ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Зайві люди

Самодостатні люди, які мають роботу, вважають безробіття надуманим, а без­робітних – ледарями, які не хочуть працю­вати. Недарма, кажуть, за колишніх часів їх справедливо називали дармоїдами, а із самим явищем нещадно боролися. Водно­час ті, що залишилися без роботи, скар­жаться на неможливість знайти достой­ну роботу й недостатню увагу з боку дер­жави. Суперечки між щасливчиками та невдахами тривають, а рівень безробіття в країні загалом на початку року стано­вив 1,8% загальної кількості населення. На 1 січня 2012 року в Державній службі зайня­тості було зареєстровано 483 тис. безро­бітних. Тим часом більшість експертів особливого зниження показників безробіт­тя в 2012 році не очікують.

Від тракториста до юриста

Від втрати роботи нині не застрахований ніхто: ні тракторист, ані юрист. Ті, хто сподівається на вільну вакансію, кажуть, що це все одно, що втратити здоров’я. Особливо важко переживають новий статус безробітного люди, котрим за п’ятдесят. До цієї катего­рії потрапляють і чиновни­ки високого рангу, і грома­дяни, які тривалий час не працюють, і ті, кваліфіка­ційний рівень яких не задо­вольняє роботодавців, або які, навпаки, мають високу самооцінку і наявні пропо­зиції роботи та рівень опла­ти їх не влаштовують.

Іще донедавна побуту­вала думка, що кращий за­хист від безробіття – це професія, затребувана на ринку праці. Щоправда, ніхто особливо не відсте­жував, які професії затре­бувані сьогодні, а які пере­йдуть до цього розряду за­втра. От і вийшло, що свого часу переважна більшість випускників шкіл прагну­ла стати юристами та еко­номістами. Згадаймо бум на банківські спеціальнос­ті. Років п’ять тому банки охоче набирали нових спів­робітників, у тому числі молодь. А нині «барометр» у трудових відносинах бан­ківських працівників пока­зує похмуру погоду: непо­трібні не тільки кредитні експерти, а й експерти з об­слуговування клієнтів, фа­хівці з розроблення роз­дрібних продуктів, повер­нення заборгованостей тощо.

Услід за банкірами кри­зу відчують страхувальни­ки та будівельники. Масові звільнення також чекають на робітників із низьким рівнем кваліфікації. Рік іще тільки розпочався, а багатьом секретаркам, ре­ферентам, працівникам канцелярій, офісним мене­джерам керівники фірм «вказали на двері». Це при­клад того, як радикально фірми вирішують проблему виживання. Зберегти своє місце вдасться тим фахів­цям, хто за низьку зарпла­ту буде готовий виконува­ти більший обсяг роботи.

Експерти пророкують, що політика трудових від­носин у колективах буде ще жорсткішою. Звільнен­ня працівників виявиться безповоротним, неповні ро­бочі дні й тижні кануть у небуття. Під час прийнят­тя на роботу нового персо­налу керівники надавати­муть перевагу «універсаль­ним кандидатам», тобто працівникам, які за неви­соку зарплату погоджува­тимуться виконувати біль­ше обов’язків, без нарікань залишатимуться працюва­ти у вихідні, понаднормово тощо.

Загалом головною тен­денцією 2012 року на ринку праці виявиться ситуація, коли один співробітник працюватиме за трьох без збільшення зарплати.

Потрібні вчора, сьогодні та завжди

Фахівці центру зайнятос­ті переконують, що позитив­ного зрушення у вирішенні проблеми безробіття можна досягти, якщо вчасно реагу­вати на потреби в «актуаль­них», тобто затребуваних спеціальностях. Великому місту, приміром, завжди по­трібні токарі та слюсарі, електрозварники й мулярі, водії та автослюсарі. Попу­лярними ще довго будуть професії продавців, кухарів, офіціантів, працівників го­тельного господарства.

Проте сподіватися на те, що більшість безробітних кинеться опановувати по­трібні професії, не слід. На­самперед через те, що немає жодної гарантії, що вдасть­ся влаштуватися на пре­стижне місце роботи.

Невпевненості додають і чутки про очікування дру­гої, іще потужнішої хвилі економічної кризи. А це означає, що шансів знайти не те що бажану, а й будь-яку роботу – все менше. Фа­хівці радять співвітчизни­кам цінувати й берегти те, що є, і без нагальної потреби не змінювати місце роботи. І річ навіть не в тім, що ни­нішній рік – високосний. Просто, за оцінками експер­тів, це не слушний час для кардинальних змін. Однак, попри застереження, саме тепер українці всерйоз за­мислюються про зміну виду діяльності. Як свідчать ре­зультати опитування на пор­талі rabota.ua, більш як по­ловина громадян, що мають роботу, придивляються до перспективних пропозицій роботодавців. Іще третина – шукає, до того ж досить ак­тивно, підходящу роботу.

Кому сьогодні пощас­тить? Тобто кому можна про­дати робочі руки та інтелек­туальний потенціал? Фахів­ці сподіваються на активне залучення до компаній, які спеціалізуються на виробни­цтві та продажі, інформацій­них технологіях і послугах.

Експерти виділяють гру­пу працівників, яким цього року не слід нервуватися за своє робоче місце. Це ІТ-фахівці, інженери, техноло­ги харчової промисловості, спеціалісти з комунікацій, водопостачання, фармако­логи. Професії, пов’язані з виробництвом, як наголо­шують експерти, завжди високо цінуються, однак прогнозувати розширення виробництва ніхто не поспі­шає. Кажуть, усе залежати­ме від того, наскільки сер­йозною буде друга хвиля економічної кризи.

Хто останній у черзі на біржу?

Біржею праці наші спів­вітчизники зазвичай нази­вають центр зайнятості на­селення. Саме центр надає точну статистику: скільки людей звернулося, аби зна­йти достойну роботу, і пара­лельно, відповідно до зако­нодавства, розраховують на державну допомогу з безро­біття. Однак і тут не все так гладко, як видається на пер­ший погляд. По-перше, да­леко не всі, хто залишився без роботи, звертаються до центрів зайнятості, а зазви­чай шукають нове місце ро­боти самотужки, розсила­ють резюме одночасно за кількома адресами. Фахівці кажуть, що нині на 70 вакан­сій припадає 100 заявок від охочих обійняти пропонова­ну посаду. За таких умов ро­ботодавці не мають стиму­лів, що спонукали б створю­вати нові робочі місця. На­впаки, диктують свої умови, оскільки право вибору кан­дидата завжди за ними.

На думку фахівців, ре­альної допомоги центр за­йнятості не надає. Лише не­значна частина безробітних влаштовується на роботу за­вдяки цій службі. Охочі зна­йти роботу часто наріка­ють, що фахівці центру став­ляться до цього надто фор­мально. Скажімо, звертаєть­ся до служби водій з прохан­ням надати інформацію про вакансії, їде за запропонова­ною адресою, а на місці з’ясовується, що водієм його візьмуть за умови, якщо він разом із тим виконуватиме обов’язки вантажника. Во­дій не погоджується, а у на­правленні, яке він отримав у центрі зайнятості, адміні­страція пише: «Не погодив­ся». Якщо ж у претендента буде дві відмови, то біржа «виставить його за двері». От і виходить, що люди по­годжуються на будь-яку зарплату чи будь-які умови праці, аби не лишитись без засобів до існування.

Але ж хіба можна вважа­ти людину, яка знаходить таку роботу, реально зайня­тою? Заступник Голови Фе­дерації профспілок України Сергій Кондрюк вважає, що «формально зайнятих» лю­дей можна відносити до ка­тегорії безробітних. «Люди­на, що стоїть на голій підло­зі у холодному переході та продає шкарпетки, фор­мально зайнята, але які в неї умови праці? Якби пора­хувати тих, хто неформаль­но зайнятий, за європей­ськими критеріями, то ста­тистика рівня зайнятості ще більше зменшилася б. За мо­їми підрахунками, серед усіх, хто в Україні вважаєть­ся зайнятим, лише полови­на відповідає конституцій­ним критеріям», – заявив пан Кондрюк у коментарі «Профспілковим вістям».

Своєю чергою, інші фа­хівці теж зазначають, що так звана зайнятість населення в Україні не дає соціального захисту і не рятує від біднос­ті. Дослідження, які провів Центр Разумкова, вражають: 72% респондентів украй не­задоволені своїм рівнем зарплати, 18 – незадоволені, 6 – частково задоволені і лише 4% – задоволені.

Як потрапити у ці щас­ливі 4% відсотки – кожен має відповідати за себе. Схоже, що держава іще не скоро надасть кожному українцеві можливість гід­но працювати та заробля­ти. На жаль, часто зусилля урядовців більше спрямо­вані на те, як «підрихтува­ти» статистику, ніж на ре­альне поліпшення цифр у сфері праці й безробіття.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВАС МАЮТЬ ЗВІЛЬНИТИ

По-перше, не слід поривати із колишні­ми колегами та керівництвом. невідомо, як повернеться доля, тому краще з усіма мати рівні ділові відносини.

По-друге, «витягніть» зі свого вимуше­ного звільнення якнайбільше. обгово­ріть із керівництвом розмір компенсації. Не поспішайте підписувати папери, які вам пропонують. обстоюйте власні ін­тереси.

По-третє, не піддавайтеся депресії, не опускайте руки та не втрачайте віру в себе. картайте себе за те, що не шу­кали роботу заздалегідь. краще спряму­вати свою енергію не на порпання в ми­нулому, а на планування майбутнього.

По-четверте, дізнайтеся про вакансії на вашій роботі, але в інших відділах. мож­ливо, це шанс зайнятися тим, про що ви давно мріяли.

Нарешті, потрібно свідомо підходити до пошуку роботи, а не розсилати резюме в усі більш-менш прийнятні місця робо­ти. можливо, звільнення – це час, аби змінити профіль роботи чи посаду.

Треба аналізувати не лише рівень зайнятості, але належної, гідної зайня­тості, що кожному громадянинові га­рантується Конституцією. Коли лю­дина отримує набагато більше за прожитко­вий мінімум, то може забезпечити своїх близь­ких, соціально захищена завдяки соціальному страхуванню, має належні умови праці, легальну зарплату. Треба досліджува­ти рівень безробіття в країні за ме­тодологією, запропонованою Міжна­родною організацією праці.

Сергій Кондрюк, заступник Голови ФПУ

04.03.2012

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини