ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Нові потяги: комфортно, зручно, недешево…

 Ситуація довкола корейських потягів Hyundai, які напри­кінці травня презентували як подарунок українцям напе­редодні Євро–2012, викликала справжній вибух в українсь­кому суспільстві. Спершу народ обурився через скасування звичних нічних потягів, а коли збагнув, що альтернативи немає, переключився на вартість квитків, яку він має за­платити, аби потяг домчав до місця призначення з ві­терцем – понад 150 кілометрів на годину.

 ЩО ТО БУЛО? МАБУТЬ, НЛО…

Випадкові перехожі, па­сажири транзитних рейсів буквально заціпеніли, коли на першу колію Київського залізничного вокзалу прибу­ло диво корейської інженер­ної думки. Переважна біль­шість люду фотографувала «азіата» на мобільні телефо­ни. Чи то для історії, чи на підтвердження, що вони ба­чили новий потяг у числі перших. Нічого дивного. Зо­внішній вигляд «корейця» вражає: габаритне лобове скло, химерні аеродинамічні лінії корпуса, досить незвич­не кольорове оформлення. На тлі старих напівзруйно­ваних електричок, які вірою та правдою служили Україні кілька десятиліть, корей­ський гість виглядає наче прибулець із космосу.

Усього в потягу 9 вагонів. Три – першого класу, решта – другого. До того ж, у пер­шому вагоні передбачено висувний пандус для інва­лідних візків. За один рейс Hyundai здатен перевозити 579 пасажирів. Сидіти зруч­но скрізь, але, зрозуміло, перший клас відрізняється підвищеною комфортністю. Місця для сидіння там зна­чно ширші. До того ж, у ряду їх лише 4 (тоді як у другому – 5). Крім того, в першому класі біля кожного сидіння облаштовані гніздо для на­вушників і розетка, якщо раптом комусь заманеться поголитися чи підзарядити мобільний телефон. У друго­му класі для таких потреб треба турбувати сусіда, бо розетки розміщені через ряд.

Під стелею кожного ваго­на розташовано по кілька моніторів, які в постійному режимі інформують пасажи­рів про швидкість руху, по­точний час, дату і темпера­туру за бортом, себто за ві­кном. У салоні замість про­відників у набридливій уні­формі – стюарди. Це вже на­ближення до комфорту, який досі могла забезпечити тіль­ки авіація. Правда, нинішні стюарди – вчорашні провід­ники потягів далекого спо­лучення, але на такі деталі увагу звертати не хочеться. Головне, що вагон дуже від­різняється від того, до якого нас привчили за багато ро­ків. А вже тим, що в туале­тах, даруйте, нічого не падає на рейки (а отже, немає по­треби зачиняти їх на зупин­ках), дехто був просто шоко­ваний. Ох, ці вже корейці!

Серед додаткових бонусів – можливість безкоштовно користуватись Wi-Fi, пере­кусити в буфеті або замови­ти в стюарда філіжанку кави. До слова, для пасажи­рів першого класу до вартос­ті квитка входить ланч. Якщо відверто, поки що «першокласним» пасажирам він не смакує: бутерброд, або сандвіч із сиром, маслом та листочком зеленого салату. Якщо це не до вподоби, тут ще пропонують салат з ін­тригуючою назвою «Гур­ман», від якого пасажири не в захваті. Кажуть, втамувати голод салатом вагою 150 гра­мів неможливо. Але все одно приємно. Бо можна відчути себе, як у літаку. Особливо, якщо зважити на вартість квитка.

КОРЕЯ НАБЛИЗИТЬ НАС ДО ЄВРОПИ

Поки що «корейці» пере­возитимуть пасажирів до міст, де проводяться матчі Євро–2012. Щоправда, до До­нецька Hyundai поки що так і не вирушив. Експерти ка­жуть, що не встигли виріши­ти технічні проблеми із за­лізничними коліями. Щойно їх владнають, електрички попрямують за розкладом і до інших міст. До кінця року «Укрзалізниця» планує ви­пустити на маршрути 10 швидкісних «корейців». Хоча, на думку експертів, швидкими ці потяги можна назвати тільки в порівнянні з технікою, якою українці користувалися донедавна. Бо в Європі швидкісні траси дають змогу електропоїздам розвивати швидкість щонай­менше до 300 км/год, а є й такі, де вона сягає 500 км/год. Воно й не дивно: у пере­важній більшості європей­ських країн для курсування швидкісних потягів збудова­ні спеціальні швидкісні за­лізниці, відокремлені від звичайних. У нас на глобаль­ну реконструкцію бракує коштів. Тож вирішили об­межитися лише вдоскона­ленням існуючих. Та ще й зіткнулися з проблемою від­окремлення вантажних пере­везень від пасажирських. Такий вантаж проблем, ка­жуть експерти, Україні поки що не подолати самотужки.

Відтак навіть задекларо­вана швидкість – 160 км/год поки що від реальної різ­ниться кілометрів на 20, а в деяких місцях навіть біль­ше. Тож говорити, що до Львова можна дістатися за 5 годин поки зарано.

А от про вартість квитків можна казати вже зараз. Вона не всім по кишені. На­віть те, що «Укрзалізниця» запровадила диференційо­вані ціни на кожен день тижня, пасажирів не вла­штовує. Вони стверджують, що їздити електричками ко­рейського виробництва українцям дорожче, аніж європейцям літати на аеро­бусах. Ціна квитка щопоне­ділка, щовівторка і щосере­ди з Києва до Харкова у ваго­нах першого класу стано­вить 423 грн, другого – 276 грн, до Львова – відповідно 475 та 307 грн. У напрямку Київ – Донецьк вартість квитка становитиме 564 грн у вагонах першого класу та 368 грн – другого. Щочетвер­га та щосуботи при придбан­ні квитків діятиме знижка 10%, у п’ятницю та неділю, навпаки, ціна зростатиме на 10%. Автори ідеї стверджу­ють, що так працює вся Єв­ропа.

ЯК НЕ ВИБИТИСЯ З ГРАФІКА?

Українці поки що не сприймають новацій, запро­ваджених на час Євро з пер­спективою колись, у майбут­ньому, зовсім перейти на корейські потяги. Самі за­лізничники воліють поясню­вати це звичайним консер­ватизмом нашого народу. Однак усе набагато складні­ше. Хоча заперечувати, що нам звичніше їздити вночі, ніхто не збирається.

Зрозуміло, що нові елек­трички по кишені далеко не всім. У вагонах першого кла­су, ясна річ, будуть їздити заможні ділові люди. А для ділової людини головне – не гроші, а час. Як би там було, нічні потяги мали одну сут­тєву перевагу: вони заоща­джували час і гроші. Бо па­сажир проводив у дорозі найменш продуктивну час­тину доби – ніч. Завдяки ніч­ним потягам можна було з’їздити до Києва, витратив­ши дві ночі і вирішивши всі справи за день.

Що матиме пасажир від запровадження корейської диво-техніки? Скажімо, львівський бізнесмен зібрав­ся до Києва в нагальних справах. Потяг вирушить зі Львова о 7-й ранку й тільки опівдні прибуде на Київ­ський центральний вокзал. Цей же потяг о 18.20 знову ві­зьме курс на Львів. Скільки продуктивного часу лиша­ється на вирішення питань, ділові зустрічі? Практично 3–4 години. І тут треба зва­жити, що ці години – пообі­дні. Кожен, хто стикався з такою проблемою, може під­твердити, що ранкові години від 8-ї до 11-ї є найбільш ефективними, майже золоти­ми, які за ступенем продук­тивності не замінити й деся­ти годинам в інший час. Тож швидкість руху в даному разі себе не виправдовує. Як свідчить практика, нині для пасажира вагоміший аргу­мент – зручний графік. Не переконує й той факт, що в Європі нічні потяги практич­но скасовано. Там пасажири звикли їздити сидячи, а не загортаючись у вологі про­стирадла на верхніх полицях плацкартних чи купейних вагонів. А для нас це питан­ня часу?

Їздили поїздом Київ – Харків. Якщо дуже великий багаж, незручно буде – немає особистого відсіку для речей. Вагони більше розраховані на ручний багаж. Сидіння стандартні, як в авто­бусі. Підлокітник один на два сусідніх крісла – дуже незручно. Їхати не страшно, але коли чуєш від тих же залізничників про стан рейок та їх непридатність для такого типу потягів, зали­шається лише молитися Богу.

Марина,м. Київ

19.06.2012

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини