ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Паспортизація по-українськи

Наближаємось до Європи?

Отже, згідно із законом «Про єди­ний державний демографічний ре­єстр» в Україні буде запроваджено документи з електронним носієм бі­ометричної інформації. В електронному паспорті зазначатиметься на­зва держави, назва та номер доку­мента, прізвище та ім’я особи, грома­дянство, дата народження, унікаль­ний номер запису в реєстрі, дата ви­дачі та закінчення терміну дії доку­мента, уповноважений орган, який видав документ, а також міститиме фотографію та підпис особи. Запро­вадження нових документів насам­перед відчують на собі новонародже­ні, українці, що виїжджають за кор­дон, та іноземці.

Автори законопроекту перекону­ють, що ухвалення закону про біоме­тричні паспорти наближає Україну до лібералізації візового режиму з ЄС. Насправді біометричні дані складно підробити. Тому, вимагаю­чи їх запровадження, Європейський Союз і сподівається на чітку іденти­фікацію особи.

Та пікантність ситуації полягає в тому, що Європейський Союз вима­гав від України запровадження біо­метричних документів лише для тих, хто виїздить за кордон. Наші за­конодавці виявили ініціативу й по­ширили цей процес на внутрішні до­кументи. Звісно, що це спричинило хвилю обурення. Чимало експертів називають відповідний законопро­ект відверто лобістським. Але ініці­ативну групу законодавців це не бен­тежить.

Нагадаємо, що закон ухвалювався непросто. Президент України зобов’язав доопрацювати документ, урахувавши права віруючих грома­дян. Депутати погодилися з його думкою і внесли відповідну поправ­ку: за бажанням віруючі можуть від­мовитися від біометричних даних. Загалом гарант держави наголошує, що ухвалення закону – обов’язок України: «Над цим законом ми дуже багато працювали у різних форма­тах. Головна мета – це виконання своїх зобов’язань перед ЄС щодо лі­бералізації візового режиму. Ми зобов’язані їх виконувати».

Конфлікт інтересів

Захист персональних даних – основна проблема закону. До такої думки схиляють суспільство числен­ні експерти та політологи. Деякі з них аж надмір категоричні. І це ще більше підігріває ситуацію навколо впровадження біометричних паспор­тів: не тільки закордонних, а й вну­трішніх. Виконавчий директор Укра­їнської Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко саме з ка­тегорії радикально налаштованих: «Це форма сучасного кріпацтва, коли держава про нас знає усе. Зараз непотрібно прикріпити людину до землі, щоб її контролювати, зараз до­статньо прикріпити до інформації. Людина не зможе навіть поворухну­тися, щоб держава не знала про це».

Виникає запитання: кому потріб­ні всі дані про людину? Чому слід бо­ятися несанкціонованого витоку ін­формації? Виявляється, зацікавити­ся нами можуть колектори, конку­ренти з бізнесу, журналісти, чинов­ники, контролери… Цей реєстр мож­на продовжувати, усе залежить від конкретної ситуації.

Один з авторів закону депутат Ва­силь Грицак мусив виправдовувати­ся перед українцями в інтерв’ю Ра­діо Свобода: «Витік інформації з бази неможливий, користуватися нею буде виключно держава. Загро­зи не існує абсолютно! Тому що вся база даних про фізичних осіб-громадян, яка буде в реєстрі, охоро­няється державою Україна, і це га­рантує закон про захист персональ­них даних. Якщо ми кажемо, що в нас діє Конституція, в нас в Україні діють закони, значить, неможливо жодної деталі біометричної інфор­мації про людину отримати якимсь шляхом», – запевнив Грицак.

У відповідь на це правозахисники стверджують, що саме представники держави й виявляться першими, хто користуватиметься базою з особис­тою інформацією. Наприклад, аби боротися з конкурентами, зруйнува­ти бізнес інших, чинити тиск на по­трібних людей, знаючи їхню домаш­ню адресу чи де мешкають родичі та близькі.

Громадянам – зайвий клопіт

Поки що навіть добре поінформо­вані чиновники достеменно не мо­жуть пояснити, чим обернеться пас­портизація по-українськи. Що вже казати про пересічних громадян! Їм украй важко зорієнтуватися у термі­нологічній плутанині. Наприклад, замість нинішнього внутрішнього паспорта мають намір запровадити пластикову картку, але вона назива­тиметься по-старому – паспорт гро­мадянина України. У міжнародній практиці паспортом називають до­кумент, оформлений у вигляді книжки і призначений для виїзду за кордон, а внутрішній ідентифікатор називається посвідчення особи, або ID-картка. На думку експертів, для українця достатньо було б мати два документи, що містять безконтак­тний електронний носій. Це вже зга­дана ID-картка, куди можна було б внести всі дані щодо соціального страхування, пенсійних внесків, страхування з охорони здоров’я тощо, та документ для виїзду за кор­дон, який міститиме власне біоме­тричні дані (відбитки пальців чи сітківки ока). Однак у своїх ініціати­вах депутати пішли набагато далі. Тож відтепер електронні носії ін­формації міститимуть усі докумен­ти, що посвідчують особу та її соці­альний статус. Це і соціальне по­свідчення, і підтвердження інвалід­ності, і права водія, і посвідчення особи без громадянства, на постійне проживання, картка мігранта, по­свідчення біженця, проїзний доку­мент біженця і дозвіл на працевла­штування.

Ясна річ, що депутати дбали про полегшення роботи державним службовцям. Але у цьому разі вини­кає закономірне зауваження. Безкон­тактний носій інформації сам по собі нічого не вартий. Потрібна спеціаль­на система зчитування, а отже, у всіх державних органах мають діяти спе­ціальні бази даних. Експерти резон­но зауважують: навіщо створювати півтора десятка документів, якщо всі вони можуть міститися в одно­му? Аби додати громадянам зайвого клопоту чи в законний спосіб спусто­шувати їхні гаманці?

Ще один клопіт для українців може представляти відсутність у но­вому паспорті громадянина України відомостей про місце проживання. Не секрет, що чимало адміністратив­них і соціальних послуг прив’язані до місця проживання, тож громадя­нам доведеться регулярно звертати­ся до чиновників за довідками про адресу проживання. А це означає до­даткові фінансові витрати й згаяний час. На думку експертів, деякі поло­ження закону суперечать чинному законодавству про адміністративні послуги, оскільки передбачають можливість розширення таких адмі­ністративних послуг.

Тоді кому було вигідне ухвалення нового закону? І чому деякі держави – світові лідери взагалі відмовились від єдиного внутрішнього ідентифі­каційного документа, а ми так по­спішно запроваджуємо біометричні паспорти?

P.S. Поки верстався номер, стало відомо, що Президент підписав закон про біометричні паспорти.

06.12.2012

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини