ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Прожитковий мінімум – стандарт гідного життя чи мінімум для фізичного виживання?

 У редакції «ПВ» відбувся круглий стіл на тему «Прожитковий мінімум – стандарт гідного життя чи мінімум для фізичного виживання?»

 Олена ОВЕРЧУК,

Тетяна РУБАН, «ПВ»

У заході взяли участь за­ступник Голови ФПУ Сергій Кондрюк, керів­ник Департаменту бю­джетної політики та со­ціального захисту апарату ФПУ Людмила Остапенко, провідні фахівці Міністерства соціаль­ної політики України, науковці Національного інституту стра­тегічних досліджень при Прези­дентові України, а також Інсти­туту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України.

Під час обговорення учасни­ки круглого столу обмінялися міркуваннями щодо вирішення проблеми формування прожит­кового мінімуму (зокрема, мето­дики його розрахунку), який сьогодні припинив виконувати функцію базового соціального стандарту для визначення до­статнього рівня життя грома­дян і потребує оновлення з ура­хуванням потреб соціально-еко­номічного розвитку, а також зміни вмісту споживчого коши­ка, що не переглядався вже по­над 10 років. У ході дискусії було запропоновано низку ціка­вих пропозицій щодо вироблен­ня спільних позицій для покра­щення рівня соціального забез­печення громадян в нових умо­вах розвитку держави.

СЕРГІЙ КОНДРЮК, ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФЕСІЙНИХ СПІЛОК УКРАЇНИ:

«А який фун­дамент ми закла­даємо, будуючи нашу державу, що за конститу­ційним визна­ченням є право­вовою і соціаль­ною? Яким чином ми прагнемо реалізувати наш єв­ропейський вектор з точки зору зближен­ня стандартів та рів­нів життя України і Європейського Сою­зу? Чи можна це пов’язати з еконо­мічними та суспіль­но-політичними ре­аліями в Україні?

Відповідаючи на перше запитання, хотів би висловити думку, що головний державний стандарт – прожитковий міні­мум сам по собі вже ідеологічно застарів. Коли за вікном 2014 рік, маючи певний світовий до­свід, зокрема Європи, з реаліза­ції Цілей тисячоліття щодо по­долання бідності, а також певні рівні очікувань у нашому сус­пільстві, говорити про прожит­ковий мінімум як стандарт ви­живання вже не зовсім доціль­но. Тому ми просто зобов’язані переходити до раціональних, оптимальних рівнів споживання.

Що стосується сутності про­житкового мінімуму, мені зда­ється, що ключовим ідеологіч­ним посилом має бути те, що прожитковий мінімум має за­безпечити такий мінімальний рівень життя, який не потребує іншої допомоги. Тобто, якщо це прожитковий мінімум для пен­сіонера, то пенсії має бути до­статньо для того, щоб вистача­ло на харчування, оплату міні­мального рівня комунальних платежів тощо. Але, підкрес­люю, мінімальний людський рі­вень, щоб це не призводило до того, що люди у нас вмирати­муть швидше, ніж це відбува­ється в сусідніх країнах. Те саме щодо працівника. Ми пере­конані в тому, що прожитковий мінімум для працюючої люди­ни має вирішити ключове пи­тання – подолання бідності се­ред працівників. Саме вирішен­ню цього питання і має бути присвячене формування нового підходу до прожиткового міні­муму. Прожитковий мінімум, що прив’язаний у нас до визна­чення мінімальної заробітної плати, має бути таким, щоб лю­дині вистачило коштів на люд­ське харчування, оплату житло­во-комунальних платежів, ре­альну оплату освіти і медици­ни, напевно, ще на якісь видат­ки, зокрема пов’язані з утри­манням непрацездатних членів сім’ї. Але ключове: цей розмір прожит­кового мінімуму, на базі якого форму­ється мінімальна заробітна плата, по­винен мати якийсь ресурс розвитку. Ми маємо говорити, що це прожитковий мінімум не для про­стого відтворення робочої сили, а для розширеного, бо інакше у нас триватимуть тенденції, які ми маємо на сьо­годні.

Хочу нагадати, що нещодав­но нас було 52 мільйони, а нині ледь набереться 45. У нашій кра­їні, за різними оцінками, від 1,5 до 4 млн громадян вимушені по­невірятись по світу, шукаючи заробітку в інших країнах. Українець апріорі не здатен за­робити собі на квартиру навіть за потрійне трудове життя, базу­ючись на тих стандартах про­житкового мінімуму, що існу­ють на сьогодні. Прожитковий мінімум мав би вирішити низку інших питань, зокрема пов’язаних із зміною індексу людського розвитку, що визна­ч а є т ь с я О р г а н і з а ц і є ю Об’єднаних Націй.

Чи можливо це зробити в су­часних суспільно-економічних реаліях? За нашими оцінками, єдиний спосіб виходу України з економічної, а тепер і суспільно- політичної кризи, власне, і поля­гає в тому, щоб ми радикально підвищили зробітну плату, базу­ючись на нових стандартах жит­тя, зокрема й прожиткового мі­німуму. Наші сподівання, що за­робітну плату можна підвищити шляхом умовляння бізнесу не виправдались за ці 23 роки. До­свід Польщі, Німеччини гово­рить про те, що держава просто повинна прийняти серйозне по­літичне рішення про підвищен­ня базових соціальних стандар­тів і на їх основі формувати но­вий розмір мінімальної заробіт­ної плати.

Відповідаючи на запитання, чи потягне це економіка, маємо визначити, якими втратами об­ходиться економія на людині праці. Ми втратили понад 7 млн українців. Я підкреслюю, що на сьогодні в Україні, за даними ООН, 2/3 людей перебувають за межею бідності. Левова частка має право на житлові субсидії, інші допомоги малозабезпече­ним, і це не тому, що люди хо­чуть мати ці виплати і доплати, а тому, що їм елементарно не вистачає на життя. Все це при­зводить до того, що ми маємо низький рівень тривалості жит­тя, дуже низький рівень індексу людського розвитку, який і є, власне, інтегруючим показни­ком. Не змінювати цю ситуацію означає провокувати суспіль­ство на нові соціальні майдани, нові збурення, нові бунти. І врешті-решт, перетворити Укра­їну на постійно нестабільне сус­пільство...

Сьогодні Верховна Рада за­твердила прожитковий мінімум на 364 грн менший, ніж фактич­ний, розрахований за законом (станом на червень 2014 року). Прожитковий мінімум – це міні­мальні продукти споживання, а отже, українець має недоїсти цу­кру, хліба, недоплатити за жит­ло, він не може придбати череви­ки, що розраховані за мінімаль­ними нормами голодного 2000 року й не змінені до сьогодні.

Я розумію, якби Мінфін ска­зав, що мінімальну заробітну плату ми не можемо встановити на рівні прожиткового мініму­му, і вона становитиме 70% через відсутність грошей. Це окрема тема для розмови. Але говорити, що, образно кажучи, в годині не 60, а 39 секунд – алогізм. А якщо закладається ідеологічний ало­гізм, то все решта перетворюєть­ся на абсурд. Тому я хочу під­креслити, що публікуючи на сай­ті Міністерства соціальної полі­тики свідомо занижений про­житковий мінімум для працездатної особи, приймаючи Закон України «Про прожитковий міні­мум», що суттєво нижчий, ніж фактичний, ми примушуємо лю­дину недоспоживати мінімаль­но необхідні товари та послуги. І внаслідок цього залишається або вмерти, або вкрасти, або емі­грувати, або готувати новий со­ціальний майдан».

ОЛЕНА КИРИЧЕНКО, НАЧАЛЬНИК ВІДДІЛУ СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ І ГАРАНТІЙ ДЕПАРТАМЕНТУ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ ТА АНАЛІЗУ МІНСОЦПОЛІТИКИ:

«На мою дум­ку, було б доціль­но розглянути питання існуван­ня не одного, а кількох – двох чи навіть трьох рів­нів стандартів. Мені здається, що орієнтува­тись на один рівень, зрівнювати допомогу і заробітну плату не зовсім правильно. Якщо ми це зробимо, то в нас вийде дести­муляція до праці.

Ми надсилали до Федерації профспілок України проект ЗУ «Про внесення змін до Закону України «Про державні соціаль­ні стандарти та державні соці­альні гарантії», де намагалися ввести поняття «раціональний споживчий бюджет», щоб потім можна було розвивати роботу в цьому напрямі. Ми наголошува­ли, що він має передбачати і придбання житла, і можливість створювати накопичення. На­певно, в зв’язку з нинішньою си­туацією ця пропозиція не була підтримана, але ми сподіваємо­ся, що обов’язково повернемося до цього питання.

У нас дійсно є проблеми з прожитковим мінімумом: і на­бори застарілі, і методика заста­ріла. Якби ресурси нашої держа­ви дозволили нам затверджува­ти його в тому розмірі, який у нас виходить за розрахунками, то це вже було б непогано. Ми щороку сподіваємося і надсила­ємо пропозиції, розраховані від­повідно до методології, але в Мінфіні, виходячи з ресурсів, залишають якісь значно змен­шені розміри.

Ми також занепокоєні тим, що, на жаль, розмір прожитко­вого мінімуму не змінився, як передбачалося. І це дійсно ката­строфа. Сподіваємося, що в 2015 році ситуація дещо покра­щиться».

ЛЮДМИЛА ОСТАПЕНКО, КЕРІВНИК ДЕПАРТАМЕНТУ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ АПАРАТУ ФПУ:

«Буквально тиждень тому ми мали зустріч у Міністерстві фі­нансів України, де шановний за­ступник міністра Володимир Мат­війчук презентував нам основні показники проекту Державного бюджету України на 2015 рік. За його словами, розмір прожитко­вого мінімуму і мінімальної за­робітної плати пропонується проіндексувати на 5,4% на кі­нець 2015 року. При цьому рівень інфляції становить близько 10%. Але слід враховувати, що цього­річний розмір інфляції ймовірно сягне 20% уже до кінця року, а розміри стандартів та гарантій заморожені. Тобто мінімальна зарплата і прожитковий міні­мум уже протягом цього року знецінилися на 20%, на кінець наступного – більш ніж на 10%, у підсумку ж – на понад 30%. Це офіційна інформація. Ось таке покращення нам обіцяють.

Щодо змін при розрахунках споживчого кошика. 2005 року його переглядали, 2010-го та­

 кож. Так от ціна питання: роз­мір прожиткового мінімуму в зв’язку з переглядом змінився на 6 грн. Тобто, навіть якщо ми наполягатимемо на перегляді і діятимемо відповідно до зако­нодавства, ці зміни будуть не­суттєвими: 6, 10 або 20 грн. А тут потрібно щось радикально змінювати».

ЛЮДМИЛА ЧЕРЕНЬКО, ЗАВІДУВАЧ ВІДДІЛУ ДОСЛІДЖЕНЬ РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ДЕМОГРАФІЇ ТА СОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІМ. М. В. ПТУХИ НАН УКРАЇНИ:

«За даними 2013 року, 20% громадян Украї­ни мають рівень споживання нижче прожит­кового мініму­му. Це кожна п’ята людина в державі. І якщо вимірювати по доходах, то цей показник значно менший. Але ми вимірюємо по витратах, оскільки саме витрати точніше висвітлюють реальне спожи­вання, реальну ситуацію в країні.

Як поліпшити ситуацію? Я б трохи переінакшила назву сьо­годнішнього заходу, перевівши його на практичні рейки та на­звавши «Реальний стандарт чи цільовий орієнтир майбутньо­го?». Давайте розглянемо ці два сценарії. Якщо ми маємо лише реалістичний стандарт, який можна сьогодні задовольнити, забезпечити з держбюджету мі­німальну заробітну плату, мі­німальну пенсію, щоб вона від­повідала хоча б 100% прожит­кового мінімуму, то ми будемо мати те, що є сьогодні.

Я абсолютно згодна з усіма колегами, що залишати все так, як є, змінивши лише методику розрахунку, це не вихід. Це вже було на початку 2000-х років, коли на межі прожиткового мі­німуму перебувало 80% насе­лення України. І тоді мінімаль­на заробітна плата і мінімальна пенсія становили менше 20% прожиткового мінімуму.

Чим же небезпечний другий шлях? У будь-який час Верхо­вна Рада може сказати: «Ой, у вас такий завищений прожит­ковий мінімум! Там у вас і ав­томобіль, і кредит на квартиру, і медичні послуги. Ми встано­вимо 15% від мінімальної заро­бітної плати». І тоді ми повер­немося знову на початок 2000-х років. Тому мати мінімум для виживання в таких країнах, як наша, яким ще далеко до еконо­мічного розвитку, просто необ­хідно. Сьогодні навіть Сполу­чені Штати Америки не мо­жуть дозволити собі скасувати такий мінімум. А це досить роз­винута країна. Тож цей міні­мум обов’язково повинен бути.

Якщо ми говоримо, що в нас демократична країна, то в ній мають бути демократичні умо­ви. Приміром, є вуличний ху­дожник, який не хоче працюва­ти, але він приходить за соціаль­ною допомогою. І йому її в демо­кратичній країні надають, але в мінімальному розмірі. Адже чому він має отримувати стіль­ки, скільки отримує людина, ко­тра працює по 8 годин щодня?

Тож мінімум повинен бути, і до цього мінімуму має бути прив’язана насамперед соці­альна допомога. Решта – вже те, що залежить від економіч­ної ситуації в країні. Якщо ж ситуація буде такою, як сьогод­ні, то нікуди не дінешся. Тут профспілки повинні домагати­ся, щоб мінімальна зарплата перевищувала цей прожитко­вий мінімум.

Що стосується нинішнього прожиткового мінімуму, який відповідає гідному життю, то, звичайно, зарплата має набли­жатися до цього рівня. Я не кажу, що вона має йому дорів­нювати, але орієнтуватися на нього. Що тут поганого? Ми сьогодні сміємося над Радян­ським Союзом, в якому будува­лися плани на майбутнє, але наразі Євросоюз робить те саме. Тобто, світова спільнота почала встановлювати собі план стратегічного розвитку. Чому не повернутися до цього й не сказати: ось у нас є прогноз щодо ВВП на 2017 рік із знаком плюс, і що нам заважає збіль­шити мінімальну заробітну плату вищими темпами, ніж зростатиме ВВП? Іти на випе­редження. Тобто, щоб ми все ж таки чітко собі прогнозували, що в нас до певного року міні­мальна зарплата має дійти до цієї позначки. З моєї точки зору, це найоптимальніший шлях. І від мінімального показ­ника відмовлятися не можна. Треба розуміти: якщо ми захо­чемо від’єднати соціальну до­помогу від прожиткового міні­муму, він нам одразу ж піднесе новий рівень забезпеченості. І придумає ще 10 рівнів. І нічого не можна буде вдіяти.

Що стосується споживчого кошика, то коли ми готували перший варіант проекту його наповнення, у нас була ідея (якщо говорити про раціональ­ний бюджет сім’ї), що його кра­ще розраховувати за норматив­ним методом. Той досвід, з яким ми ознайомилися, свід­чить, що нам потрібні норма­тивні етапи застосування, де будуть розраховані всі позиції.

Як приклад можна взяти до­свід західних країн. Там у спо­живчому кошику має бути пальне для автомобілів. Там усе закладено. Вимірювати все у відсотках не зовсім коректно. Це досить серйозна робота. Приміром, у США показники розрахунків споживчого коши­ка використовуються навіть у комерційній сфері. Цими розра­хунками із задоволенням ко­ристуються страхові компанії.

У США цей показник назива­ється стандартом забезпеченос­ті сім’ї. І розраховується для сі­мей, в яких є дорослі працездатні, що можуть себе забезпе­чити. І, звичайно, в такій ситу­ації має бути метод, що макси­мально враховує ті витрати, які повинна робити сім’я, щоб по­чуватися нормально в сучасно­му суспільстві, не мати яки­хось обмежень.

Звичайно, якби такі показ­ники розробляли для нашої країни, то бензин би не включа­ли. Автомобілі в нас має лише 20% населення. Це не стандарт нашого українського життя. А включали б витрати на міський і приміський транспорт, тобто на те, чим користуються люди».

КАРОЛІНА КОВЯЗІНА , ГОЛОВНИЙ СПЕЦІАЛІСТ ВІДДІЛУ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ:

«Аналізуючи закон про про­житковий міні­мум і подібні за­кони пострадян­ських країн, наші фахівці ді­йшли висновку, що Україна руха­ється до зміни методики розра­хунків прожиткового мінімуму.

Є різні підходи до самого ме­тоду визначення відсоткового співвідношення. Але для мене очевидно, що закон про про­житковий мінімум виписаний не для людей, а скоріше, для високопрофесійних фахівців, які одночасно розуміються на багатьох суміжних законах. На жаль, цей закон дуже незрозу­мілий у важливих, конкретних місцях, починаючи від самого визначення прожиткового міні­муму. Саме на це сьогодні необ­хідно звертати увагу, бо якщо робити щось нове, то його по­трібно робити так, щоб це було просто та зрозуміло громадя­нам. Щоб пересічна людина мо­гла прочитати закон і зрозумі­ти те, про що йдеться. А відпо­відь на запитання, що робити, потрібно шукати всім сторонам соціального діалогу».

22.09.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини