ВОДА НЕ ПЕРШОЇ СВІЖОСТІ

Україна потерпає від браку якісної води. Впро­довж останніх років рі­вень наповнення печей складає усього 20% від необхідного стандарту. Про таке заявив очільник Міністерства екології Остап Семерак.

Д иректор Київського еко­лого-культурного центру Володимир Борейко по­годжується, що заява мі­ністра екології дещо емоційна, од­нак, на його переконання, країна опинилась «по пояс» в екологічній катастрофі. Бо наразі в Україні важко знайти озеро, річку чи ще якусь водойму, де б якість води була хоча б на рівні першого кла­су, не кажучи про якість екстра- класу. Власне, такі джерела води можна порахувати на пальцях од­нієї руки.

Фахівці оцінюють за прийнят­ним рівнем чистоти хіба що Десну, Сулу і Ворсклу. Та ще кілька річок у Карпатах та на Прикарпатті, які поповнюються вологою за рахунок танення снігів.

Екологи уточнили, що означає якість води на рівні першого класу. У ній немає перевищення припусти­мих концентрацій забруднюючими речовинами.

На території України протікають понад 63 тис. річок і струмків за­гальною довжиною більш ніж 200 тис. км. Більшість з них (близько 60 тис.) – це невеличкі річки, довжина яких не перевищує 10 км. Річок до­вжиною у 10 км в Україні налічуєть­ся понад 3 тис. Дунай, Тиса, Дніпро, Прип’ять, Десна, Дністер, Сівер­ський Донець, Південний Буг, За­хідний Буг... І в більшості з них вода непридатна не те що для пиття, а й для життя загалом.

Чому так сталося? Що є причи­ною занепаду водних артерій вели­кої країни? На переконання експер­тів, причин усього три: бездумне знищення лісів, недбалість промис­лових підприємств та розчищення водних артерій. Та от який цікавий факт: за недбале ставлення до при­родних ресурсів жодне підприєм­ство України не понесло покарання. Навіть умовного. Але ж за таке став­лення до національного багатства передбачена не лише адміністра­тивна, а й кримінальна відповідаль­ність. То тільки на словах, переко­нують експерти. І пов’язують таку безкарність із слабкістю та неоднозначністю українського законодав­ства в царині екології.

«Разом з Генпрокуратурою Мінекології напрацювало зміни саме до кримінального законодавства, яке передбачає підвищену відповідаль­ність за шкоду природі. Однак у грудні минулого року парламент у дуже швидкому режимі ухвалює за­кон, який забороняє в 2017 році будь- які перевірки, зокрема й екологічні. Відтак, наразі Міністерство в стані крайнього відчаю», – наголошує Остап Семерак. І додає, що в Украї­ні шокуючими темпами бездумно знищують полезахисні смуги, які захищають сільськогосподарські угіддя від посухи, вітровію та ерозії ґрунтів. А це призводить до масової загибелі риби. Якщо до цього долу­чається ще й спека – чекай справж­ньої аномалії. Це й сталося минуло­го літа, коли масовий мор риби було зафіксовано одразу в кількох річ­ках, у тому числі в Дніпрі на Жито­мирщині. У Дніпрі вода вже давно не першої свіжості, переконують аналітики. А до найбрудніших українських водойм вони відносять річки Донбасу: Кривий та Казенний Торець. «Вони неживі вже років із 50, – стверджують екологи. – Це про­сто викиди». До екстремального ста­ну науковці занесли й київську не­величку річечку Либідь, яка наразі є «об’єктом викидів промислових підприємств».

Мало констатувати про незадо­вільний рівень якості води в україн­ських річках. Потрібно терміново виправляти ситуацію. Яким чином? Експерти кажуть, що для цього ви­находити велосипед зовсім необов’язково. Варто лиш державі виділити кошти на очисні споруди, ухвалити відповідні закони, які б реально заборонили викидання за­бруднених фракцій до водоймищ. Бо ситуація, коли промисловики за­кладають до собівартості продукції штрафи за забруднення річок і озер, – річ неприпустима. Необхідна ак­тивна й послідовна реакція громад­ськості. Україна не має жодного права за такої наявності річок зне­воднити себе до краю.

ОПЕРАЦІЯ «ПРИВАТИЗАЦІЯ»

Н а розгляд профільних комі­тетів і відомств направлено законопроект про приватиза­цію об’єктів державної влас­ності. Цей документ став результа­том співпраці Фонду державного майна, Міністерства економічного розвитку і торгівлі, компанії Baker&McKenzie і ЄБРР. Голова Фон­ду державного майна Ігор Білоус стверджує , що «законопроект – це ре­волюція, яка змінить багато речей і в приватизації, і в управлінні держав­ною власністю. Змінить на краще, бо в законі використано успішний до­свід приватизації країн Східної Євро­пи, яка принесла користь і державі, і суспільству». Відтак зацікавлені осо­би закликають депутатів придивити­ся до законопроекту дуже уважно і го­ловне – прагматично, оскільки то­тальну приватизацію треба заверши­ти до 2020 року.

Які новації запропонованого докумен­та? Головне – скасування розподілу об’ктів приватизації на безліч груп та підгруп. Відтепер вони будуть поділя­тися лише на дві категорії: великі, що мають активи понад 250 млн грн, і малі. До категорії великої приватиза­ції автори законопроекту віднесли близько 60 підприємств.

Цей процес затягувати далі нікуди, кажуть у Міністерстві економічного розвитку й торгівлі. Усе через те, що державна власність використову­ється вкрай неефективно. Активи, які не змогли продати в надійні руки, псуються і не підлягають від­новленню. І така ситуація практич­но всюди.

«Більшість об’єктів мають вік 50–150 років. Багато з них обтяжені боргами і мають проблеми. Тому наше за­вдання позбутися якомога скоріше таких об’єктів, надавши шанс під­приємцям створити бізнес і робочі місця. Треба пам’ятати, що техноло­гії рухаються невпинно вперед. І поки ми думаємо, як продати ТЕЦ 1952 року, такі підприємці, як Ілон Маск випускають батареї для нової енергетики. Тому потрібно приско­рити приватизацію, аби не опинити­ся в руїнах і музеях», – переконує глава Фонду державного майна.

Законопроектом передбачено, що ве­ликі підприємства продаються ви­ключно з радником з кола провідних світових інвестбанків. Усі решта про­даються на електронних майданчи­ках, в тому числі платформі ProZorro. Таким чином, Фонд держмайна хоче відмовитись від участі в приватиза­ції оцінювачів і перейти до ринкового ціноутворення. На думку експертів, після ухвалення закону процес при­ватизації значно спроститься. Бо до­кумент спрямований на скорочення кількості регуляторних актів. За за­думом авторів законопроекту, Украї­на просто адаптує досвід успішних країн у питаннях приватизації.

Нині у планах на приватизацію–2017 виставлено майже 30 великих підпри­ємств, де частка державної власності вище 50%. З них по 18 ФДМ чекає при­йняття Кабінетом Міністрів умов продажу. По низці об’єктів обсяг бор­гів такий, що відлякує інвесторів.

Аналітики стверджують, що Україні потрібно продавати по 100–200 об’єктів на місяць для того, щоб за 2–3 роки позбавитись непотребу й пере­дати приватним інвесторам підпри­ємств, в які вони зможуть вдихнути нове життя, поповнивши бюджет гро­шима від продажу та податковими надходженнями в майбутньому.

ІЗ ПЕРШИХ ВУСТ