ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Про вчительські подарунки і не тільки…

 «Конвертована вдячність» – з таким підзаголовком вийшла стаття в «ПВ» № 21 «Чи всім по кишені прощання з дитинством?», в якій ішлося про випускні вечори, їх трансформацію в своєрідні шоу з гаслами «хто вигля­датиме краще і… дорожче»…

 Прес-служба Профспілки працівників освіти і науки України

Сьогодні й справді шкіль­ний випускний може скласти кругленьку суму для батьків. Проте це, як не крути, ще й бажання са­мих батьків – не виглядати скром­но, чи то пак гірше за інших. А вка­зані підрахунки можна легко пере­вірити за цінниками на сукнях і костюмах, цифрами меню дорогих ресторанів та компаній з прокату елітних автівок.

«Дійсно, невисокі зарплати більшості батьків не відповідають усім запитам організаторів випус­кних. Однак варто розглянути про­блему з іншого боку. Рішення про форму проведення випускних ве­чорів переважно ухвалюють бать­ківські комітети. Так сталося, що членами цих структур дуже часто є заможні і впливові батьки, які можуть нав’язати свою позицію ін­шим, – коментує Віталій Копиш, Чернігівська обласна організація профспілки. – От і виходить, що випускний вечір святкується в до­рогому ресторані, але частина учнів просто не має фінансової можливості взяти участь у святі. Звісно, треба говорити і про вихо­вання дітей. Вони вже дорослі і по­винні адекватно оцінювати фінан­сові можливості своїх батьків, а не вимагати неможливого. Мається на увазі відвідання соляріїв, зачіс­ки в дорогих салонах, дизайнер­ські вбрання, коштовні прикраси тощо».

Все ніби так, але якось дивно і дуже образливо при цьому вигля­дає отой підзаголовок, яким влас­не й завершується публікація на розвороті. За тими п’ятьма абзаца­ми виходить, що у всіх фінансових бідах винні саме вчителі й вихова­телі. Адже, як пише авторка, «пе­дагоги мають потребу в дорогих телефонах, постільній білизні ві­домих брендів, плазмових телеві­зорах»...

Публікація викликала шквал обурення освітян з різних куточків України. Одразу розпочалися теле­фонні дзвінки, розмови про одно­бокість висвітлення і узагальнен­ня всіх учителів під сумнозвісну лінійку «один взяв, то й усі беруть».

«Стаття викликала напруження в трудових колективах освітніх за­кладів Донеччини. Адже в ній є слова, які необґрунтовано мораль­но принижують педагогів усієї країни, показуючи їх як хабарни­ків та вимагателів. Заявлені в пу­блікації факти не масові й не мо­жуть характеризувати всіх педаго­гів України», – вважають у Доне­цькій обласній організації проф­спілки.

Чомусь у такій великій розпові­ді авторка жодною фразою не тор­кнулася про потрібність отого «по­казного блиску» за великі гроші, про чорні технології насадження лише такого виду відпочинку. А про працю і вчительства, і самих дітей задля отримання бажаних знань й умінь, які допоможуть не лише отримати атестат, а й станов­ленню в житті уже після закінчен­ня школи, й слова не було.

«Не варто недооцінювати роль усе тих же батьківських комітетів. Із практики відомо, що іноді рі­шення про придбання коштовних подарунків ухвалюються з ініціа­тиви заможних батьків без участі самих учителів. І про куплений те­левізор, телефон педагог дізнаєть­ся вже на випускному, – зауважує Віталій Копиш. – А якщо й прозву­чало «нескромне прохання», мож­ливо, самим членам батьківських комітетів потрібно запобігти «по­дібним проханням», аби потім не бідкатися на корупцію…»

На шпальтах різних видань часто з’являються подібні статті. Проте, підкріплюючи суспільну думку про важливість освітян­ської праці «саме такими матері­алами», ми аж ніяк не думаємо про тих, хто навчає наших дітей. Тим більше не дбаємо про пріори­тетність галузі, нормальне фінан­сування освіти, матеріально-технічну базу сільських шкіл та й саму заробітну плату тих, хто сіє добре й вічне. Розмови ж точаться лише навколо того, як «хвацько педагоги гребуть у кишені» з учнів та їхніх батьків. Тому, від­повідно, бюджет на освіту від цьо­го не збільшуватиметься.

Шкода лишень, що про позитив у навчальних закладах, добру ре­путацію педагога не йдеться у роз­логих розворотах. Особливе обу­рення викликає підкріплення «отих самих фактів» коментарями з мережі чи підслуханими розмо­вами в магазинах. Та й чи варто журналісту користуватися лише такими джерелами інформації? Адже через одну прикрість відпо­відальність лягатиме на тисячі освітян, яким із сторінок проф­спілкової газети прикріпили клей­мо хабарників.

Невже в нас і досі діє давній казково-реалістичний принцип «хто везе, того й поганяють»? На адресу освітян висловлено чимало негативних суджень, від них вима­гають якнайбільше якості при най­менших затратах на винагороду за працю… А вони, як і століття тому, віддаються цій праці сповна, не­зважаючи на «кульгаючу» пре­стижність та неналежну фінансо­ву увагу, виховують, навчають і дають путівку в життя новим по­колінням.

І найголовніше – не варто роби­ти узагальнюючих суджень, на­віть якщо маєте власну прикрість чи гіркий досвід. Освітяни – люди благородної професії, яка обира­ється серцем і душею, інших моти­ваційних чинників, на превеликий жаль, сьогодні ще немає.

 ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

6 червня в залі засідань Київської облпрофради відбувся круглий стіл на тему: «Персо­нал в умовах трансформації менеджменту та проблеми безпеки життєдіяльності».

Круглий стіл провели про­фесор, заслужений юрист України Олек­сандр Іщенко, професор, завідувач кафедри менедж­менту Державного інституту підготовки кадрів Петро Су­прун, кандидат технічних наук, президент Міжнародної академії безпеки життєдіяль­ності Микола Громов, акаде­мік ТАУ, голова Київської облпрофради Валентин Кононен­ко, кандидат медичних наук, керівник медичного центру в м. Харкові Валерій Журавльов. Учасниками засідання були ві­домі українські вчені, проф­спілкові активісти та фахівці в галузі охорони праці, інформує Відділ з питань організаційної та інформаційної роботи Київ­ської облпрофради.

Відкриваючи засідання, Ва­лентин Кононенко зазначив, що говорячи про трансформа­цію менеджменту та пробле­ми безпеки життєдіяльності, необхідно зосередити увагу на тому, що дії його повинні базуватись насамперед на со­ціальних цінностях. Для Київ­ської облпрофради, її член­ських організацій питання за­хисту та реалізації прав членів профспілок на гідну, а отже, безпечну працю є пріоритет­ним напрямом діяльності.

З розвитком ринкових відно­син, послабленням контролю з боку держави зростає кіль­кість порушень прав праців­ників на безпечні, здорові умови праці, пільги та ком­пенсації за роботу в шкідли­вих умовах. Масово прихову­ються факти виробничого травматизму.

Незважаючи на певні позитив­ні зрушення в соціально-економічному розвитку краї­ни, становище залишається доволі складним. Профспілки спільно з органами виконавчої влади та місцевого самовряду­вання обстоюють солідарну позицію щодо подальшого під­вищення якості життя і умов праці населення, економічно­го розвитку Київщини.

Усі болючі питання профорга­нізацій, трудових колективів розглядаються на колегіях облдержадміністрації та рай­держадміністрацій, засідан­нях виконавчих комітетів місь­ких рад, а прийняті доручення сприяють вирішенню про­блем. Поширена практика укладання угод на рівні райо­нів та міст.

Представники профспілок із питань охорони праці разом із профспілковими комітетами підприємств прагнуть того, щоб система управління охо­роною праці стала рівноправ­ною в системі управління ви­робництвом, щоб роботодав­ці дбали не лише про нарощу­вання обсягів виробництва і прибутку, а й про здоров’я і життя працівників. У доповіді також наголошувалось на по­силенні громадського контролю за дотриманням робо­тодавцями законодавства про охорону праці. Зазначалося, що руйнація промислової ме­дицини призвела, зокрема, до того, що професійні захво­рювання виявляються на піз­ніх стадіях, коли реабілітація стає неможливою. Тим самим виробництво втрачає робітни­ка, а суспільство натомість отримує інваліда.

Ефективною є співпраця об­ласних галузевих профспілок із Територіальним управлін­ням Держгірпромнагляду в Київській області та Києві, го­ловними управліннями облдержадміністрації. Угоди про співпрацю укладені з ініціати­ви профспілок.

Олександр Іщенко в своїй до­повіді зробив наголос на ко­румпованості, що є величез­ною проблемою для побудо­ви соціально орієнтованого суспільства.

Валерій Журавльов звернув увагу на необхідність підтрим­ки тих закладів реабілітації, які ще залишилися в Україні. Адже після вдалого лікування тих чи інших хвороб потрібна належна реабілітація, яка, на жаль, бажає бути кращою.

16.06.2013

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини