ЗАКОН ПРО «ЧЕСНІ ЕТИКЕТКИ»

 У Верховній Раді зареє­стровано законопроект «Про інформацію для спо­живачів щодо харчової продукції». На переконан­ня авторів документа, ре­алізація його положень не тільки зобов’яже розмі­щувати повнішу інформа­цію про продукти, а й гар­монізує національну нор­мативну базу з європей­ською. Оскільки Україна освоює зону вільної тор­гівлі з ЄС, закон є конче необхідним.

Хто взагалі слідкує за якіс­тю продукції, яку прода­ють у великих супермарке­тах та невеличких крам­ничках? Можна сказати, що прак­тично ніхто. Раніше контроль за якістю харчових товарів здійсню­вали служби Держспоживстан­дарту, потім Держспоживінспек­ції, яка впродовж 2 останніх років перебуває в стані ліквідації. Те­пер на зміну згаданим службам має прийти новостворена Дер­жавна служба України з питань безпеки харчових продуктів і за­хисту споживачів (Держпродспо­живслужба). Це своєрідний гі­брид існуючих раніше відомств. Чиї інтереси він захищатиме: спо­живачів чи виробників, поки що достеменно не відомо. Усе з’ясується після детального розгляду проекту закону депутатами Вер­ховної Ради.

Деякі народні обранці заявля­ють, що закон про «чесні етикет­ки» навряд чи спрацює. Виробни­ки навчилися обходити і закони, і технічні регламенти, не завжди зазначаючи реальний склад про­дукції. При цьому ціна не завжди є запорукою якості. Сподіватись, що придбавши дорожчий про­дукт, споживач убезпечить себе від неякісного чи сфальсифікова­ного товару, не варто.

Чи буде новий закон сприяти підвищенню відпо­відальності за якість і безпечність продукції? Думки експертів і пересіч­них споживачів різ­няться. Але всі заці­кавлені у тому, аби нова служба захист прав споживачів ставила на чільне місце. Адже, за ста­тистикою, минулого року до Держспоживінспекції надійшло близько 30 тис. скарг від невдоволених по­купців. Та це лише невелика част­ка людей, котрі наважилися шу­кати правди і захисту у відповід­ній інстанції. Бо в більшості ви­падків інформація із цифр і літер, яка стоїть за технічними умова­ми, споживачу нічого не дає. Не всі знають, що насправді стандар­ти нині є добровільними. З мо­менту вступу України до СОТ за­конодавство змінено, й обов’язковими є лише ті стандарти, які зазначаються в законах і техніч­них регламентах України. Тобто, якщо їх там немає, то вони носять добровільний характер. Останнім часом довіра до державних стан­дартів і технічних умов значно знизилася.

Чи змінить ситуа­цію закон про чесну інформацію, зале­жить не тільки від депутатів. Вони на­прикінці березня ві­зьмуть документ до розгляду в першому читанні. Сподівати­ся, що просуванню розгляду не чинити­муть спротив гравці продовольчого рин­ку, марно.

ЧИ ТО ШКОЛИ, ЧИ ТО «ХАБИ»

Ідею впровадження сис­теми School HAB урядов­ці озвучили ще минулого року, коли заговорили про реформування наці­ональної освіти. І освітя­ни, і учні, і батьки заціка­вились новацією.

А нещодавно Прем’єр Арсеній Яценюк, на­решті, пояснив, у чому полягатиме суть реформи. Працювати­муть так звані опорні школи, оснащені лабораторіями та всім необхідним для прак­тичних занять обладнанням. Крім центральних навчаль­них закладів будуть працю­вати й невеликі дочірні шко­ли. Учні, які будуть їх відвідувати, матимуть змогу за­кріпити отримані знання в центральних школах.

Зміни торкнуться й акцентів в освіті. Домінуючим буде спіл­кування з учителем та між со­бою, уроки – спрямованими на розвиток мислення, а не на вкладення в уста завчених текстів з книг та конспектів, продиктованих вчителями.

На переконання Глави Уряду, це «проект нової школи: з Ін­тернетом, нормальними кла­сами, доброю зарплатою для вчителів, директором, обра­ним на конкурсній основі. У кожній області має бути по одній такій школі».

В Україні налічується 613 шкіл І–ІІ ступеня, де навча­ються менше 25 учнів з 1-го по 9-й класи. Вартість на­вчання одного учня в таких школах коштує державі по­над 50 тис. грн на рік при се­редній розрахунковій вартос­ті навчання одного учня по країні в 9 тис. 100 грн. Тож єдиний вихід, як наголошу­ють у Міністерстві освіти, – створення опорних шкіл, що нараховуватимуть 360 учнів, щонайменше по два класи в кожній паралелі.

За задумом, такі навчальні за­клади будуть обладнані за всі­ма сучасними стандартами, а школи, які розташовані в те­риторіальній громаді, викону­ватимуть функції їх філій і на­вчатимуть базових речей.

Уже зроблено перші кроки в напрямі реалізації ідеї. Каб­мін виділив на проект 170 млн грн. Західні колеги заявили про готовність поді­литися своїм досвідом і літе­ратурою. Єдине побоювання батьків, щоб «хаби» не стали доступними виключно для мажорів.

•  ІЗ ПЕРШИХ ВУСТ