« на головну 17.12.2018
Архів номерів  •  Актуальний номер » (980)
13
Грудень
 
Інтерв’ю
 
Степан Кривов’язий: «Кабмін уже четвертий рік не передбачає в бюджеті жодної копійки на лісо- господарські заходи»

Степан Кривов’язий: «Кабмін уже четвертий рік не передбачає в бюджеті жодної копійки на лісо- господарські заходи»


РУБРИКИ


Передплата





Статті Суспільство

Чужі діти: і тягар, спокуса, або як наші чиновники «зігрівають любов’ю»

Чужі діти: і тягар, спокуса, або як наші чиновники «зігрівають любов’ю»

Недавно стало відомо, що прокуратура Київської облас­ті порушила карну справу стосовно службових осіб сто­личної облдержадміністрації за присвоєння та розтра­ту 4,9 млн гривень, що призначалися для поліпшення житлових умов багатодітних родин. Ідеться про 10 сі­мей, в яких виховуються понад 100(!) дітей.

ПРОЕКТИ І  СУБ’ЄКТИ

Під час розслідування з’ясувалося таке. Влада й бізнес ухвалили запрова­дити доброчинний проект «Зігрій любов’ю дитину», і на його виконання між бла­годійником та Київською ОДА було підписано мемо­рандум. Благодійник свої зобов’язання виконав, гро­ші переказав. Однак висо­копосадовці органів влади столичної області, зловжи­ваючи своїм службовим становищем, надали для переказу сум доброчинної допомоги банківські рекві­зити... недержавної органі­зації. У результаті кошти було одержано не для того, аби витратити їх за призна­ченням, принаймні багато­дітним сім’ям вони не діс­талися. Сказано ж: «при­своїли та розтратили май­же 5 млн гривень». І хоча слідство триває, однак і без того зрозуміло, як наші на­вколокиївські чиновники «зігріли любов’ю» дітей, які перебувають під їхньою опікою. Тобто, слабких і не­захищених. Залежних. Улюблених «персонажів» своїх виступів і гасел.

Між іншим, Україна може вказати пальцем і на одеських колег наших під­слідних, що також відзна­чилися своєю «любов’ю» до дітей, конкретно до дітей-сиріт. На сайті lb.ua читає­мо: одеські чиновники регу­лярно порушують права си­ріт та дітей, позбавлених батьківської турботи. Про це на прес-конференції по­відомив заступник керівни­ка обласної комісії з пере­вірки інтернатних закладів Георгій Блощиця. «Маємо підстави припустити, – ска­зав він, – що квартири, які законно належать дітям-сиротам як успадковані від батьків, були в них або вкрадені, або продані треті­ми особами за мовчазної згоди урядовців». А тим ча­сом, згідно із Законом Укра­їни «Про соціальний захист дітей-сиріт», за збереження майна таких дітей відпові­дають органи опіки, опікун­ські ради. І знову ж таки відповідно до чинного зако­нодавства, майно дитини ніяк не може бути відчуже­не без згоди цих структур. Отже, законодавчий рядок є, але на нього, як бачимо, чхати хотіли. А головне – ті люди, які одержують заро­бітну плату саме за суворе дотримання законодавства країни! А тому й повторю­ються ситуації, за яких жирні «офіційні» коти без­соромно – бо безкарно – від­бирають у безпорадних ді­тей усе, що можуть і хо­чуть! Що тече до рук.

Заради справедливості зазначимо, що саме голова Одеської ОДА Едуард Мат­війчук ініціював створення комісії інспекторів, репре­зентованої Г. Блощицею.

А до речі, куди і там, і там дивилися місцеві органи ювенальної юстиції, покли­кані захищати права дітей? Чи вони поводяться, як той міліціонер, герой відомого анекдоту: він поставлений, аби стежити за ладом, а без­лад його не обходить.

СПАДКОЄМЦІ ПОПАНДОПУЛО

...У старому фільмі «Батьківський дім» кол­госпниця Степанида нахаб­но збирає на колгоспному полі огірки для своїх по­треб, а на пояснення голові такого вчинку цитує широ­ковідому пісню: «Все добро колгоспне – все добро моє!». Нині в деяких наших уря­довців склалася дуже схожа власна «пісня»: все, що до рук потрапило, – моє. Бо прилипло! Аякже, до спітні­лих жадібних рук прилипне неодмінно, й до ворожки не ходи. Плюс ще одна зруч­ність: від такої «химери», як совість, звільнив ще сам Адольф Гітлер років так 70 тому чи трохи більше. Що­правда, звільнив... нацис­тів. Та, схоже, вірус безсові­сності добре прижився й на нашій території...

«Тренінг» для охочих?

Ще одна «героїня» на­родних уявлень про вовка в овечій шкурі, про натуру згаданих земноводних – пані Ющенко, яка 2006 року помпезно заклала капсулу в фундамент «лікарні май­бутнього». Пригадуєте, як емоційно вона запевняла народ України, що вже 2009 року лікувальний заклад прийматиме маленьких па­цієнтів? Суспільство «на ура» сприйняло ідею побу­дови лікарні для онкохво­рих дітей, що відповіда­тиме всім світовим стан­дартам! Нагадаємо: було зі­брано 242 мнл грн; лише прості громадяни дзвінка­ми та SMS переказали на будівництво майже 2,5 млн гривень!

А нині lb.ua пише: «Да­вайте разом попросимо фонд «Україна 3000» відда­ти гроші, переказані на бу­дівництво Дитячої лікарні майбутнього, для пересад­ки кісткового мозку україн­ським дітям за кордоном». Адже всім відомо, що аку­мулював кошти саме згада­ний благодійний фонд, яким керувала особисто дружина тодішнього прези­дента Катерина Ющенко. Малося на увазі, що будува­тиме держава, а фонд заку­пить усе лікарняне облад­нання. Аж раптом виявля­ється, що прогноз стосовно термінів був легковажно оптимістичним, що є про­блеми, що вчасно не впора­тися. Реальні спонсори для БФ знайшлися, але ж кожен із них волів побачити гото­ву будівлю. Не побачив.

Водночас державні бю­джети рік у рік доволі ци­нічно не передбачали ані копійки на будівництво «лі­карні майбутнього». Не зро­зуміло, як усе ж таки домов­лялося між собою подруж­жя «олімпійців»? Природ­но, спонсори «пригальмува­ли». А коли вже 2010 року та ж К. Ющенко нагадала про обіцяні мільйони корпора­ції «Индустриальный союз Донбасса», віце-президент консорціуму «Индустри­альная группа» Олександр Пилипенко заявив: «Врахо­вуючи, що з моменту закла­дання капсули пройшли роки, а на сьогодні ще на­віть не розпочато будівель­ні роботи, ми не вважаємо за доцільне переказувати кошти корпорації на раху­нок фонду, доки не буде чіт­ко визначено термінів по­чатку й завершення будівництва».

Нічого гіршого про ніби­то справу всього життя Ка­терини Ющенко досі ще ніх­то не казав, пише vvnews. info. Слова О. Пилипенка звучать як усезагальний осуд, громадське звинува­чення, вердикт грандіозної афери на житті та здоров’ї тисяч маленьких україн­ців. Пані Ющенко, а куди поділися десятки мільйо­нів гривень, зібраних, зо­крема, тими «маленькими українцями», улюбленця­ми Віктора Андрійовича, які щиро переживали за долю нещасних онкохво­рих дітей та їхніх батьків, які повірили у вас і в свою Україну?

Назагал у драматичній історії з «лікарнею майбут­нього» негарний вигляд має й наша держава в особі її ко­лишніх та нинішніх найви­щих урядовців. Та хіба це щось нове? Держава завжди примудряється «розчинити­ся» в окремих прізвищах і посадах. (До слова, як з’ясувалося, вона й не збира­ється добудовувати дитячу «лікарню майбутнього». Про це заявила голова Комі­тету ВР з питань охорони здоров’я Тетяна Бахтєєва на міжнародній конференції з добродійності, що цієї осені відбулася в Києві (УНІАН): мовляв, це не державний і не урядовий проект).

Тож у тім-то й річ, що громадяни з певного часу набагато більше поклада­ються на сильну та яскраву особистість, здатну пояс­нити, переконати, заклика­ти, врятувати, довести. Ви­ходить, саме на цьому Ка­терина Ющенко або ті, хто забезпечував «ідеологічне наповнення» проекту, й по­будували страшну спеку­ляцію – на співчутті людей до тяжко хворих дітей і зро­зумілій довірі тих же лю­дей до дружини чинного президента, до жінки-матері.

Те, що сотворила вона та її оточення, ота брехня та гра на кращих людських почуттях – не просто гран­діозна афера, а злочин. Бо він спродукував знищення рештків віри в справедли­вість у тих, хто сам, потре­буючи багато чого, розу­міє, що чужих дітей не бу­ває, й готовий допомогти; знущання з реальних спон­сорів та відсування їх пода­лі від народної вдячності; розхитування моральних засад нації, підміну цін­ностей – коротше кажучи, розтління одних та прире­чення на смерть інших. Аморальний «показовий урок» та відмашка й своє­рідна «методичка» для всіх, у кого є посада та уява і хто хоче нажитися за чу­жий кошт. Пароль: «діти».

Зрештою, не такі вже й важливі згадані персоналії – припустимо, це «лірика». Але заздалегідь оспіваної дитячої «лікарні майбут­нього» як не було, так досі й немає. Це – факт.

ХОДІННЯ ПО ТРУПАХ

І божевільна оргія три­ває: історія з київськими чиновниками, одеськими, та іже з ними, це підтвер­джує. Як повідомляє РІА «Новий Регіон», севасто­польські депутати не захо­тіли пожертвувати гроші зі своїх депутатських фондів на закупівлю кондиціоне­рів для дитячого театру.

У серпні в Інтернеті було розміщено інформацію від ТСН під назвою «Корупція українських чиновників убиває дітей». Померла чо­тирирічна Христинка Баб’як з Херсона, і ця трагедія до­помогла викрити корупцій­ну схему в Міністерстві охо­рони здоров’я. Річ у тім, що держава закладає до бюдже­ту певну суму на лікування хворих дітей і передає її в розпорядження міністер­ства. Спеціальна комісія ви­ділила на лікування Хрис­тини 143 тис. євро й ухвали­ла відрядити тяжко хвору дитину до Угорщини, де є спеціальна клініка. Однак виявилося, що між хворими та чиновниками є ще й посе­редник. І мало того, що ді­вчинку поклали до зовсім іншої, невідповідної, лікар­ні, де вона й померла, – до лі­кувального закладу дійшло лише 115 тис. євро! Решта грошей осіла в кишенях причетних до «лікування» чиновників.

У вересні в тій же Одесі міська прокуратура поруши­ла карну справу за фактом присвоєння пенсій та соці­альних виплат дітей-сиріт у школі-інтернаті. Було при­своєно майже 20 тис. грн із рахунків цих дітей!

Усіх «жаба» задавила. І якщо можна навіть Кате­рині Ющенко...

Невдовзі чиновники роз­поділятимуть 10 млн грн на потреби українських моло­діжних та дитячих організа­цій. «Вивчивши документа­цію Державного комітету в справах молоді й спорту, lb.ua виявив, що чималі суми з державного бюджету віддають фактично політич­ним партіям або організаці­ям на кшталт «спілок моло­дих депутатів». А ви, шанов­ні читачі, хочете знати, які програми не одержали гро­шей? Будь ласка: програми підтримки працездатних ін­валідів, соціальної адапта­ції молоді з обмеженими можливостями, сприяння працевлаштуванню випус­кників ПТУ та закладів для дітей-сиріт.

Отже, дорослі дяді й тьоті при посадах відбира­ють у дітей здоров’я, гроші, квартири, нарешті, можли­вість реальної соціалізації. А в їхніх батьків, педаго­гів, у всіх нормальних лю­дей – останні надії на по­рядність чиновників при владі. По-моєму, нижче впасти вже неможливо.

Проте можновладці з ту­пою завзятістю далі при­множують цей гріх, цю біду й ганьбу, кваплячися розхитати, послабити й, мабуть-таки, знищити наше майбутнє.

Поки міст не завалився

Тисячу разів мав рацію незабутній професор Преоб­раженський, кажучи: «Роз­руха не в країні. Розруха – в головах». Отже, що менше в нас (на більш-менш відпові­дальних постах) розумних, порядних і милосердних лю­дей, то ближче всі ми до за­гибелі. До хаосу. А він за­вжди незмірно гірший на­віть і за погану владу. Відо­мий проповідник, протоіє­рей Андрій Ткачов ствер­джує: «Якщо суспільство хворе в голові, то жодна за­конотворчість, ніякі соці­альні перевороти і спроби зовнішнього виправлення не спрацюють. Якщо інженери-мостобудівники припус­тилися помилки в розрахун­ках – ані бетоном, ані залізо­бетоном, ані додатковими конструкціями міст не зміц­ниш. Він завалиться, бо по­будований із помилками. Тож і людину слід виправ­ляти саме в сфері мислен­ня... Дайте нам найкращі за­кони – ми зіпсуємо їх своєю поведінкою, бо коли хворо­ба в голові, зовнішні зміни людину не зцілюють». Між іншим, статтю духовника «Запорука нормального майбутнього – входження у розум хоча б однієї людини» довелося прочитати на сай­ті саме волонтерської орга­нізації під назвою «Жити за­втра». Це українська відкри­та асоціація організацій, груп та осіб, які працюють з онкохворими дітьми.

...На цьому тлі незручно й соромно усвідомлювати, що є в нас посадовці, які, будучи фізично здоровими й зовсім не бідними, за будь-якої нагоди обкрада­ють дітей, а часом і прирі­кають їх на смерть. Фак­тично це люди нещасні, Бо­гом обділені. Буквально – люди з обмеженими душев­ними можливостями: в них відсутній якийсь дуже важ­ливий «блок», що відпові­дає саме за звання людини. Істинно: темне царство.

 

ЧИ “ЖАБА” НЕ ЗАДАВИТЬ?

Підлі подвійні стандарти починаються з гасел та слоганів, з урочистих промов і «твердих» обі­цянок: «Чужих дітей не буває!», «Все найкраще – дітям!», «Діти – наше май­бутнє!», «Пріоритет соці­ального захисту незахи­щених верств населен­ня!». Далі під ці гасла створюються товариства та спілки, вибиваються державні гроші, гранти, дорогі меблі та апарату­ра. А вже відтак діяль­на стурбованість та активна робота по­волі вщуха­ють, і все, добуте тяжкою та ініціатив­ною пра­цею, поступово чи одра­зу стає власністю самих операторів-модераторів: насправді вони старали­ся лише для себе. Що охороняю, те й маю, моє, не віддам, бо «Петя», «Гриша», «Міша» має більше, а мені заздрісно!

Недаремно кажуть, що український національ­ний тотем – жаба. Бру­тально, але справедли­во. Ухопити б за лацкани такого захисника неза­можних та зне­долених і спи­тати: та коли ж ти наїсися?!

 

ТЕМНЕ ЦАРСТВО – Й ПРОМІНЬ СВІТЛА

Країна наша величезна, і, на превелике щастя, є в ній чимало, сказати б, якісно зовсім інших людей. Часто-густо вони не можуть похвалитися доходами, часом не зовсім здорові, але здатні співчувати, го­тові щомиті прийти на допомогу ближ­ньому, поділитися останнім.

В Україні є десятки благодійних та волон­терських організацій, які опікуються тяжко хворими дітьми, сиро­тами, вихованцями шкіл-інтернатів. При­міром, вразив сайт За­порізького благочин­ного фонду «Щаслива дитина». Тут написано: «Кожному з нас по си­лах допомогти дітям, які опинилися в не­простій ситуації. Адже ми живемо на цій Зем­лі для того, аби допо­магати один одному». Зворушують повідомлення про те, що завдяки матеріальній допомозі добро­вольців та членів фонду – людей зде­більшого незаможних – багатьом дітям було зроблено операції, і ці діти одужа­ли. А останнім часом у Запоріжжі до во­лонтерських лав вступає дедалі більше людей з обмеженими можливостями, які охоче допомагають друзям по нещастю. Саме вони краще за інших, здорових, умі­ють знайти підхід до тих, ким опікуються, розвеселити їх, по­дружитися з ними. Навіть більше, і це майже фантастика: щастя бути корисним, дійсно допомогти лю­дині, більш залежній, ніж сам, багатьом із таких волонтерів до­помогло зцілитися.

 

24.12.2011


Тетяна МОРГУН, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

16.12.2018 03:28

02.12.2018 23:51

02.12.2018 23:51

19.11.2018 17:37

19.11.2018 17:36

19.11.2018 17:35

26.10.2018 20:54

26.10.2018 20:54

26.10.2018 20:53

26.10.2018 20:41

Усі новини


Опитування

Чи подобається вам новий дизайн газети?

Так
- 63,89 %
Ні
- 31,94 %
Усього: 72 голосів


Аккумуляторы для ноутбуков
Интернет-магазин по продаже батарей и блоков питания.






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2018©

01042, Украіна, м. Київ
бульвар Дружби народів, 5.
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання