ЄВРОКОМІСІЯ «ДАЛА ДОБРО»

Єврокомісія ухвалила по­літичне рішення щодо лі­бералізації безвізового режиму з Україною. Остаточна відповідь за Європейським парламен­том і Радою ЄС.

Президент України Петро Порошенко заявив, що особисто для нього це «був довгий шлях важкої дипломатичної і внутрішньопо­літичної роботи». Відтак Україна виконала план майже із 140 необ­хідних умов. У березні поточного року наша країна доповіла про виконання двох останніх вимог: ухвалила Закон про електронне декларування і запустила роботу Антикорупційної агенції.

Після схвалення в Європарла­менті безвізовий режим має бути затверджений Радою ЄС. Вона складається з міністрів внутріш­ніх справ дер­жав – членів Єв­росоюзу. Але якщо деякі міні­стри, наприклад Угорщини, Кі­пру, Італії чи Греції, не схва­лять це рішення, Україна все ж матиме шанс на скасування віз, адже рішення прийматимуть за принципом кваліфікованої більшості. Для ухвалення по­трібна згода 55% держав – членів ЄС, що репрезен­тують 65% населення Євросоюзу. А тому жодна країна не має пра­ва вето. Заблокувати рішення зможуть принаймні чотири кра­їни, які представляють 35% насе­лення ЄС.

Засідання Ради ЄС запланова­не на червень. Тож в українців є надія, що європейські лідери до­тримаються своїх обіцянок щодо безвізового режиму для україн­ців. Сьогодні з юридичної і право­вої точки зору претензій до Укра­їни немає, переконані експерти. Вони стверджують, що це дуже позитивний момент. Бо нині в Єв­ропі – не найкращий час для ухва­лення безвізового режиму з будь- якою країною, а з Україною і по­готів. І через міграційну кризу, і скептицизм всередині самого ЄС, і через вітчизняну економічну кризу, і через те, що наша країна фактично не контролює частину своїх кордонів.

Однак запеклих противників безвізового режиму поки що не виявлено. Тож наприкінці черв­ня – початку липня країни Шен­гену таки зможуть скасувати візи для українців. Залишилось узгодити деякі юридичні деталі.

Разом з тим українців попере­дили про певні правила для безві­зових подорожей. Основне – наяв­ність біометричного паспорта. При цьому українці не зможуть пе­ребувати на території держав Шен­генської зони більше 3 місяців упродовж півроку. Інакше євро­пейці можуть заборонити в’їзд до країн ЄС.

Політичний експерт Сергій Таран констатує, що означає ця подія для українців: «Стратегіч­но ЄС розцінює Україну як части­ну європейської спільноти. Мож­ливо, не одразу членство в ЄС ми отримаємо, але це набагато біль­ше, ніж безвізовий режим. Це стратегічний вибір».

НЕ ЗАБИРАЙТЕ ОРГАНИ НА НЕБО

Верховна Рада в першо­му читанні прийняла За­кон щодо транспланта­ції органів та інших ана­томічних матеріалів лю­дини. За його ухвалення проголосували 243 на­родних депутати.

Експерти вже назвали за­кон революційним по суті. Адже він пропонує встановити презумп­цію дозволу на донорство по­мерлих людей. Себто, якщо за життя людина не написала заяву про заборону на здій­снення вилучення тих чи ін­ших органів або анатомічних матеріалів для транспланта­ції, це означає, що вона дала згоду після смерті надати свої органи тим, хто цього конче потребує. Винятком може слугувати ситуація, коли на тілі донора виявлено ознаки насильницької смерті.

Перед голосуванням одна з авторів документа Ольга Бо­гомолець заявила, що цей за­кон дозволить спрямувати 326 млн грн, які нині держава віддає для лікування людей за кордоном, вітчизняним установам.

«Уже сьогодні в розвинених країнах світу транспланта­ція стала стандартом ліку­вання багатьох патологій, а за прогнозами експертів, у се­редині третього тисячоліття 50% хірургічних операцій бу­дуть пов’язані з пересадкою органів людини», – йдеться у пояснювальній записці до до­кумента.

Загалом в Україні щорічно гинуть 40–60 потенційних до­норів на 1 млн населення, тобто близько 3 тис. донорів могли б врятувати життя 10 тис. хворих.

Офіційно проблеми україн­ської трансплантації поясню­ються кількома причинами: недосконалість Закону про трансплантацію, відсутність фінансування, менталітет і недружнє ставлення ЗМІ. Це думка медиків.

Ще експерти вказують на не­обізнаність громадськості, іс­нують певні побоювання в правоохоронних органів і т. ін. Але з іншого боку, є по­зитивний приклад цивілізо­ваного світу та невтішна ста­тистика смертності в Україні тих, хто так і не дочекався трансплантації. Тож кожно­му з нас вирішувати особис­то, чи «довірити» свої органи після смерті тим, кому вони врятують життя, чи дотриму­ватись догми про великий гріх відійти у потойбічний світ «неповноцінним»…

• ІЗ ПЕРШИХ ВУСТ