Щоб пам’ятали, хто ми і чиї діти…

 28 квітня в Будинку спілок Голова ФПУ Юрій Кулик і профспілковий комітет апарату ФПУ привітали вете­ранів Великої Вітчизняної війни і профспілкового руху з Першотравнем та Днем перемоги, а також вручили їм пам’ятні подарунки.

Під час зустрічі Го­лова ФПУ Юрій Кулик, звертаю­чись до присутніх, зазначив: «Упер­ше в практиці діяльності Федерації професійних спі­лок України задля посилен­ня уваги до ветеранів проф­спілкового руху, які працю­вали і працюють в член­ських організаціях та апа­раті ФПУ, використання їх багатого досвіду роботи на профспілковій ниві напри­кінці минулого року ми за­початкували такий інсти­тут, як радник Голови з пи­тань роботи з ветеранами профспілкового руху, яким призначено Михайла Ігна­товича Селіхова». Він та­кож поділився планами щодо заснування Фонду до­помоги ветеранам проф­спілкового руху: «Ми має­мо фінансово підтримувати вас, адже саме ви зробили неоціненний внесок у роз­виток профспілкового руху, послідовно й на високому фаховому рівні захищали права та інтереси працівни­ків. На жаль, 90% із вас отримують мінімальну пен­сію, тому наше завдання – не допустити, щоб ви потер­пали від бідності». Юрій Миколайович побажав ве­теранам міцного здоров’я, творчого довголіття та ро­динного благополуччя.

У дружній атмосфері щирої радості та теплих обіймів зі сльозами на очах ветерани ділилися спога­дами про Велику Вітчизня­ну війну, працю в Укрпроф­раді під керівництвом Ві­талія Олексійовича Соло­губа, згадували роки, «коли ветеранів було ще багато», розповідали про свої турбо­ти та радощі.

Ілля Іванович Цибуль­ник, полковник авіації, пе­ребував на фронті з лютого 1942 року до кінця війни. Звістка про перемогу над фашистськими загарбни­ками наздогнала його в то­дішній Чехословаччині, поблизу міста Братислави, на аеродромі Вайнори, де він був начальником зв’язку авіаційно-розвідувального полку: «Мені виповни­лося 24 роки, коли закінчи­лася війна. Пригадую, як був сповнений надій, що от-от, нарешті, заживемо. Щасливо, в мирі та злагоді. За що ж ми боролися? Яка була держава! Я пройшов усю війну, загалом 38 років відслужив у армії, з яких 15 будував ракетно-ядерний щит. Усе розвалили… Уся наша праця зійшла нані­вець. Прикро».

Віра Климівна Арта­монова, довірений лікар відділу соцстраху Укрпрофради, перед Великою Вітчизняною війною закін­чила середню школу і всту­пила до Київського медич­ного інституту. Під час ві­йни навчалася в інституті й працювала медичною се­строю в госпіталі. Любов до людей, віра в перемогу добра і щирості, закоха­ність у життя, оспівування краси природи і турбота про її збереження – ось пе­релік основних мотивів віршів Віри Климівни. Пригадала наша співроз­мовниця й повернення з ві­йни, коли на місці, де стояв їхній будинок, вони з сім’єю побачили саме по­пелище. Потім попросила­ся лікарем у найвіддалені­ше село, направили її в Юр­ківку Звенигородського ра­йону Черкаської області, де «німці з амбулаторії зро­били стайню…», а місцем роботи була лікарня на 35 ліжко-місць із солом’яним дахом. 43 роки пропрацю­вала лікарем у медичних установах: «Свої пережи­вання я звикла висловлю­вати в поезії. Вона ще з мо­лодих років стала части­ною мого життя. Лише че­рез ліричні рядки можу пе­редати стан своєї душі, бо, працюючи біля ліжка хво­рого, особливо у воєнні роки, серцем розуміючи його страждання, як ніко­ли відчуваєш швидкоплин­ність людського життя. Ві­рші стали для мене тією трибуною, з якої я могла і дотепер можу виголосити власне бачення життя».

Віра Іванівна Сиволоб, колишній секретар Україн­ської ради професійних спілок: «Мало нас лишило­ся, але тим цінніші наші зустрічі і тим сердечніше ми хочемо подякувати тим, хто її організував. Багато потрібно докласти зусиль і старань, щоб отак нас тут зібрати, і за це вам – вели­чезна подяка. І керівни­цтву Федерації профспі­лок, і нашому бойовому профкому, і представни­кам старої профспілкової гвардії, які ще в строю».

На завершення зустрічі ветерани побажали керів­ництву ФПУ берегти старі традиції та запал у такому нелегкому сьогоденні, не забувати, хто ми і чиї діти.