« на головну 15.10.2018
Архів номерів  •  Актуальний номер » (971)
11
Жовтень
 
Інтерв’ю
 
Степан Кривов’язий: «Кабмін уже четвертий рік не передбачає в бюджеті жодної копійки на лісо- господарські заходи»

Степан Кривов’язий: «Кабмін уже четвертий рік не передбачає в бюджеті жодної копійки на лісо- господарські заходи»


РУБРИКИ


Передплата





Статті Суспільство

Улюблені «діти» соціальної справедливості

Улюблені «діти» соціальної справедливості

Ідеться про два таких потужних зу­стрічних потоки, як соціальний за­пит і соціальне замовлення. Це аж ніяк не тотожні речі й сенси, хоча розібратися не завжди легко. І все ж таки, відсуваючи непотрібне й кон­центруючи адекватне, можна зроби­ти принаймні схематичний висно­вок: замовлення йде «згори», а запит – «знизу». Проте, звісно, все це дуже умовно.

Що «носиться у повітрі»?

Якщо ми справедливо наполягаємо на впрова­дженні в нашому суспіль­стві принципів соціальної справедливості, то ніяк не можна оминути ні соцза­мовлення, ані соцзапиту. Інша річ, що «замовлення» – це сформульовані необ­хідні й конкретні завдання, які, з огляду на соціальний запит, замовляють і реалі­зують три сектори: держа­ва, бізнес-структури й неко­мерційні організації. А «за­пит» існує як самостійна незалежна реальність; це стихійна, викликана сукуп­ністю факторів форма вия­ву суспільних потреб, ви­словлена як думки, вимоги, побажання, установки. Вони продиктовані самим життям, проте є хвилепо­дібними, не вельми керова­ними, а тому, якщо соціаль­ні інституції реагують на соцзапит ситуативно-прагматично, то це може призвести до протилежних щодо очікувань суспіль­ства результатів.

Але, так чи інакше, якщо попросити будь-кого, як-то кажуть, сходу озвучити той чи інший соціальний запит, почуємо передусім такі: до­ступні та якісні освіта й ви­ховання, починаючи з дит­садка, гідні пенсії, добре структурована й безвідмов­на високопрофесійна меди­цина, прийнятні житлово-комунальні тарифи та ціно­ва політика й багато чого іншого. Цими побажання­ми, можна сказати, перена­сичене повітря, про це гово­рять між собою знайомі й незнайомі люди за будь-якої нагоди. Про це мріють, але цього здебільшого не мають...

Чи відбудеться соціальний маневр?

Середнє й старше поко­ління добре пам’ятають, що за радянських часів іс­нували й потужно працю­вали так звані громадські фонди споживання, які да­вали реальну можливість представникові будь-якої соціальної групи дістати житло, освіту, включно з вищою, мати доступ до всіх культурних цінностей, одержувати медичну допо­могу, розвивати свої зді­бності у десятках і сотнях студій і гуртках. Адже ми не замислювалися тоді, хто й скільки платив керівни­кам студій, гуртків, чому такі недорогі екскурсійні поїздки, путівки до дитя­чих таборів або квитки до театру, кінотеатру, зоопар­ку, музею тощо.

Сьогодні ж говоримо про те, як несправедливо організовано чи взагалі проігноровано чимало сто­рін життя суспільства, скільки заблоковано жит­тєзабезпечуючих та освітньо-культурницьких кана­лів, що визначають рівень громадянського й людсько­го самопочуття українців. Звісно, ринкові умови при­мушують виробляти нове ставлення, інший підхід – ринковий. І ніхто, мабуть, не заперечував би цього, навіть за різного рівня до­ходів населення, якби й нижчий рівень однаково дозволяв громадянам спо­кійно користуватися необ­хідними соціальними по­слугами.

Під час зустрічі Прем’єр-міністра України М. Азаро­ва з представниками всеукраїнських профспілок керівники різних проф­спілкових ланок говорили про нагальне: низьку зарплату, високі тарифи, не­виправдану цінову політи­ку, несправедливий розпо­діл загальнонаціонального прибутку, надмірні розбіж­ності в доходах громадян тощо. Коментуючи їхні виступи та звернення, Прем’єр-міністр щоразу по­силався на об’єктивну еко­номічну ситуацію. Тож, по­при певне поліпшення та розвиток і часом справді об’єктивні перешкоди, дер­жава не в змозі сьогодні на­лежно захистити ні вітчизняного виробника, ні звичайного трудівника чи пенсіонера.

Ми перманентно полю­бляємо говорити, що наці­ональний бюджет – соці­альний, бо містить проду­ману систему пільг і гаран­тій. Але практика свід­чить, що вони ненадійні, погано структуровані, мало кого рятують реаль­но, тож потребують вдоско­налення.

Певна річ, держава, міс­цеві органи влади доклада­ють зусиль для того, аби громадяни були більш захи­щеними й менше потерпа­ли від соціальних прини­жень. Приміром, ще 2000 року Верховна Рада ухвали­ла Закон України «Про за­купівлю товарів, робіт і по­слуг», який частково вирів­нював соціальну несправед­ливість у позаекономічній сфері. І поліпшив би її, якби не містив стільки лазівок для корупційних схем.

Тож очевидно, що по­дальше економічне зрос­тання неможливе без про­думаного та реалізованого соціального маневру. Інак­ше кажучи, сьогодні воно залежить навіть не від на­явних ресурсів чи кількос­ті працездатних громадян, а від ефективного підви­щення якості людського капіталу. І тут не обійтися без серйозних соціальних, передусім освітніх, про­грам. До слова, цю думку немовби продовжив, поси­лаючись на нещодавній Указ Президента «Про Стратегію державної ка­дрової політики на 2012–2020 роки», заступник гла­ви АП Станіслав Скуба­шевський. Він зазначив, що необхідність модерніза­ції кадрової політики дер­жави на ближчу та довго­строкову перспективи пов’язана, зокрема, із заго­стренням проблеми браку гідних кадрів для сталого розвитку країни та із необ­хідністю подолати кризові явища у системі державно­го управління. «У соціаль­ному аспекті ефективна ка­дрова політика держави має забезпечити високий рівень розвитку людського потенціалу, задовольнити прагнення громадян до професійної самореаліза­ції та гідної оплати праці», – акцентував урядовець.

Ось вони – флагмани!

Піонером соціальних проектів «знизу» виступи­ла Одеса: ще у серпні 2000 року міськрада спільно з громадськими організаці­ями ухвалила Положення про соціальне замовлення, а 2001 року Асоціація під­тримки громадських ініці­атив «Ковчег» створила ав­торську програму «Соці­альне замовлення в Украї­ні: обґрунтування та впро­вадження».

У червні минулого року дві області – Сумська й Полтавська – спрямували кошти на виконання облас­них програм сприяння роз­витку громадянського сус­пільства та налагодженню взаємодії з громадськими організаціями.

Новорічний подарунок мешканцям своєї області зробив і Кіровоград, ухва­ливши в грудні минулого року Програму сприяння розвитку інститутів грома­дянського суспільства на 2012–2015 роки. Загальний обсяг коштів, що спрямову­ються на виконання програ­ми, становить 1,65 млн грн.

На Дніпропетровщині щороку відбувається гран­товий конкурс соціальних мініпроектів, а перемож­ців обирають під час засі­дання правління благодій­ної організації «ДАРР». Згодом із ними укладають­ся договори про співробіт­ництво та фінансування ухвалених проектів.

У Харкові виробили що­найменше 12 напрямів соц­замовлення, і практично всі вони предметно захи­щають найбільш незахи­щених громадян, для яких така увага й турбота май­же дорівнюють повернен­ню до життя. Передусім ідеться про допомогу інва­лідам, літнім людям, тяж­ко хворим, багатодітним родинам та сім’ям, де вихо­вують дітей-сиріт; підго­товку спеціальних соціаль­них працівників і волонте­рів; проведення соціологіч­ного, юридичного, еконо­мічного та наукового ана­лізу механізму взаємодії органів місцевого самовря­дування з громадськими організаціями. Минулої весни у Харківському міськвиконкомі за участі представників бізнесу та провідних громадських ор­ганізацій відбулася презен­тація збірки соціальних проектів обласного центру. Заступник міського голови з питань охорони здоров’я та соціального захисту Світлана Горбунова-Рубан наголосила: «Тут зібрано 33 найяскравіших соціаль­них проекти, котрі є цілим світом для людей з особли­вими потребами. Ця збірка змальовує всю дванадця­тирічну історію існування проекту «Єдина соціальна мережа», який не лише до­поміг харків’янам з особли­вими потребами усвідоми­ти, що вони – рівноправні громадяни в суспільстві, а й постійно поліпшує якість послуг, що надаються як за бюджетні кошти, так і за рахунок грошей, залуче­них завдяки бізнесу».

Крім діяльності резуль­тативних ОСНів, особливо на Русанівці, у Києві не вдалося знайти прикладів переконливих проектів со­ціального замовлення. Проте ні, один діє. Вже дру­гий рік працює соціальна програма Київського уні­верситету ім. Бориса Грін­ченка для киян, що реалі­зується за підтримки глави КМДА О. Попова. У рамках цієї програми кияни мають можливість безплатно від­відувати мовні школи, клу­би за інтересами, брати участь у презентаціях, тре­нінгах, дискусіях, одержу­вати необхідні консульта­ції. В університеті до по­слуг мешканців столиці – творчі гуртки, хореогра­фічні, музичні, вокальні, образотворчі студії, спор­тивні секції, концертні та оздоровчі програми. Клуб, створений на базі педаго­гічного інституту, виявляє таланти й здібності дітей. Інститут педагогіки прово­дить соціально-коригуючі консультації, профдіагнос­тику. Загалом соціальний проект розрахований на різновікові групи населен­ня столиці. Студенти на­вчають пенсіонерів і вете­ранів користуватися комп’ютерами та інтернетом, а ветерани, у свою чергу, створили власні нефор­мальні об’єднання за інтересами. Ректор університе­ту ім. Б. Грінченка Віктор Огнев’юк наголошує, що, затверджуючи цей соцпро­ект, вчена рада вишу керу­валася передусім такою ідеєю: закласти в роботу університету те, що потріб­но робити для людей. У цьому – головна суть соці­альної програми.

«Цей проект – своєрідне педагогічне ноу-хау. Його активно підтримала сто­лична та районна влада, він має популярність», – каже спеціальний уповно­важений Прем’єр-міністра України, президент Клубу друзів університету, акаде­мік Національної академії педагогічних наук України Анатолій Толстоухов. Окрім усього іншого, соці­альна програма універси­тету допомагає (звичайно, частково) саме у світлі зга­даного тут Указу Прези­дента розв’язати проблему, давно окреслену експерта­ми: незбалансованість над­то широкого соціального запиту за умов інституціо­нальної «відкритості» осві­ти і реальних потреб дер­жави в конкретних високо­освічених кадрах. Очевид­но, що держава зацікавле­на не лише в поліпшенні якості освіти (зокрема ви­щої), а й у стратегії управ­ління потоками пошукачів різних професій. І в цьому плані Київський універси­тет ім. Б. Грінченка, уваж­но працюючи з потенцій­ними абітурієнтами, де­монструє справді держав­ницьке мислення й такий самий підхід до справи.

Принагідно зазначу, що соціальний запит часом може бути і від’ємним. Приміром, у нашому медіапросторі та за його межами побутує думка, що, мовляв, лаяти можна когось чи щось – і це нормально. А хвалити – зась, бо то прихо­вана або відверта реклама. Переконана, що це чергове моральне збочення, яких у нас і так немало. Якщо об’єктивно є за що хвалити, то робити це не лише мож­на, а й необхідно. Досить з нас негативу.

ТРИ СЕКТОРИ НАШИХ НАДІЙ

Отже, держава формує замовлення на певні види соціальних послуг населенню. І все ж головними в реалізації замовлення були й лишаються два інших сектори соцпартнерства для соц­захисту й соцзабезпечення громадян: комерційні структури та некомерційні організації (НКО). Що краще взаємодіють між собою ці сектори, що більше між ними взаєморозуміння, то краще нам із вами. Надто, коли некомерційна організація (чи благодійна) добре структурована, має висококласних фахів­ців, накреслює чіткі й конкретні плани й проекти, користуєть­ся повагою і довірою населення, яке в кожному конкретному випадку бачить адекватну відповідь на свій соціальний запит.

Наявність добре сформованих, розвинених і працездатних груп людей, які і хочуть, і вміють «вловити» соціальний запит та сформулювати відповідні соціальні проекти, насправді дуже вигідна державі (органам влади). По-перше, це вже не «громадський фонд споживання», й у цьому разі вимагається набагато менше фінансових вливань (або й зовсім не вимага­ється), по-друге, беручи навіть часткову – інформаційну, під­тримуючу – участь у реалізації проектів НКО, органи влади все одно виконують свої соціальні зобов’язання перед грома­дянами.

ДОСВІД І ВИСНОВКИ

До речі, недавні події, пов’язані із за­криттям файлообмінника Ex.ua, дове­ли, що соціальні мережі теж нині фор­мують міцні сектори громадянського суспільства, з якими, виходить, не можна не рахуватися.

У квітні минулого року, пише h.ua/story, в УНІАН підбивали підсумки Все­української науково-практичної кон­ференції «Соціальне замовлення в Україні: досвід десяти років впрова­дження». Керівник програм Україн­ського незалежного центру перспек­тивних досліджень, учасник конфе­ренції Максим Лациба повідомив при­сутнім, що за цей час соціальне за­мовлення та його різноманітні моди­фікації впроваджено майже у тридця­ти містах і регіонах України.

Він розповів про переваги міжсектор­ної взаємодії, завдяки якій органи влади у тісній співпраці з громадськи­ми організаціями та органами само­організації населення вирішують жит­тєво важливі проблеми територіаль­них громад. Щоправда, для успішного поширення цієї нової соціальної тех­нології необхідно ухвалити низку за­конодавчих актів, які сприятимуть процесу.

Отже, соціальний запит, апріорі чи постфактум, дістає відповідь у вигля­ді соцзамовлення. Щодо уваги дер­жави, то, звісно, цьогоріч наша з вами «електоральна цінність» значно підвищиться – у зв’язку з виборами – і, можливо, ще якісь омріяні соціаль­ні блага ми відчуємо. Та за нинішнім роком буде наступний. Тож питання забезпечення в країні соцсправедли­вості ніколи не будуть другорядними.

19.02.2012


Тетяна МОРГУН, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

15.10.2018 00:24

15.10.2018 00:24

15.10.2018 00:23

07.10.2018 00:12

07.10.2018 00:11

29.09.2018 23:52

29.09.2018 23:52

29.09.2018 23:37

29.09.2018 23:36

03.09.2018 00:04

Усі новини


Опитування

Чи подобається вам новий дизайн газети?

Так
- 63,89 %
Ні
- 31,94 %
Усього: 72 голосів


Аккумуляторы для ноутбуков
Интернет-магазин по продаже батарей и блоков питания.






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2018©

01042, Украіна, м. Київ
бульвар Дружби народів, 5.
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання