ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Чи виконується в Україні конвенція МОП № 131 «Про встановлення мінімальної заробітної плати»?

Україна як член Міжнародної органі­зації праці з 1954 року, ратифікуючи конвенції МОП, бере на себе зобов’язання підтримувати принци­пи та права, закріплені у її Статуті та Філадельфійській декларації, за­безпечувати ефективну реалізацію цих важливих документів, імплемен­тацію їх норм та принципів на на­ціональному рівні, а також регуляр­но повідомляти керівні органи МОП про вжиті заходи щодо їх застосу­вання. Причому ратифіковані кон­венції підлягають виконанню навіть тоді, коли норми вітчизняного зако­нодавства суперечать їх приписам. Реалії сьогодення свідчать про те, що Україна повною мірою не виконує взяті на себе зобов’язання, бо в країні не дотримуються норм окремих кон­венцій МОП і не відбувається на на­лежному рівні процес адаптації зако­нодавства до вимог міжнародних ак­тів. Зокрема, це стосується виконан­ня конвенцій щодо мінімального рів­ня заробітної плати, спроможного гарантувати задоволення основних життєвих потреб трудівника та його родини.

ВІД КРИТЕРІЇВ ДО РЕАЛЬНОГО СТАНУ СПРАВ

Слід зазначити, що саме профспілки ініціюва­ли ратифікацію Україною Конвенції МОП № 131 «Про встановлення мінімальної заробітної плати з особли­вим врахуванням країн, що розвиваються». За на­поляганням профспілок до зобов’язань Кабінету Міністрів України за Гене­ральною угодою 2004–2005 років увійшло завдання підготувати і внести на розгляд парламенту закон про ратифікацію зазначе­ної конвенції, що було зро­блено у жовтні 2005 року. А у березні 2006-го вона вже набула статусу рати­фікованої.

При тому, що за урядо­вою стороною не спосте­рігалося явних порушень норм Конвенції МОП № 131 і беззаперечних під­став для подання скарг у МОП не було, вважаємо, що окремі принципові по­ложення зазначеної кон­венції не повною мірою виконуються в Україні. Так, належним чином не дотримано процедури пе­регляду мінімальної за­робітної плати, а її розмір не відповідає визначеним конвенцією критеріям.

Згідно із нормами конвенції процедура ви­значення розмірів міні­мальної заробітної плати в Україні була узгоджена сторонами соціального діалогу ще 2004 року. Про­те жодного разу сторона власників не виконала цю процедуру належним чином.

Порушуючи Регламент, профспілкам не надава­лись офіційні розрахунки розміру прожиткового мінімуму на наступний бюджетний рік. Окрім того, уряд не враховував у проекті держбюджету пропозицію профспілок щодо розміру мінімальної зарплати на наступний бюджетний період (при за­фіксованих розбіжностях позицій сторін за підсум­ками переговорів).

У переговорному проце­сі щодо визначення розмі­ру мінімальної зарплати на 2012 рік сторона власни­ків фактично проігнорува­ла законодавчу норму про врахування потреб праців­ників і їхніх родин (усу­переч положенням статті з Конвенції МОП № 131 та статей 43 і 48 Конституції України).

МОВОЮ ЦИФР

Крім того, уряд було недостовірно поінформо­вано стосовно погоджених з профспілками прогнозо­ваних на 2012 рік базових соціальних гарантій, по­кладених у розрахунок Державного бюджету на 2012 рік.

Профспілкова сторона була змушена спростува­ти таке повідомлення в офіційному зверненні до Прем’єр-міністра України, повідомивши про непри­йнятність закладених у прогнозні макропоказни­ки 2011–2014 років тенден­цій стосовно соціальних стандартів і гарантій, та наполягати на своїй пози­ції про встановлення кри­тично можливих розмірів мінімальної зарплати у 2012 році (з 1 січня – 1309 грн, з 1 квітня – 1454, з 1 липня – 1615, з 1 жовтня – 1794, з 1 грудня – 1824 грн).

Проте до профспілок не прислухалися.

Тож маємо ситуацію, коли фактичний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у цінах жовтня 2011 року (за даними Мінсоцполітики України – 1129 грн, а з ура­хуванням податку на до­ходи фізичних осіб, як це має бути при дотриманні чинного законодавства та відповідно до рішення Конституційного Суду – 1244 грн) уже перевищує запропоновані урядом у проекті Держбюджету на 2012 рік розміри про­житкового мінімуму для працездатної особи та мінімальної зарплати (з 1 січня 2010 року – 1073 грн, з 1 квітня – 1094, з 1 липня – 1102, з 1 жовтня – 1118, з 1 грудня – 1134 грн).

Тобто після сплати обов’язкових податків і зборів із визначеної цим законом мінімальної за­робітної плати працівник, як і раніше, отримуватиме на руки суму, що менша за межу бідності.

НЕ СЛОВОМ, А ДІЛОМ

Наполягаючи на реа­лізації конституційного права трудівників на до­статній рівень життя, у день розгляду проекту Держбюджету–2012 у пер­шому читанні профспілки провели пікетування Вер­ховної Ради України, од­нак влада не відгукнулася на заклики профспілок, а їхні пропозиції не були підтримані парламентом.

ФПУ наприкінці жов­тня була змушена зверну­тися до Президента Вікто­ра Януковича з проханням не допустити підписання Закону України «Про Дер­жавний бюджет України на 2012 рік», адже в ньому не забезпечується карди­нальне скорочення біднос­ті в країні та виконання міжнародних зобов’язань щодо скорочення удвічі масштабів бідності.

Ця ініціатива Федерації була підтримана її член­ськими організаціями, які також надіслали подібні звернення до народних де­путатів України.

З огляду на необхід­ність вирішення існую­чих суперечок і проблем, які виникають щороку під час переговорного процесу між сторонами соціального діалогу і стосуються підходів до визначення величини мі­німальної зарплати, про­цедури її перегляду та затвердження, Федерація профспілок України не відмовляється від своєї пропозиції створити від­повідну організаційну структуру, яка б опіку­валася цим питанням на засадах системної та по­слідовної співпраці (На­ціональний консульта­тивний комітет із питань мінімальної заробітної плати). Хоч ця ініціатива свого часу дістала під­тримку лише серед окре­мих об’єднань роботодав­ців, ФПУ не втрачає надії переконати соціальних партнерів згуртувати зу­силля для вирішення цьо­го важливого питання.

В умовах, коли майже третина працюючих пе­ребуває у зоні бідності, в економіці досі не вирі­шена ганебна проблема несвоєчасної виплати за­робітної плати.

ДО ВІДОМА

Сторона власників фактично нехтує конститу­ційним правом громадян на працю і забезпе­чення достатнього рівня життя для себе та сім’ї, а також законодавчими нормами щодо державних соціальних стандартів і гарантій. Як наслідок, мінімальної заробітної плати не вис­тачає, щоб забезпечити некваліфікованому працівникові втрати у розмірі реального фак­тичного прожиткового мінімуму (різниця ста­новить 25–30%).

31.12.2011

Олена ОВЕРЧУК, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини