ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Профспілки мають стати локомотивом соціальних реформ

 В українській Платформі громадянського суспільства, створеній згід­но з Угодою про асоціацію між Україною та Євросоюзом, повинні бути потужно представлені організації профспілок і роботодавців. Про це говорили учасники круглого столу, що відбувся 21 листопа­да в редакції газети «Профспілкові вісті». У заході взяли участь Голо­ва Федерації профспілок України Григорій Осовий, заступник Голо­ви ФПУ Сергій Кондрюк, керівники структурних підрозділів апарату ФПУ, експерти – секретар Координаційно-експертної ради з питань соціальної політики Центру перспективних соціальних досліджень Міністерства соціальної політики та НАН України, виконавчий дирек­тор Бюро соціальних і політичних розробок Ігор Камінник, директор Центру громадської експертизи Любомир Чорній, журналісти.

Григорій ОСОВИЙ,

Голова Федерації профспілок України:

«Для ство­рення в Укра­їні соціально справедливої, демократичної, правової держави, безумовно, необхідно підвищувати ефек­тивність соціального діалогу. Профспілки у визначенні соці­ального діалогу дотримуються формули, виробленої Міжна­родною організацією праці. За цією формулою, є три учасники соціального діалогу: профспіл­ки, роботодавці й Уряд. Всі ре­шта, хто бере участь у процесі, за цією класифікацією, є учас­никами громадського діалогу. Ми вважаємо, що вони або включаються в соціальний діа­лог за формулою «три плюс», або це громадський діалог, коли будь-які громадські орга­нізації створюють пул якихось неформальних структур чи ру­хів і які вже ведуть діалог з будь-якої конкретної теми. Профспілки, безумовно, мо­жуть бути учасниками такого громадського діалогу, тому що вони діють у сфері праці, тобто, образно кажучи, починаючи від навчання та професійної підготовки працівників до пен­сійного забезпечення – це все сфера інтересів профспілок. Так виписані всі національні законодавства, так МОП побу­дувала свою роботу. Тому коли ми говоримо про реформування соціального діалогу, ми маємо пояснити, чого цим намагаємо­ся досягти: розширити сферу його учасників чи «докапіталі­зувати» учасників інструмента­ми роботи, щоб вони були діє­вими, щоб був не тільки меха­нізм, а й результат.

Наразі учасники соціально­го діалогу мають вже класичний майдан­чик для вирішення спільних питань – Національну тристо­ронню соціально-економічну раду. У сфері зайнятості має­мо Український коор­динаційний комітет сприяння зайнятості населення, що також працює на тристорон­ній основі. На такій же основі працюють фонди соц­страхування (також тристорон­нє управління), які забезпечу­ють соціальний захист. Це все приклади соціального діалогу за участю трьох його сторін. Де в сучасних умовах може бути громадський діалог? Попере­дній Уряд створював таку про­граму, як «Партнерство: відкри­тий Уряд». Там теж створював­ся пул громадських організа­цій, що комунікують з Урядом. Зараз з’являється ще один ін­ститут – Платформа громадян­ського суспільства (ПГС) Укра­їна – ЄС з цільовим призначен­ням – патронат з боку громад­ськості реалізації цієї Угоди. Ми знаємо, що на 85% це Угода про зону вільної торгівлі. На жаль, соціальні питання та со­ціальний діалог висвітлені там дуже мало. Якщо ж подивитись на Коаліційну угоду, то там лю­дини праці взагалі не видно. Зо­крема, коаліціантів зовсім не цікавить така сфера, як зайня­тість населення. І це при тому, що у нас 11,6 млн працівників сплачують внесок на соціальне страхування за наявності 13,5 млн пенсіонерів. Це свідчить про те, що політики вирішують зовсім не ті проблеми, які тур­бують суспільство. А громадян­ське суспільство не впливає на їх діяльність і рішення.

У профспілок є вироблена технологія роботи, механізми її реалізації. Ми ефективно вико­ристовуємо такий інструмент, як переговорний процес. Укла­даються Генеральна, галузеві і регіональні угоди, в яких влада і роботодавці беруть на себе від­повідні забов’язання. Якщо по­ставлена мета і сторони домо­вилися, вони використають ме­ханізм реалізації своїх домов­леностей. Це прописано в наці­ональному законодавстві, в тому числі Законі про соціаль­ний діалог. Профспілки також є членами колегій мі­ністерств та відомств, регіональних органів влади. Повноважний представник профспі­лок регулярно бере участь у засіданнях вищого органу вико­навчої влади – Кабіне­ту Міністрів. Усі про­екти законів, а також рішень та розпоря­джень Уряду обов’язково надсилаються сторонам роботодавців та проф­спілок на узгодження – відпра­цьована ціла система такої ро­боти. Є ще один дієвий меха­нізм впливу профспілок щодо питання соціально-економічного захисту прав працівників – страйки. Але це крайній захід впливу. Ми – прибічники вирі­шення всіх спірних питань шляхом діалогу, переговорів».

Сергій КОНДРЮК,

заступник Голови Федерації професійних спілок України:

«Ми ді­йшли спіль­ного рішення, що сьогодні по­трібно об’єднатися і провести максимально чесну і консолідо­вану діагностику стану справ у всіх сферах соціальної політики та реальності впливу соціально­го діалогу. Дуже важливим тут є усвідомлення того, для чого ми це робимо. Можливо, нам по­трібно активно формувати ам­бітні патріотичні соціальні цілі та стратегії? Метою має бути скорочення розриву із соціаль­ними практиками Європейсько­го Союзу, стандартами, визна­чення інших глобальних цілей. Ми маємо продемонструвати суспільству, що ми бачимо ці соціальні маяки, соціальні орі­єнтири. Нам треба інформувати не просто одне одного, нам тре­ба інформувати суспільство. Можливо, слід започаткувати групу спільних брифінгів з тієї чи іншої тематики, щоб донести до суспільства, що це не окрема сегментарна думка певної осо­би чи навіть інституції, а консо­лідована позиція?

Щодо впливу профспілок на сучасні процеси, то всі ми має­мо дуже активно розвінчувати міфи, що нав’язуються суспіль­ству. Зокрема, міф, що реформи – це обов’язково додаткові обме­ження прав людей і погіршення життя. Настав час досить жор­стко і рішуче заявити, що рефор­ми – це не руйнація, а розбудова. І тут ми маємо визначити, якою ціною, ким, а головне – заради чого. Позиція профспілок поля­гає в тому, що в епіцентрі всіх реформ має бути людина. Якщо ми подивимось на наміри ре­форм Президента, то серед де­сятків індикаторів, запропоно­ваних ним як результат своїх ре­форм до 2020 року, немає праці і людини, натомість є єдиний по­казник. Там усе – бізнес, бізнес і бізнес. Єдина цифра – підвищен­ня тривалості життя людини. Решта людини не стосується аб­солютно або стосується лише вузької частини.

На мою думку, профспілки мають здійснити чотири кон­кретні кроки. По-перше, ми має­мо достатньо честно і при цьому максимально жорстко публічно показати суспільству сьогодніш­ні його хвороби, і пояснити, чого це буде коштувати йому в най­ближчій перспективі, якщо ці хвороби не лікувати або лікува­ти в антисоціальний спосіб. По-друге, маємо максимально ши­роко інформувати суспільство про наші альтернативи. Для цьо­го потрібно проводити регулярні й ефективні презентації наших доробків, насамперед нашим партнерам і союзникам, а також широкому колу представників суспільства. Треба вбивати в го­лови політиків думку, що існує альтернатива їх реформам. Ми маємо проводити брифінги, пре­зентації цих альтернатив, доно­сити до суспільства і політиків, що є альтернатива, бо останнім часом нав’язується думка, що у нас просто немає іншого виходу. Третя позиція – це, безперечно, консолідація. Ми багато говори­ли, і це ключовий момент сьогод­нішньої зустрічі, що профспілки мають певні механізми й інстру­менти, але механізм корисної дії від них нині такий, що не задо­вольняє ні безпосередньо проф­спілки, ні суспільство, і не має належного впливу на владу. Тому ми маємо розширювати коло союзників. Ми вдячні за го­товність іти на солідаризацію. Тобто консолідація та солідари­зація максимальної кількості суспільних інституцій для проф­спілок сьогодні є одією з ключо­вих. Також, напевно, ми маємо відновити конституційне право звертатися до суду при вирішен­ні соціальних, правових і трудо­вих спорів, де відстоюємо права й інтереси людини праці. А коли й це не спрацьовуватиме, меха­нізм колективних трудових спо­рів і страйків має стати звичай­ним арсеналом профспілкової діяльності».

Ігор КАМІННИК,

секретар Координаційно-експертної ради з питань соціальної політики Центру перспективних соціальних досліджень Мінсоцполітики та НАН України, виконавчий директор Бюро соціальних і політичних розробок:

«Сьогодні перед профспілка­ми і громадськими організаці­ями постає проблема, коли всі стратегічні державні докумен­ти не передбачають профспіл­кової участі в реформуванні со­ціальної політики. Також не враховуються інтереси соціаль­них груп.

Наше завдання – спільно роз­робити конкретні стратегічні пропозиції, яких у держави не­має. На мою думку, нам залиша­ється трохи більше тижня, щоб виробити загальне бачення про­екту Коаліційної угоди та вне­сти пропозиції для міжнародних донорів, які фінансуватимуть со­ціальні програми, передбачені Угодою про асоціацію Україна – ЄС. А також врахувати при цьо­му соціальний діалог та необхід­ність його реформування.

За наявності таких стандар­тів була б зрозумілою роль проф­спілок і роботодавців у визна­ченні поняття мінімальної заро­бітної плати в галузевих та ін­ших показниках, тому що зараз їхня роль у цьому процесі взага­лі є нульовою. А враховуючи, що держбюджет не надають на узго­дження сторонам соціального діалогу, стає зрозуміло, що ситу­ація є досить критичною. І це ви­кликано недосконалістю норма­тивних документів. Приміром, у конкретній пропозиції вказаний закон про соціальні послуги, під­готовлений Мінсоцполітики, та внесені до нього зміни. Проте жодні наші пропозиції до норма­тивних документів, що мали б забезпечити поліпшення соці­альної сфери, не були враховані в проекті Коаліційної угоди.

Координаційно-експертною радою з питань соціальної полі­тики Центру перспективних со­ціальних досліджень Мінсоцпо­літики та НАН України вносили­ся пропозиції щодо Конституції і соціальних стандартів, а також щодо створення рамкового зако­ну про основи соціального захис­ту, скасування низки законів, що нині діють і забезпечують ті пільги, яких ніхто не надає.

Позитивним наразі є те, що спільно з профспілками та робо­тодавцями ми дійшли висновку, що всі перебуваємо в одному човні, аби консолідувати свої сили для впливу на владу. Меха­нізми цього впливу можуть бути різними – це можуть бути легі­тимні механізми внесення про­позицій від усіх робочих груп.

Ми розуміємо, що соціаль­ний діалог потребує такого ж реформування в контексті євро­пейських стандартів, як і соці­альна сфера. Також маємо ви­рішити, яким ми бачимо май­бутній соціальний діалог. І пи­тання формування Зеленої кни­ги – це перший крок, який ми можемо зробити.

Сьогодні не можна відокрем­лювати соціальний діалог від со­ціальної сфери. Адже поєднання цих понять дозволяє сильніше тиснути на владу, впливати на людей, які приймають рішення, виробляти в них політичну волю, якої зараз, на жаль, немає. І тут виникає запитання: яким чином ми це будемо робити?

У мене практично немає сум­нівів у тому, що коли ми пра­вильно організуємо політично-громадську підтримку цієї стратегії і правильно її випи­шемо, то віднайдемо ресурс під її реалізацію і громадську під­тримку. Мало того, ми знайде­мо соціальну базу для її прове­дення. Водночас дуже не хоті­лося б, щоб виникали конфлік­ти між профспілковими органі­заціями та роботодавцями. Профспілки та роботодавці ма­ють консолідуватися і заявити про необхідність реформуван­ня соціального діалогу».

Любомир ЧОРНІЙ,

директор Центру громадської експертизи:

«Сьогодні варто говори­ти про те, що формуванням соціальної політи­ки в державі ніхто не займаєть­ся. Абсолютно не розглядається питання соціальних стандартів. Так, у нас є Закон про державні стандарти, який свого часу був цікавим, але на сьогодні повніс­тю уніфікований. Давно настав час, коли цей закон треба було переробити, створити нову ре­дакцію й більше того, взагалі продумати, який набір соціаль­них стандартів та нормативів має існувати і в який спосіб їх за­стосовувати. Свого часу, в межах різних робочих груп, ми зверта­лися до Адміністрації Президен­та з тим, щоб при внесенні змін до Конституції України передба­чити зміну соціальних стандар­тів у бік їхнього збільшення, як основу для формування Держав­ного бюджету. І якщо би було таке чітке й пряме регулювання державних соціальних стандар­тів, то бюджетна система працю­вала дещо по-іншому, і макрое­кономічні показники в країні теж формувалися б дещо на ін­шій основі.

Нинішня ситуація в соціаль­ній сфері схожа на кризу систе­ми, а де-факто система соціаль­ного захисту в Україні сьогодні не працює. Тому що все те, що прописано в законодавстві та Конституції чітко говорить, що права й обов’язки громадян встановлюються законами України. Тобто, якщо певний закон передбачає певну соці­альну гарантію, пільгу, випла­ту, це є нормою прямої дії, коли інший закон не може обмежу­вати її застосування ні в розмі­рі, ні в часі, ні в будь-яких ін­ших параметрах. Але на прак­тиці відбувається все навпаки, коли тим же законом про дер­жавний бюджет на відповідний рік призупиняється дія певних соціальних гарантій, або роз­мір певних соціальних виплат, порядок розрахунку яких вста­новлений відповідними закона­ми, також регулюється законом про держбюджет. Більше того, в нас були прецеденти, коли до­кументами підзаконного рівня встановлювалися обмеження документів, які є законами та мають вищу юридичну силу. Це одна ситуація.

Інша ситуація – процеси, що відбувалися протягом 2008–2012 років. Величезна кількість су­дів, що стосувалися соціальних прав та гарантій, починаючи з різноманітних виплат по догля­ду за дитиною і виплат пенсій таким категоріям населення, як діти війни. А це десятки тисяч справ по всій Україні. В тому числі й такі рішення Конститу­ційного Суду України, що за ло­гікою суперечать одне одному. В одному рішенні КС говорить­ся про те, що соціальні права та гарантії не можуть бути урізані чи скасовані, тому що це не від­повідає Конституції. А в іншо­му рішенні, прийнятому два-три роки потому, говориться, що соціальні права та гарантії є так званими прогресивними правами та виконуються в міру можливостей Уряду.

Знову ж таки, це регулюван­ня має відбуватися через закон, якщо Конституція дає право його здійснювати. По факту на сьогодні ми маємо кризу соці­альної системи. Ця криза ускладнюється ще й тим, що, з одного боку, діють змішані ме­ханізми пострадянського соц­захисту, а з іншого – впрова­джені зразки європейських мо­делей із надання соціальних послуг. І в результаті вся ця система періодично вступає між собою у конфлікти.

Більше того, ми не можемо розібратися в єдності учасників процесу соціального захисту: державних установ, комуналь­них закладів і волонтерських організацій, які останнім часом виконують роботу перших двох учасників. Тобто ми маємо та­кого собі монстра з одного боку – це державний сектор, що з’їдає величезну частину коштів, а з другого – недержавний сектор, який хоч якусь ефективність цій системі забезпечує.

Необхідно провести аудит у системі пільг, прийняти рішен­ня за окремими напрямами, ви­значивши, де пільги слід транс­формувати в соціальні послуги та виплати, а де взагалі підви­щити заробітну плату та забути про існування пільг. Ці позиції були відсунуті, та й узагалі соціально-гуманітарний блок проекту Коаліційної угоди, що був оприлюднений, один з най­слабших документів. І це є ве­личезною проблемою, адже зна­чна частина держбюджету сформується з огляду на систе­му соціального захисту. Центр громадської експертизи провів розрахунки за методикою Між­народної організації розвитку та співробітництва рівня соці­альних видатків України. Так, показник відношення соціаль­них податків до національного ВВП становить, в середньому, 28–20% на рік.

Треба розуміти, що можуть профспілки в цій новій системі, яку позицію вони можуть за­йняти. І в цьому сенсі є кілька стратегічних питань. Федерації профспілок, як і всьому проф­спілковому руху, слід визначи­тися, яку б модель держави вони хотіли бачити, яку держа­ву вони розбудовуватимуть, що ефективно працюватиме у май­бутньому.

Як це може відбуватися? По-перше, зважаючи на те, що ін­струментарна частина – це со­ціальний діалог, у його межах може додатися розробницько-аналітична частина, ті ж самі соціальні стандарти. Їх можна розробляти, озвучувати, об­ґрунтовувати, можна критику­вати ті стандарти, які пропонує Уряд чи Міністерство фінансів. І виходити до суспільства, засо­бів масової інформації і пояс­нювати те, чому профспілковий рух погоджується або, навпаки, не погоджується з певними про­позиціями, певними ідеями.

Крім того, можна спробувати формувати власну стратегію ре­форм, принаймні окремих сег­ментів системи соціального за­хисту, проблематики зайнятос­ті. І власне кажучи, можна було б у межах цього інструментарію визначити періодичність вихо­дів, контактів і виробити пев­ний набір інформаційних про­дуктів. Усе це зводиться до того, що потрібно визначитися із стратегією трансформації проф­спілкового руху, баченням ідео­логії моделі держави, яку проф­спілки хотіли б бачити».

Григорій ОСОВИЙ,

Голова Федерації профспілок України:

«Підписання Угоди про асо­ціацію Україна – ЄС дає імпульс для того, щоб у вирішенні акту­альних проблем сучасного укра­їнського суспільства поєднати зусилля профспілок та інших громадських організацій, врахо­вуючи при цьому, що профспіл­ки представляють більше трети­ни населення країни і мають пе­ревірені часом та діями механіз­ми впливу для вирішення соці­ально значимих питань. Тому ми не можемо погодитися на те, щоб нас, як і інші громадські ор­ганізації, представляли не наші представники, а експертні гру­пи. Вони, безумовно, дуже важ­ливі, але не можуть замінити нас. Треба розуміти, що люди вимагають відповідальності та підзвітності тих, кого вони деле­гували.

Головне – ми всі разом має­мо запевнити політиків, владу, що без громадянського суспіль­ства вони не мають права про­водити реформи. У зв’язку з цим ми вважаємо: профспілки мають стати локомотивом со­ціальних реформ».

Олена ОВЕРЧУК, Тетяна РУБАН

«ПВ»

28.11.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини