ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Концепція соціального кодексу України

 Від початку проведення реформ в Україні соціальна сфера не зазнавала суттєвих змін. Водночас саме тут накопичилося чимало суперечностей, без вирішення яких неможливий подальший розвиток країни як соціально справедливої держа­ви. Щоб докорінно змінити ситуацію, по­трібно розробити та ухвалити Соціаль­ний кодекс України – базовий законодав­чий акт, який би закріпив основи правово­го регулювання відносин, спрямованих на реалізацію соціальних прав громадян, а також надав імпульсу реформуванню всі­єї соціальної сфери.

МЕТА, ЗАВДАННЯ, ПРИНЦИПИ

Соціальний кодекс України покликаний ство­рити єдину державну сис­тему соціального забезпе­чення, а також вирішити наступні завдання в цій сфері: закріплення соціаль­них прав громадян; кодифі­кація чинного законодав­ства; усунення колізій між різними законодавчими актами; забезпечення взаємозв’язку з актами ін­ших галузей законодав­ства; врегулювання макси­мально можливої кількос­ті нормативно-правових положень у законах, норми яких є нормами прямої дії; усунення декларативності в регулюванні відносин со­ціального забезпечення; впорядкування існуючих видів соціального забезпе­чення без встановлення но­вих видів (задля уникнен­ня збільшення витрат на його фінансування з бю­джетів усіх рівнів) та збе­реження всіх нині чинних соціальних пільг; транс­формація окремих соціаль­них пільг у грошові випла­ти (пенсії, допомоги, ком­пенсації, субсидії, позики) та соціальне обслуговуван­ня (соціальні послуги та со­ціальну допомогу); закрі­плення фінансування соці­ального забезпечення за тим рівнем бюджетної сис­теми, на якому було при­йнято рішення про його встановлення; встановлен­ня фінансування професій­них пільг і гарантій пра­цівникам за рахунок ко­штів роботодавців, органів державної влади та місце­вого самоврядування, що виділяються на їх утриман­ня з відповідних бюджетів; досягнення максимальної прозорості в реалізації пра­ва громадян на соціальне забезпечення; вдоскона­лення соціального законо­давства на підставі уза­гальнення практики його застосування.

В основу Соціального ко­дексу України мають бути покладені принципи загаль­ності, доступності, пріори­тетності, добровільності та рівності соціальних прав громадян, а також гаранто­ваності, різновидності, ди­ференційованості видів і розмірів соціального забез­печення. Кодифікування та­кого масштабного соціаль­ного законодавства дозво­лить уніфікувати всі термі­ни правового регулювання соціальної сфери і за допо­могою Соціального кодексу України визначити єдиний понятійний апарат.

У Кодексі мають бути вирішені питання щодо системи соціального забез­печення, ієрархії та дії со­ціальних законів у часі, просторі та за колом осіб, що покладе край маніпу­люванням, спрямованим на обмеження соціальних зобов’язань з боку держа­ви. Слід оптимізувати со­ціальні зобов’язання дер­жави та її фінансові мож­ливості на нормативному рівні, унеможливлюючи фактичне зниження життє­вого рівня громадян.

ГАРМОНІЗАЦІЯ З МІЖНАРОДНИМ ПРАВОМ

Широке коло соціаль­них питань, включаючи основні права людини, мі­німальні соціальні гаран­тії, виробничі відносини, зайнятість, соціальний діа­лог, соціальний захист тощо, охоплюють конвен­ції МОП. За інформацією, представленою МОП в Ін­тернеті, на початок 2012 року прийнято 189 конвен­цій та 201 рекомендацію.

Україна ратифікувала 68 конвенцій МОП. Проте ра­тифікація цих конвенцій – це не формальне визнання принципів, що містяться в них, а ухвалення країною певних зобов’язань та їх ви­конання. Практика свід­чить про наявні труднощі в застосуванні конвенцій, що ратифікуються без належ­ного аналізу національного законодавства і попере­дньої підготовки відповід­них нормативних правових актів. Під час підготовки проекту Соціального кодек­су України якраз необхідно проаналізувати та ще раз оцінити можливість вико­ристання норм відповідних конвенцій МОП.

Щоб Соціальний кодекс України повністю відпові­дав проголошеному в Кон­ституції України положен­ню, що «Україна є суверен­на і незалежна, демокра­тична, соціальна, правова держава», доцільно всебіч­но вивчити та використати рекомендації міжнародних організацій, хоча, безумов­но, основними засадами мають бути рівень розви­тку економіки та фінансові можливості країни.

Минуло більше 5 років, як Україна приєдналася до Європейської соціальної хартії (переглянутої), чим продемонструвала праг­нення досягти демократич­них ідеалів, сприяючи встановленню спільних для всіх держав – членів Ради Європи соціальних стандартів в інтересах українського народу. Укра­їна приєдналася до 74 з 98 пунктів Хартії.

6 червня 2008 року відбу­лися парламентські слу­хання на тему «Про хід ви­конання в Україні Європей­ської соціальної хартії (пе­реглянутої)», за результа­тами яких було прийнято відповідну постанову Вер­ховної Ради України від 18 грудня 2008 року. Одним із пунктів є приєднання в по­дальшому до Європейської соціальної хартії (перегля­нутої) у повному обсязі.

Загалом рівень гаран­тій, передбачених націо­нальним законодавством і міжнародними договора­ми, згода на обов’язковість яких надана Верховною Ра­дою України, в більшості випадків цілком відпові­дає рівню, закріпленому як у попередній, так і в новій редакціях Хартії. Необхід­но ратифікувати макси­мально можливу кількість її положень, що дозволить встановити чіткі орієнти­ри подальшого проведення реформ в соціальній сфері з урахуванням загально­визнаних міжнародних стандартів і використан­ням узагальненого досвіду європейських держав.

ОСОБЛИВИЙ ОБ’ЄКТ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Сьогодні вагомішого зна­чення набувають докумен­ти, що містять вимоги та процедури стосовно забез­печення соціальної відпові­дальності організацій, на­самперед у сферах, визначе­них Всесвітньою деклараці­єю прав людини, Конвенці­єю ООН з прав дітей та ін­шими організаціями.

Соціальна відповідаль­ність – це широке поняття, що охоплює й такі пробле­ми, як екологія, соціальна справедливість, рівноправ’я. Вбачається, що ор­ганізації зобов’язані вияв­ляти відповідальність у трьох галузях – фінанси, зв’язок діяльності органі­зації із суспільством та на­вколишнім середовищем, вплив на екологію. Це сто­сується не тільки бізнесу, а й урядових та громадських організацій. Важливою умовою є також застосу­вання норм міжнародного стандарту «Соціальна від­повідальність» SA 8000, не­обхідність дотримання ви­мог якого має бути відобра­жена в Соціальному кодек­сі України. Таким чином керівники організацій бу­дуть орієнтовані на те, що при укладенні важливих ділових контрактів право­мірним є порушення діло­вими партнерами таких питань, як отримання пра­цівниками гідної оплати за виконувану роботу, ство­рення для них безпечних умов праці тощо.

УЧАСТЬ СОЦПАРТНЕРІВ

З метою вироблення узгодженого проекту Соці­ального кодексу сторони соціального діалогу мають узгодити його базові кон­цептуальні положення. У зв’язку з цим Президією ФПУ пропонується обгово­рити їх на науково-практичній конференції за участю представників ФПУ, народних депутатів, організацій роботодавців, Мінсоцполітики, наукових і навчальних установ. Це дозволить привернути ува­гу всіх органів державної влади, управління, місце­вого самоврядування, соці­альних партнерів – проф­спілок і підприємців, гро­мадських об’єднань – до конструктивного вирішен­ня конституційних завдань із забезпечення гідного життя громадян України.

Надзвичайно важливо, щоб усебічно осмислений проект, з урахуванням гли­бокого фінансово-економічного обґрунтування, уже в першому варіанті як­найповніше відповідав міжнародним трудовим і соціальним стандартам, своєчасно отримав пози­тивний висновок експертів МОП і в короткі терміни був розглянутий Верхо­вною Радою України.

Сторінку підготувала Олена ОВЕРЧУК, «ПВ»

 ВИМОГА ЧАСУ

Як виявилось, держава не здатна забезпечити фінан­сування соціальних пільг, успадкованих як із радян­ських часів, так і встановлених у період незалежнос­ті України. Більшість їх не мають належним чином за­кріплених джерел фінансування з державного та місцевих бюджетів, державних позабюджетних фон­дів. Водночас часто пільги надаються громадянам, які самостійно можуть забезпечити собі гідне життя без допомоги держави, тоді як рівень соціального забезпечення незахищених верств населення зали­шається низьким. Окремі закони та підзаконні акти різного рівня в сфері соціального забезпечення су­перечать один одному, а також актам інших сфер за­конодавства, насамперед бюджетного. Усе це по­збавляє державу можливості належним чином га­рантувати конституційні соціальні права громадян.

Тому й розроблено концептуальні положення Соці­ального кодексу України, в підготовці яких використа­ні законодавчі ініціативи народних депутатів України, міжнародний досвід кодифікування соціального зако­нодавства, а також наукові розробки Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України, Академії праці і соціальних відносин ФПУ.

24.04.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини