в нинішньому році Україні таки зроблять поблажку і зменшать рівень відсотків.

Можна було би не так болісно відчу­вати цю проблему, якби в нашої кра­їни був бодай трохи вищий рейтинг надійності для здешевлення інозем­них позик. Та для цього Україні по­трібно проводити реформи, як того вимагають міжнародні організації та західні партнери.

ІЗ ПЕРШИХ ВУСТ