Обов’язок інтернаціональний – і обов’язок національний
У Комітеті Верховної Ради
України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів 20 березня відбулися слухання
на тему «Про стан дотримання законодавства щодо окремих питань соціального захисту
ветеранів війни в Республіці Афганістан та воєнних конфліктів в інших іноземних
державах, а також членів їх сімей». Сформульовано трохи неоковирно, але зрозуміло.
А найголовніше, проблема дотримання (точніше – недотримання, в кращому випадку
неналежного дотримання) законодавства стосовно ветеранів воєнних конфліктів за
період незалежності стала такою болючою, як визрілий нарив: 20 років проблеми
цих людей комплексно не розглядалися. До слова, щодо конфліктів в інших іноземних
державах. Таких у «мирний» радянський час було більше 20 – Ангола, Ефіопія, Корея,
В’єтнам, Куба... Й в усіх брали участь воїни-українці, багато яких загинуло, пропало
безвісти, було поранено, чимало зберегли життя, але стали інвалідами.
Тож Комітет ВР скликав нарешті громадськість, аби обговорити
нинішній стан проблеми й спробувати хоча б на цьому етапі виробити шляхи поновлення
справедливості. У слуханнях взяли участь народні депутати України, зокрема голова
Комітету ВР з питань соціальної політики та праці Петро Цибенко, він же голова
Ради Організації ветеранів України, заступник Голови ФПУ Сергій Кондрюк, представники
центральних органів виконавчої влади, всеукраїнських громадських організацій ветеранів
та їх регіональних відділень.
Голова Комітету Валерій Сушкевич через хворобу не міг узяти участь
у засіданні, тож провів його заступник голови, голова підкомітету з питань законодавчого
забезпечення соціального захисту ветеранів війни та праці Сергій Куніцин. Він,
що називається, «людина теми», бо особисто пройшов афганське пекло, взявши участь
у бойових діях 1983–1984 років, у найстрашніший період. Куніцин наголосив, що
в цілому українське законодавство надійно передбачає правову основу соцзахисту
та пенсійного забезпечення ветеранів війни й членів їх сімей. Передусім це Закон
України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ще чотири
відповідних захисних ЗУ, певні законодавчі акти. Крім того, Верховна Рада ратифікувала
угоди «Про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої
Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих
військовослужбовців» (26.04.1996) та «Про державну соціальну допомогу членам сімей
військовослужбовців, загиблих в Афганістані та інших державах, у яких велися бойові
дії» (20.04.2011).
Однак Комітет зібрав людей не для оплесків. Адже законодавець,
створивши поважні документи, відійшов убік, надавши право й обов’язок реалізовувати
їх різним серйозним структурам по всій України згори й донизу. А вони не реалізовують.
Приміром, відомо, що Сергій Куніцин недавно звернувся з відкритим листом до Прем’єр-міністра
України М. Азарова: «Соромно жити в країні, де мати загиблого героя змушена існувати
на мізерні подачки». Народний депутат наполягає на необхідності підвищити соціальну
допомогу цим старим жінкам, і надбавка до пенсії має бути не менше 5 тис. грн.
Бо нинішня, в розмірі 1200 грн, лише ганьбить українську державу перед сивиною
матерів, котрі втратили своїх дітей в афганській війні.
Сергій Куніцин постійно зустрічається з ветеранами-афганцями
й членами їх родин; він послався й на численні листи, автори яких нарікають
на невиконання норм законодавства щодо соціального захисту ветеранів, зокрема
недотримання належних пільг із багатьох аспектів. Йдеться про неможливість придбати
ліки, протезно-ортопедичні вироби, пільгові квартири, автомобілі, неналежне санаторно-курортне
забезпечення. Навіть про перешкоди безплатному проїзду в транспорті. Зокрема,
приміром, на самостійне оздоровлення інвалідові-афганцю виплачується лише 320 грн
на рік. При цьому рівень державного забезпечення санаторно-курортними путівками
дедалі погіршується, торік становив менше половини реальної потреби.
А при цьому на засіданні Комітету з доволі переможними «реляціями»
виступили, зокрема, заступник міністра соціальної політики України Лідія Дроздова,
перший заступник міністра оборони України Олександр Олійник, заступник начальника
Управління спеціалізованої медичної допомоги Департаменту реформ та розвитку медичної
допомоги Міністерства охорони здоров’я України Михайло Комаров. Останній особливо
привернув увагу, бо монотонно, на одній ноті, бубонив непромовисті цифри, поміж
чим, проте, часом вчувалося: «немає шпиталів», «немає належних палат», «сутужно
з ліками» тощо. Нарешті Сергій Куніцин не витримав і зупинив промов-ця: «Що конкретно
Міноздоров планує для поліпшення ситуації?» Але, очевидно, пан Комаров не був
уповноважений чи заздалегідь підготовлений для чіткої відповіді на таке запитання.
Голова Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України
щодо забезпечення воїнів-інтернаціоналістів безплатним житлом Володимир Маслаков
доповів учасникам слухань, що квартири для ветеранів-афганців купуються, проте
в кількості, значно менше запланованої. Передусім, здається, з двох причин: офіційно
встановлена гранична вартість одного квадратного метра житла – 4,5 тис. грн, що
сьогодні є практично сміховинною; багато керівників на місцях воліють пустити
цю проблему на самоплив. Тож у нас усе як завжди: за активної участі людського
фактора (з тим чи іншим знаком) у місті А ветерани одержали квартири, а в місті
Б – ні. Щоправда, як було сказано, знайшлися й такі «молодці»-ветерани, котрі примудрилися
дістати навіть дві-три квартири, проте незчисленно більше таких, хто досі не одержав
жодної. Загалом для забезпечення воїнів-інтернаціоналістів житлом існує спеціальна
бюджетна програма, проте 2011 року з виділених 20 млн грн невикористаними лишилися
10,8 млн, тобто майже половина. А торік із передбачених держбюджетом 91 млн грн
не використано 13,3 млн.
Що нині здатне реально вирішити ту чи іншу проблему? Гроші
й людський фактор. Причому людський фактор навіть у більшості випадків. Бо за визначенням
має характеризуватися передусім високою моральністю й високою порядністю. Власне,
совістю й розвиненим почуттям обов’язку. Якщо це є, то знаходяться й можливості,
а якщо немає, то й гроші не допоможуть.
Не викликає сумніву, що коріння проблем наших співвітчизників
– ветеранів-афганців і учасників бойових дій на інших територіях – передусім у моральній
площині. Зокрема, не юридичний казус, а саме моральний парадокс, що, як акцентували
і Сергій Куніцин, і Петро Цибенко, попри гарне законодавство, в нас досі чітко
не визначене питання статусу. Адже статус ветерана війни і статус члена сім’ї померлого
ветерана війни досі поширюється лише на воїнів Великої Вітчизняної. І саме тому,
що наші чиновники – бюрократи й буквоїди, Петро Цибенко підкреслив: необхідний
єдиний закон для всіх тих людей, котрі тримали зброю у бойовій обстановці. І це
має бути закон прямої дії без будь-якого ручного управління.
Зрештою, хто дав право тим чиновникам, що не нюхали пороху
(багато хто з них, на жаль, ще й молодий та байдужий), вважати ветеранів війни
в Афганістані «кимось іншим»? Адже, за великим рахунком, вони постраждали навіть
більше за ветеранів Великої Вітчизняної: їх ніхто не питав, кидаючи у вир жахливих
воєн, і вони воювали не за «мир у всьому світі», не за свою країну і не на своїй
землі. Воїни-афганці ставали свідками такої небаченої жорстокості противника, якої
не доводилося бачити ветеранам Другої світової. Сьогодні багато хто промовляє «інтернаціональний
обов’язок» з іронією, а тим часом за дев’ять років війни в Афганістані загинуло
майже 3 тис. українців, і серед загиблих 63% солдатів, яким не виповнилося й
20 років. Пропали безвісти 80 осіб, поранено 8 тис., інвалідами стали понад
3,5 тис. людей. Втрати українців у цій війні – на другому місці серед інших народів
колишнього Союзу. Ті ж, хто лишився живим, наші з вами земляки, мусять нині самотужки
вирішувати свої моральні й соціальні проблеми. Адже, як бачимо, законодавчо забезпечена
система пільг і преференцій на ділі – лише декларації та гасла. Перед цими ветеранами
Україна, яка ще не навчилася поважати істинних героїв, в неоплатному боргу.
У лютому наступного року, зазначалося на засіданні, виповнюється
25 років відтоді, як останній радянський солдат залишив територію Республіки Афганістан.
Тож Комітет ініціюватиме проголошення 2014 року Роком воїна-інтернаціоналіста.
Рекомендації слухань ухвалено затвердити на найближчому засіданні
Комітету. Їх виконання перебуватиме на особливому контролі.
Казус
Коріння проблем ветеранів-афганців
і учасників бойових дій на інших територіях – передусім у моральній площині.
Зокрема, не юридичний казус, а саме моральний парадокс, що досі в Україні чітко
не визначене питання статусу. Адже статус ветерана війни і статус члена сім’ї
померлого ветерана війни досі поширюється лише на воїнів Великої Вітчизняної.
30.03.2013
|