ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Кому це вигідно?

 Львівський ювелірний завод став ласим шматком для тих, хто має вплив у «вищих ешелонах влади». Почався процес навмисної дестабілі­зації діяльності підприємства, повідомляє Інформаційно-аналітичний центр ЦК ПМГУ.

  Державне підприємство «Львівський ювелірний за­вод» – одне з найстаріших в Україні: 1950 року на базі за­воду металовиробів почала діяти ювелірна фабрика. Відтоді й понині Львівський ювелірний – об­личчя української національної ювелірної справи. Підприємство зарекомендувало себе як виробник якісної ювелірної продукції сучас­ного дизайну, що враховує мента­літет українського споживача, а за хімічним складом і якістю відпо­відає міжнародним стандартам.

Ефективність роботи державного підприємства очевидна. Проте по­чався процес навмисної дестабілі­зації діяльності підприємства. На першому етапі були замовлені стат­ті в пресі про монопольне станови­ще заводу, згодом – почалися чис­ленні перевірки, що вибивають під­приємство з виробничої колії.

Слід зазначити, що завод має по­вний цикл виробництва: від розро­блення ескізів до випуску готових виробів із подальшою реалізацією, має у своєму розпорядженні сучас­ну хімічну лабораторію та дільни­цю з клеймування виробів. Сертифі­кація та акредитація лабораторії проводиться що п’ять років, а кожні два роки органи державної пробір­ної служби здійснюють контроль за результатами перевірки.

За багато років жодна з перевірок не виявила істотних порушень, що дали б підстави застосовувати до за­воду якісь санкції. Однак наприкін­ці листопада 2012 року до підприєм­ства були запроваджені санкції. Очевидно, розпочався другий етап атаки: Львівський ювелірний позба­вили права самостійно клеймувати свої вироби державним пробірним клеймом. При цьому Кабінет Міні­стрів ухвалив це рішення заднім числом, датуючи його початком жовтня.

Голова профкому ПМГУ ДП «Львів­ський ювелірний завод» Михайло Драбинський так коментує ситуа­цію: «Історію Львівського ювелірно­го заводу можна назвати славною, але ніяк не безхмарною. Ми багато разів переживали труднощі – разом із державою як державне підприєм­ство, винесли тягар перебудови, вплив світової фінансової кризи. Але ніколи, навіть у найскладніші часи, на заводі не було заборгова­ності із заробітної плати, постійно зростав її рівень. Разом з адміні­страцією заводу ми постійно багато уваги приділяємо питанням безпе­ки праці, поліпшенню умов вироб­ництва й побуту. На підприємстві послідовно реалізується соціальна програма, вирішується питання оздоровлення трудящих, їхнього відпочинку. Збережено базу відпо­чинку в селі Соколя, проводяться різноманітні спортивні та культур­ні заходи. Профком піклується про оздоровлення дітей працівників, у літній період закуповуються путів­ки в дитячі оздоровчі табори. У разі необхідності трудящим надається матеріальна допомога. Багато ін­ших аспектів соціального захисту закріплені у нашому колективному договорі. Підприємство понад 25 ро­ків очолює В. Кузовкін, який заре­комендував себе успішним мене­джером і соціально відповідальним керівником. Трудовий колектив уміє переборювати труднощі, уміє працювати. Однак сьогодні побудо­ване нашими руками благополуччя стало для когось «клубком у горлі». Навколо заводу створюється ситуа­ція, що не дає йому змоги нормаль­но функціонувати. Підприємство поставлене в нерівні умови з «при­ватниками» у сфері оподаткування. Постійні перевірки порушують ци­клічність виробництва. А тепер нас позбавили права клеймування, що спричинило додаткові витрати, ускладнило технологічний процес. З кожним місяцем наш стан погір­шується, керівництво заводу та профком зробили всі можливі кро­ки для поліпшення ситуації, але, на жаль, позитивних змін немає».

Голова ЦК ПМГУ Володимир Каза­ченко зазначає: «ЦК Профспілки металургів і гірників України весь цей час уважно стежив за ситуаці­єю й намагався сприяти підприєм­ству. Багаторазові звернення в різні державні інстанції, Кабінет Міні­стрів, Раду національної безпеки і оборони України, на жаль, очікува­них результатів не дали. Склада­ється враження, що високопостав­лених державних керівників не ці­кавить ні імідж України, ні захист вітчизняного виробника, ні скоро­чення робочих місць... Львівський ювелірний завод – одне з підпри­ємств, що орієнтується саме на вну­трішній ринок, йому вже довгий час не дають можливості нормаль­но працювати. Виникає резонне за­питання: кому це вигідно? Розвиток внутрішнього ринку – єдина мож­ливість вижити для всього україн­ського ГМК. Було б непогано, якби металургійні та гірничодобувні підприємства працювали на вну­трішній ринок України хоча б на 50%. Це дозволило б створювати нові робочі місця. На жаль, держав­ної програми розвитку внутрішньо­го ринку немає. ЦК ПМГУ сподіва­ється, що в державних мужів усе-таки вистачить мудрості й волі зберегти в державній власності таке прибуткове підприємство, як Львівський ювелірний завод. Від цього виграють усі: Україна – пре­стиж, працівники заводу – збереже­ні робочі місця та соціальні гаран­тії, наші співвітчизники – якісні ювелірні вироби високої проби».

28.02.2013

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини