Прожитковий мінімум – стандарт гідного життя чи мінімум для фізичного виживання?
У редакції «ПВ»
відбувся круглий стіл на тему «Прожитковий мінімум – стандарт гідного життя чи
мінімум для фізичного виживання?»
Олена ОВЕРЧУК,
Тетяна
РУБАН, «ПВ»
У заході взяли участь заступник Голови ФПУ Сергій Кондрюк,
керівник Департаменту бюджетної політики та соціального захисту апарату ФПУ
Людмила Остапенко, провідні фахівці Міністерства соціальної політики України,
науковці Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові
України, а також Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи
НАН України.
Під час обговорення учасники круглого столу обмінялися
міркуваннями щодо вирішення проблеми формування прожиткового мінімуму
(зокрема, методики його розрахунку), який сьогодні припинив виконувати функцію
базового соціального стандарту для визначення достатнього рівня життя громадян
і потребує оновлення з урахуванням потреб соціально-економічного розвитку, а
також зміни вмісту споживчого кошика, що не переглядався вже понад 10 років.
У ході дискусії було запропоновано низку цікавих пропозицій щодо вироблення
спільних позицій для покращення рівня соціального забезпечення громадян в
нових умовах розвитку держави.
СЕРГІЙ КОНДРЮК, ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФЕСІЙНИХ СПІЛОК
УКРАЇНИ:
«А який фундамент ми закладаємо, будуючи нашу державу, що
за конституційним визначенням є правововою і соціальною? Яким чином ми
прагнемо реалізувати наш європейський вектор з точки зору зближення
стандартів та рівнів життя України і Європейського Союзу? Чи можна це
пов’язати з економічними та суспільно-політичними реаліями в Україні?
Відповідаючи на перше запитання, хотів би висловити думку,
що головний державний стандарт – прожитковий мінімум сам по собі вже
ідеологічно застарів. Коли за вікном 2014 рік, маючи певний світовий досвід,
зокрема Європи, з реалізації Цілей тисячоліття щодо подолання бідності, а
також певні рівні очікувань у нашому суспільстві, говорити про прожитковий
мінімум як стандарт виживання вже не зовсім доцільно. Тому ми просто
зобов’язані переходити до раціональних, оптимальних рівнів споживання.
Що стосується сутності прожиткового мінімуму, мені здається,
що ключовим ідеологічним посилом має бути те, що прожитковий мінімум має забезпечити
такий мінімальний рівень життя, який не потребує іншої допомоги. Тобто, якщо це
прожитковий мінімум для пенсіонера, то пенсії має бути достатньо для того,
щоб вистачало на харчування, оплату мінімального рівня комунальних платежів
тощо. Але, підкреслюю, мінімальний людський рівень, щоб це не призводило до
того, що люди у нас вмиратимуть швидше, ніж це відбувається в сусідніх
країнах. Те саме щодо працівника. Ми переконані в тому, що прожитковий мінімум
для працюючої людини має вирішити ключове питання – подолання бідності серед
працівників. Саме вирішенню цього питання і має бути присвячене формування
нового підходу до прожиткового мінімуму. Прожитковий мінімум, що прив’язаний у
нас до визначення мінімальної заробітної плати, має бути таким, щоб людині
вистачило коштів на людське харчування, оплату житлово-комунальних платежів,
реальну оплату освіти і медицини, напевно, ще на якісь видатки, зокрема
пов’язані з утриманням непрацездатних членів сім’ї. Але ключове: цей розмір
прожиткового мінімуму, на базі якого формується мінімальна заробітна плата,
повинен мати якийсь ресурс розвитку. Ми маємо говорити, що це прожитковий
мінімум не для простого відтворення робочої сили, а для розширеного, бо інакше
у нас триватимуть тенденції, які ми маємо на сьогодні.
Хочу нагадати, що нещодавно нас було 52 мільйони, а нині
ледь набереться 45. У нашій країні, за різними оцінками, від 1,5 до 4 млн
громадян вимушені поневірятись по світу, шукаючи заробітку в інших країнах.
Українець апріорі не здатен заробити собі на квартиру навіть за потрійне
трудове життя, базуючись на тих стандартах прожиткового мінімуму, що існують
на сьогодні. Прожитковий мінімум мав би вирішити низку інших питань, зокрема
пов’язаних із зміною індексу людського розвитку, що визнач а є т ь с я О р г а
н і з а ц і є ю Об’єднаних Націй.
Чи можливо це зробити в сучасних суспільно-економічних
реаліях? За нашими оцінками, єдиний спосіб виходу України з економічної, а
тепер і суспільно- політичної кризи, власне, і полягає в тому, щоб ми
радикально підвищили зробітну плату, базуючись на нових стандартах життя,
зокрема й прожиткового мінімуму. Наші сподівання, що заробітну плату можна
підвищити шляхом умовляння бізнесу не виправдались за ці 23 роки. Досвід
Польщі, Німеччини говорить про те, що держава просто повинна прийняти серйозне
політичне рішення про підвищення базових соціальних стандартів і на їх
основі формувати новий розмір мінімальної заробітної плати.
Відповідаючи на запитання, чи потягне це економіка, маємо
визначити, якими втратами обходиться економія на людині праці. Ми втратили
понад 7 млн українців. Я підкреслюю, що на сьогодні в Україні, за даними ООН,
2/3 людей перебувають за межею бідності. Левова частка має право на житлові
субсидії, інші допомоги малозабезпеченим, і це не тому, що люди хочуть мати
ці виплати і доплати, а тому, що їм елементарно не вистачає на життя. Все це
призводить до того, що ми маємо низький рівень тривалості життя, дуже низький
рівень індексу людського розвитку, який і є, власне, інтегруючим показником.
Не змінювати цю ситуацію означає провокувати суспільство на нові соціальні
майдани, нові збурення, нові бунти. І врешті-решт, перетворити Україну на
постійно нестабільне суспільство...
Сьогодні Верховна Рада затвердила прожитковий мінімум на
364 грн менший, ніж фактичний, розрахований за законом (станом на червень 2014
року). Прожитковий мінімум – це мінімальні продукти споживання, а отже,
українець має недоїсти цукру, хліба, недоплатити за житло, він не може
придбати черевики, що розраховані за мінімальними нормами голодного 2000 року
й не змінені до сьогодні.
Я розумію, якби Мінфін сказав, що мінімальну заробітну
плату ми не можемо встановити на рівні прожиткового мінімуму, і вона
становитиме 70% через відсутність грошей. Це окрема тема для розмови. Але
говорити, що, образно кажучи, в годині не 60, а 39 секунд – алогізм. А якщо
закладається ідеологічний алогізм, то все решта перетворюється на абсурд.
Тому я хочу підкреслити, що публікуючи на сайті Міністерства соціальної політики
свідомо занижений прожитковий мінімум для працездатної особи, приймаючи Закон
України «Про прожитковий мінімум», що суттєво нижчий, ніж фактичний, ми
примушуємо людину недоспоживати мінімально необхідні товари та послуги. І
внаслідок цього залишається або вмерти, або вкрасти, або емігрувати, або
готувати новий соціальний майдан».
ОЛЕНА КИРИЧЕНКО, НАЧАЛЬНИК ВІДДІЛУ СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ І
ГАРАНТІЙ ДЕПАРТАМЕНТУ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ ТА АНАЛІЗУ МІНСОЦПОЛІТИКИ:
«На мою думку, було б доцільно розглянути питання існування
не одного, а кількох – двох чи навіть трьох рівнів стандартів. Мені здається,
що орієнтуватись на один рівень, зрівнювати допомогу і заробітну плату не
зовсім правильно. Якщо ми це зробимо, то в нас вийде дестимуляція до праці.
Ми надсилали до Федерації профспілок України проект ЗУ «Про
внесення змін до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні
соціальні гарантії», де намагалися ввести поняття «раціональний споживчий
бюджет», щоб потім можна було розвивати роботу в цьому напрямі. Ми наголошували,
що він має передбачати і придбання житла, і можливість створювати накопичення.
Напевно, в зв’язку з нинішньою ситуацією ця пропозиція не була підтримана,
але ми сподіваємося, що обов’язково повернемося до цього питання.
У нас дійсно є проблеми з прожитковим мінімумом: і набори
застарілі, і методика застаріла. Якби ресурси нашої держави дозволили нам
затверджувати його в тому розмірі, який у нас виходить за розрахунками, то це
вже було б непогано. Ми щороку сподіваємося і надсилаємо пропозиції,
розраховані відповідно до методології, але в Мінфіні, виходячи з ресурсів,
залишають якісь значно зменшені розміри.
Ми також занепокоєні тим, що, на жаль, розмір прожиткового
мінімуму не змінився, як передбачалося. І це дійсно катастрофа. Сподіваємося,
що в 2015 році ситуація дещо покращиться».
ЛЮДМИЛА ОСТАПЕНКО, КЕРІВНИК ДЕПАРТАМЕНТУ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ
ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ АПАРАТУ ФПУ:
«Буквально тиждень тому ми мали зустріч у Міністерстві фінансів
України, де шановний заступник міністра Володимир Матвійчук презентував нам
основні показники проекту Державного бюджету України на 2015 рік. За його
словами, розмір прожиткового мінімуму і мінімальної заробітної плати
пропонується проіндексувати на 5,4% на кінець 2015 року. При цьому рівень
інфляції становить близько 10%. Але слід враховувати, що цьогорічний розмір
інфляції ймовірно сягне 20% уже до кінця року, а розміри стандартів та гарантій
заморожені. Тобто мінімальна зарплата і прожитковий мінімум уже протягом цього
року знецінилися на 20%, на кінець наступного – більш ніж на 10%, у підсумку ж
– на понад 30%. Це офіційна інформація. Ось таке покращення нам обіцяють.
Щодо змін при розрахунках споживчого кошика. 2005 року його
переглядали, 2010-го та
кож. Так от ціна
питання: розмір прожиткового мінімуму в зв’язку з переглядом змінився на 6
грн. Тобто, навіть якщо ми наполягатимемо на перегляді і діятимемо відповідно
до законодавства, ці зміни будуть несуттєвими: 6, 10 або 20 грн. А тут потрібно
щось радикально змінювати».
ЛЮДМИЛА ЧЕРЕНЬКО, ЗАВІДУВАЧ ВІДДІЛУ ДОСЛІДЖЕНЬ РІВНЯ ЖИТТЯ
НАСЕЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ДЕМОГРАФІЇ ТА СОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІМ. М. В. ПТУХИ НАН
УКРАЇНИ:
«За даними 2013 року, 20% громадян України мають рівень
споживання нижче прожиткового мінімуму. Це кожна п’ята людина в державі. І
якщо вимірювати по доходах, то цей показник значно менший. Але ми вимірюємо по
витратах, оскільки саме витрати точніше висвітлюють реальне споживання,
реальну ситуацію в країні.
Як поліпшити ситуацію? Я б трохи переінакшила назву сьогоднішнього
заходу, перевівши його на практичні рейки та назвавши «Реальний стандарт чи
цільовий орієнтир майбутнього?». Давайте розглянемо ці два сценарії. Якщо ми
маємо лише реалістичний стандарт, який можна сьогодні задовольнити, забезпечити
з держбюджету мінімальну заробітну плату, мінімальну пенсію, щоб вона відповідала
хоча б 100% прожиткового мінімуму, то ми будемо мати те, що є сьогодні.
Я абсолютно згодна з усіма колегами, що залишати все так, як
є, змінивши лише методику розрахунку, це не вихід. Це вже було на початку
2000-х років, коли на межі прожиткового мінімуму перебувало 80% населення
України. І тоді мінімальна заробітна плата і мінімальна пенсія становили менше
20% прожиткового мінімуму.
Чим же небезпечний другий шлях? У будь-який час Верховна
Рада може сказати: «Ой, у вас такий завищений прожитковий мінімум! Там у вас і
автомобіль, і кредит на квартиру, і медичні послуги. Ми встановимо 15% від
мінімальної заробітної плати». І тоді ми повернемося знову на початок 2000-х
років. Тому мати мінімум для виживання в таких країнах, як наша, яким ще далеко
до економічного розвитку, просто необхідно. Сьогодні навіть Сполучені Штати
Америки не можуть дозволити собі скасувати такий мінімум. А це досить розвинута
країна. Тож цей мінімум обов’язково повинен бути.
Якщо ми говоримо, що в нас демократична країна, то в ній
мають бути демократичні умови. Приміром, є вуличний художник, який не хоче
працювати, але він приходить за соціальною допомогою. І йому її в демократичній
країні надають, але в мінімальному розмірі. Адже чому він має отримувати стільки,
скільки отримує людина, котра працює по 8 годин щодня?
Тож мінімум повинен бути, і до цього мінімуму має бути
прив’язана насамперед соціальна допомога. Решта – вже те, що залежить від
економічної ситуації в країні. Якщо ж ситуація буде такою, як сьогодні, то
нікуди не дінешся. Тут профспілки повинні домагатися, щоб мінімальна зарплата
перевищувала цей прожитковий мінімум.
Що стосується нинішнього прожиткового мінімуму, який
відповідає гідному життю, то, звичайно, зарплата має наближатися до цього
рівня. Я не кажу, що вона має йому дорівнювати, але орієнтуватися на нього. Що
тут поганого? Ми сьогодні сміємося над Радянським Союзом, в якому будувалися
плани на майбутнє, але наразі Євросоюз робить те саме. Тобто, світова спільнота
почала встановлювати собі план стратегічного розвитку. Чому не повернутися до
цього й не сказати: ось у нас є прогноз щодо ВВП на 2017 рік із знаком плюс, і що
нам заважає збільшити мінімальну заробітну плату вищими темпами, ніж
зростатиме ВВП? Іти на випередження. Тобто, щоб ми все ж таки чітко собі
прогнозували, що в нас до певного року мінімальна зарплата має дійти до цієї
позначки. З моєї точки зору, це найоптимальніший шлях. І від мінімального показника
відмовлятися не можна. Треба розуміти: якщо ми захочемо від’єднати соціальну
допомогу від прожиткового мінімуму, він нам одразу ж піднесе новий рівень
забезпеченості. І придумає ще 10 рівнів. І нічого не можна буде вдіяти.
Що стосується споживчого кошика, то коли ми готували перший
варіант проекту його наповнення, у нас була ідея (якщо говорити про раціональний
бюджет сім’ї), що його краще розраховувати за нормативним методом. Той
досвід, з яким ми ознайомилися, свідчить, що нам потрібні нормативні етапи
застосування, де будуть розраховані всі позиції.
Як приклад можна взяти досвід західних країн. Там у споживчому
кошику має бути пальне для автомобілів. Там усе закладено. Вимірювати все у
відсотках не зовсім коректно. Це досить серйозна робота. Приміром, у США
показники розрахунків споживчого кошика використовуються навіть у комерційній
сфері. Цими розрахунками із задоволенням користуються страхові компанії.
У США цей показник називається стандартом забезпеченості
сім’ї. І розраховується для сімей, в яких є дорослі працездатні, що можуть
себе забезпечити. І, звичайно, в такій ситуації має бути метод, що максимально
враховує ті витрати, які повинна робити сім’я, щоб почуватися нормально в
сучасному суспільстві, не мати якихось обмежень.
Звичайно, якби такі показники розробляли для нашої країни,
то бензин би не включали. Автомобілі в нас має лише 20% населення. Це не
стандарт нашого українського життя. А включали б витрати на міський і
приміський транспорт, тобто на те, чим користуються люди».
КАРОЛІНА КОВЯЗІНА , ГОЛОВНИЙ СПЕЦІАЛІСТ ВІДДІЛУ СОЦІАЛЬНОЇ
ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ
УКРАЇНИ:
«Аналізуючи закон про прожитковий мінімум і подібні закони
пострадянських країн, наші фахівці дійшли висновку, що Україна рухається до
зміни методики розрахунків прожиткового мінімуму.
Є різні підходи до самого методу визначення відсоткового
співвідношення. Але для мене очевидно, що закон про прожитковий мінімум
виписаний не для людей, а скоріше, для високопрофесійних фахівців, які
одночасно розуміються на багатьох суміжних законах. На жаль, цей закон дуже
незрозумілий у важливих, конкретних місцях, починаючи від самого визначення
прожиткового мінімуму. Саме на це сьогодні необхідно звертати увагу, бо якщо
робити щось нове, то його потрібно робити так, щоб це було просто та зрозуміло
громадянам. Щоб пересічна людина могла прочитати закон і зрозуміти те, про
що йдеться. А відповідь на запитання, що робити, потрібно шукати всім сторонам
соціального діалогу».
22.09.2014
|