Про вчительські подарунки і не тільки…
«Конвертована
вдячність» – з таким підзаголовком вийшла стаття в «ПВ» № 21 «Чи всім по кишені
прощання з дитинством?», в якій ішлося про випускні вечори, їх трансформацію в
своєрідні шоу з гаслами «хто виглядатиме краще і… дорожче»…
Прес-служба
Профспілки працівників освіти і науки України
Сьогодні й справді шкільний випускний може скласти
кругленьку суму для батьків. Проте це, як не крути, ще й бажання самих батьків
– не виглядати скромно, чи то пак гірше за інших. А вказані підрахунки можна
легко перевірити за цінниками на сукнях і костюмах, цифрами меню дорогих
ресторанів та компаній з прокату елітних автівок.
«Дійсно, невисокі зарплати більшості батьків не відповідають
усім запитам організаторів випускних. Однак варто розглянути проблему з
іншого боку. Рішення про форму проведення випускних вечорів переважно
ухвалюють батьківські комітети. Так сталося, що членами цих структур дуже
часто є заможні і впливові батьки, які можуть нав’язати свою позицію іншим, –
коментує Віталій Копиш, Чернігівська обласна організація профспілки. – От і
виходить, що випускний вечір святкується в дорогому ресторані, але частина
учнів просто не має фінансової можливості взяти участь у святі. Звісно, треба
говорити і про виховання дітей. Вони вже дорослі і повинні адекватно
оцінювати фінансові можливості своїх батьків, а не вимагати неможливого.
Мається на увазі відвідання соляріїв, зачіски в дорогих салонах, дизайнерські
вбрання, коштовні прикраси тощо».
Все ніби так, але якось дивно і дуже образливо при цьому
виглядає отой підзаголовок, яким власне й завершується публікація на
розвороті. За тими п’ятьма абзацами виходить, що у всіх фінансових бідах винні
саме вчителі й вихователі. Адже, як пише авторка, «педагоги мають потребу в
дорогих телефонах, постільній білизні відомих брендів, плазмових телевізорах»...
Публікація викликала шквал обурення освітян з різних
куточків України. Одразу розпочалися телефонні дзвінки, розмови про однобокість
висвітлення і узагальнення всіх учителів під сумнозвісну лінійку «один взяв,
то й усі беруть».
«Стаття викликала напруження в трудових колективах освітніх
закладів Донеччини. Адже в ній є слова, які необґрунтовано морально
принижують педагогів усієї країни, показуючи їх як хабарників та вимагателів. Заявлені
в публікації факти не масові й не можуть характеризувати всіх педагогів
України», – вважають у Донецькій обласній організації профспілки.
Чомусь у такій великій розповіді авторка жодною фразою не
торкнулася про потрібність отого «показного блиску» за великі гроші, про
чорні технології насадження лише такого виду відпочинку. А про працю і
вчительства, і самих дітей задля отримання бажаних знань й умінь, які
допоможуть не лише отримати атестат, а й становленню в житті уже після
закінчення школи, й слова не було.
«Не варто недооцінювати роль усе тих же батьківських
комітетів. Із практики відомо, що іноді рішення про придбання коштовних
подарунків ухвалюються з ініціативи заможних батьків без участі самих
учителів. І про куплений телевізор, телефон педагог дізнається вже на
випускному, – зауважує Віталій Копиш. – А якщо й прозвучало «нескромне
прохання», можливо, самим членам батьківських комітетів потрібно запобігти «подібним
проханням», аби потім не бідкатися на корупцію…»
На шпальтах різних видань часто з’являються подібні статті.
Проте, підкріплюючи суспільну думку про важливість освітянської праці «саме
такими матеріалами», ми аж ніяк не думаємо про тих, хто навчає наших дітей.
Тим більше не дбаємо про пріоритетність галузі, нормальне фінансування
освіти, матеріально-технічну базу сільських шкіл та й саму заробітну плату тих,
хто сіє добре й вічне. Розмови ж точаться лише навколо того, як «хвацько
педагоги гребуть у кишені» з учнів та їхніх батьків. Тому, відповідно, бюджет
на освіту від цього не збільшуватиметься.
Шкода лишень, що про позитив у навчальних закладах, добру репутацію
педагога не йдеться у розлогих розворотах. Особливе обурення викликає
підкріплення «отих самих фактів» коментарями з мережі чи підслуханими розмовами
в магазинах. Та й чи варто журналісту користуватися лише такими джерелами
інформації? Адже через одну прикрість відповідальність лягатиме на тисячі
освітян, яким із сторінок профспілкової газети прикріпили клеймо хабарників.
Невже в нас і досі діє давній казково-реалістичний принцип
«хто везе, того й поганяють»? На адресу освітян висловлено чимало негативних
суджень, від них вимагають якнайбільше якості при найменших затратах на
винагороду за працю… А вони, як і століття тому, віддаються цій праці сповна,
незважаючи на «кульгаючу» престижність та неналежну фінансову увагу,
виховують, навчають і дають путівку в життя новим поколінням.
І найголовніше – не варто робити узагальнюючих суджень, навіть
якщо маєте власну прикрість чи гіркий досвід. Освітяни – люди благородної
професії, яка обирається серцем і душею, інших мотиваційних чинників, на
превеликий жаль, сьогодні ще немає.
ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕКИ
ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
6 червня в залі засідань Київської облпрофради відбувся
круглий стіл на тему: «Персонал в умовах трансформації менеджменту та проблеми
безпеки життєдіяльності».
Круглий стіл провели професор, заслужений юрист України
Олександр Іщенко, професор, завідувач кафедри менеджменту Державного
інституту підготовки кадрів Петро Супрун, кандидат технічних наук, президент
Міжнародної академії безпеки життєдіяльності Микола Громов, академік ТАУ,
голова Київської облпрофради Валентин Кононенко, кандидат медичних наук,
керівник медичного центру в м. Харкові Валерій Журавльов. Учасниками засідання
були відомі українські вчені, профспілкові активісти та фахівці в галузі
охорони праці, інформує Відділ з питань організаційної та інформаційної роботи
Київської облпрофради.
Відкриваючи засідання, Валентин Кононенко зазначив, що
говорячи про трансформацію менеджменту та проблеми безпеки життєдіяльності,
необхідно зосередити увагу на тому, що дії його повинні базуватись насамперед
на соціальних цінностях. Для Київської облпрофради, її членських організацій
питання захисту та реалізації прав членів профспілок на гідну, а отже,
безпечну працю є пріоритетним напрямом діяльності.
З розвитком ринкових відносин, послабленням контролю з боку
держави зростає кількість порушень прав працівників на безпечні, здорові
умови праці, пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах. Масово
приховуються факти виробничого травматизму.
Незважаючи на певні позитивні зрушення в
соціально-економічному розвитку країни, становище залишається доволі складним.
Профспілки спільно з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування
обстоюють солідарну позицію щодо подальшого підвищення якості життя і умов
праці населення, економічного розвитку Київщини.
Усі болючі питання профорганізацій, трудових колективів
розглядаються на колегіях облдержадміністрації та райдержадміністрацій,
засіданнях виконавчих комітетів міських рад, а прийняті доручення сприяють
вирішенню проблем. Поширена практика укладання угод на рівні районів та міст.
Представники профспілок із питань охорони праці разом із
профспілковими комітетами підприємств прагнуть того, щоб система управління охороною
праці стала рівноправною в системі управління виробництвом, щоб роботодавці
дбали не лише про нарощування обсягів виробництва і прибутку, а й про здоров’я
і життя працівників. У доповіді також наголошувалось на посиленні громадського
контролю за дотриманням роботодавцями законодавства про охорону праці.
Зазначалося, що руйнація промислової медицини призвела, зокрема, до того, що
професійні захворювання виявляються на пізніх стадіях, коли реабілітація стає
неможливою. Тим самим виробництво втрачає робітника, а суспільство натомість
отримує інваліда.
Ефективною є співпраця обласних галузевих профспілок із
Територіальним управлінням Держгірпромнагляду в Київській області та Києві, головними
управліннями облдержадміністрації. Угоди про співпрацю укладені з ініціативи
профспілок.
Олександр Іщенко в своїй доповіді зробив наголос на корумпованості,
що є величезною проблемою для побудови соціально орієнтованого суспільства.
Валерій Журавльов звернув увагу на необхідність підтримки
тих закладів реабілітації, які ще залишилися в Україні. Адже після вдалого
лікування тих чи інших хвороб потрібна належна реабілітація, яка, на жаль,
бажає бути кращою.
16.06.2013
|