ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Діти – у дзеркалі суспільства

Пречудовим консонансом наших соціальних великих бід і дрібних неприємностей стало нещодавнє повідомлення ЗМІ про те, що нині кожен п’ятнадцятий злочин в Україні скоюють діти.

У свою чергу, Президент В. Януко­вич, виступаючи в жовтні на всеукраїнській нараді із захисту прав дітей, звернув увагу присутніх на високий рівень підліткової злочин­ності, «...попри переможні реляції відповідних органів влади».

ЯКЩО Й ЗДОХНЕШ – БАЙДУЖЕ

Злочинність в Україні відчутно помолодшала на два-три роки. Кримінальна активність зросла в середо­вищі 14–15-річних, а молодь віком 16–17 років скоює близько 62% усіх злочинів (segodnya.ua)!

«Мобільні телефони й ви­крадення грошей – лише «дитячі забавки». Вбивством двох односельців «виділив­ся» серед своїх однолітків 17-річний юнак Ямпільського району. Йому було призна­чено судово-психіатричну експертизу, бо вбивця не зміг пояснити своєї жорсто­кості (судово-медична екс­пертиза виявила на тілі жертв 62 ножові рани)», – по­відомляє спеціаліст зв’язків із громадськістю ГУМВС України в Сумській області С. Корніцова.

У Рубіжному, на Луган­щині, чотири школярки з особливим садизмом побили свою однокласницю. Причи­на – ревнощі. Одна вирішила помститися, а троє інших охоче приєдналися до екзе­куції. Жертву поставили на коліна, зв’язали їй руки, били ременем, руками й но­гами по обличчю, голові. Тя­гали за волосся, геть роздя­гли, повалили на землю й стрибали по дівчині. Аби не кричала, запхали їй у рот хустку. При цьому приказу­вали: «Навіть якщо здохнеш – нам байдуже». Що ж до хлопців, через яких виникла бійка, то вони стояли поруч, спостерігали й знімали все, що відбувалося, на мобільні телефони. Знущання припи­нили лише тоді, коли жертва знепритомніла. Тоді якось доправили її додому, звідки покалічену дівчину рідні відвезли до лікарні. Вона була в тяжкому стані, мала численні важкі травми.

Мати постраждалої ска­зала журналістам (Ntn.ua): «Вражає жорстокість моло­ді. Радше за все, це негатив­ні наслідки впливу фільмів, Інтернету».

Якщо вважаєте, що це «кто-то кое-где у нас порой», то дуже помиляєтеся. Будь-хто з нас будь-якої миті ри­зикує стати свідком чи жертвою злочину, скоєного дітьми від десяти років і старше. Журналісти з різ­них областей України регу­лярно про це пишуть.

Спалив, зарізав, побив, украв…

На згаданій вище нараді у жовтні Президент дорік­нув владі: «Для мене це – промовисте свідчення слаб­кої роботи із запобігання дитячій злочинності. А по­декуди така робота цілком відсутня». Тобто йдеться, зрозуміло, про профілак­тичну роботу з несоціалізо­ваними підлітками, як-то кажуть, на випередження. Проте, чи допоможуть умов­ляння або погрози? Не ду­маю, адже кожен потенцій­ний злочинець завжди вва­жає, що уникне покарання.

«Зате» існує певна дивер­сифікація у роботі постфак­тум із неповнолітніми пра­вопорушниками. Приміром, відновлювальне правосуд­дя, яке, очевидно, здатне зменшити навантаження на систему карного судочин­ства. Загалом воно при­йшло до нас із-за кордону і набуло неабиякого поши­рення у світі, бо є по суті «миротворчим», не навішує ярликів, допомагає право­порушникові глибоко усві­домити ступінь і наслідки своєї провини та в якийсь спосіб спокутувати її. Зро­зуміло, що це передусім прерогатива ювенальної юстиції, робота якої ґрунту­ється на філософії захисту неповнолітніх. Але в нас цю модель іще по-справжньому не відпрацьовано.

Тож мушу повторитися: прочитала відповідні статті по Хмельницькій, Черкась­кій, Тернопільській, Полтавській, Сумській, Рівнен­ській, Одеській, Чернівець­кій, Житомирській областях – картина невтішна. До сло­ва, у Житомирській області правоохоронні органи об­межили перебування неповнолітніх на вулиці 21-ю го­диною, тож злочинів трохи поменшало. Та загалом – в архівах нашої міліції, Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, інших компетентних органів мож­на віднайти сотні страшних епізодів: жорстоке знущан­ня молодих виродків із без­порадних старих і тварин, безхатченків, однокласни­ків, батьків, односельців, су­сідів. Велика біда, що тепер і в селах б’ються, замучують на смерть, хапаються за ножі, пальне й сірники (хоч у нас за звичкою ще кажуть: українське село – колиска нації, воно нас урятує, воно носій кращих народних тра­дицій).

Об’єктивно не можна не брати до уваги психофізіоло­гічні особливості тінейджер­ського організму: неврівно­важена психіка, підвищена емоційність, категоричність суджень, невизначеність по­глядів, несформовані прин­ципові життєві позиції, нігі­лізм. Авторитетами для не­повнолітніх стають поруш­ники суспільної моралі, за­конодавства. Або спостеріга­ється відсутність будь-яких авторитетів. Утім, це було завжди, в усі часи: і кон­флікт поколінь, і фізіологіч­ні особливості підліткового організму з гіперфункціями і гіперемоційністю. Але від­мінність у тому, що наслід­ки нині якісно інші, вони на­були страшних, потворних форм, значних масштабів і стали катастрофічними для суспільства. Якщо раніше «юнацький негатив» обмежувався, скажімо, хамством, втратою інтересу до навчан­ня, дрібними, на межі хулі­ганства, вчинками, що сут­тєво не впливали на здоров’я, тим більше життя людей, найгірше – самогубством, то сьогодні дії «незадоволених життям і людьми» підлітків відповідають свідомим і кривавим діям запеклих кримінальних злочинців. Сталася певна біологічна мутація...

ЗА МЕЖЕЮ...

З одного боку, органи внутрішніх справ розсліду­ють десятки страшних кри­вавих епізодів, а з іншого боку, деякі керівники відпо­відних підрозділів МВС, спілкуючись із журналіста­ми, акцентують на тому, що до злочинів вдаються пере­важно діти з неблагополуч­них родин і здебільшого йдеться «всього лише» про крадіжки майна громадян.

М’яко кажучи, це не так. По-перше, не лише люди, яким «за штатом» належить займатися вихованням мо­лодих українців, їхньою за­конослухняністю, запобі­ганням злочинним діям, а й усі громадяни десятки разів переконувалися на практи­ці, що не існує безпосеред­ньої залежності між соці­альним статусом родини і поведінкою дитини. До зло­чинів вдаються і молоді ма­жори, й діти із повних, позі­рно цілком благополучних сімей. Причому їхні злочи­ни навіть більш огидні, ніж вчинені незаможними й на­півголодними. А втім, яка різниця? В них усіх, як ка­зав один кіногерой, «весну з душі вийнято, а натомість зиму люту покладено». Всіх об’єднує агресивність, бай­дужість до людських доль, жага завдати болю мораль­ного й фізичного, повна від­сутність елементарних мо­ральних засад.

Чимало молодих покидь­ків легко перейшли межу, за якою вже немає ні щиро­го покаяння, ні прощення, ні спокути, ні перетворен­ня. Недаремно журналіст із Хмельниччини Григорій Подільський, пишучи на цю тему, прямо каже: «Небез­печне майбутнє».

Та все це, так би мовити, лише «листочки й гілочки». А корінь зла?

ДІТИ ТЕМРЯВИ

Насправді він у розгулі оголеної свободи, яку ми «ви­бороли» й маємо. Адже дав­но помічено: свобода завжди приходить гола, вона не го­дує й не напуває. Вона не більше, ніж вдалий шанс для суспільства (чи людини) змі­нити своє життя на краще, зробити його осмисленим, освіченим і гуманним, згада­ти про початок і кінець, про есхатологію, котра для пев

ної нації, суспільства за­вжди буде такою, якою її за­програмує це суспільство. Без цього свобода оберта­ється на варварство, дикун­ство, стає генератором не­минучого кінця.

Інакше кажучи, корінь зла – не так у дітях, як у нас, дорослих, у способі на­шого життя, у наших пріо­ритетах, соціальних орієн­таціях і міжособистісних стосунках.

Мислячим людям давно й добре знайомі «дорослі причини» зростання під­літкової злочинності:

1. Політична нестабіль­ність країни, поглиблена соціально-економічною кризою. Це сприятливе тло для зростання злочинності, зо­крема підліткової.

2. «Важкі часи» для кра­їни, нестабільність, емо­ційна напруженість у сус­пільстві в цілому та майже у кожній родині зокрема – серйозне випробування для підліткової психіки.

3. Країна не має об’єднавчої національної ідеї, єдиної ідеології, котра по­пуляризувала б шанобливе, доброзичливе ставлення один до одного – власне, всі ті вічні моральні цінності, що є основою передусім Де­сяти Господніх Заповідей, затим Конституції України й Закону України «Про за­хист суспільної моралі».

4. Насильницьки нав’язуваний культ грошей і розкішного життя – засад­на й наскрізна тема пере­важної більшості ЗМІ.

5. Паралельно із цим – прогресуюча бідність біль­шості населення, безробіття, захмарні ціни на товари на­віть першої необхідності.

6. Очевидне, неприховане нехтування законодавством країни і суспільною морал­лю як на всіх рівнях влади, так і в суспільстві загалом, корупція, несправедливість, нав’язування лжецінностей – сприятливий ґрунт для роз­витку дитячого цинізму, агресії, жорстокості, а від­так і злочинності.

7. Визначальна роль те­лебачення як найпопуляр­нішого і найдоступнішого ЗМІ. Політика ТБ має руй­нівний характер і вкрай не­гативно впливає на несфор­мовану дитячу психіку й особистісні переконання. Українське телебачення регулярно демонструє ху­дожні кінофільми та відео­кліпи, в яких ллються ріки крові, культивуються жор­стокість у підліткових ко­лективах, вбивства, само­губства, сатанізм, вампіри, фашистська символіка, влада грошей, сексуальна розпуста. Це набуло масо­вого характеру, охопило практично всі телеканали (за рідкісним винятком) й триває впродовж тривало­го часу. На одному лише телеканалі ТЕТ демонстру­валися й демонструються такі шоу-програми та сері­али, як «Дім-2», «Реальні пацани», «Реальна кров», «Щоденники Темного», «За­крита школа», «Школа», «Твою маму» та ін.

8. Окрема розмова про величезну кількість хронікально-документальних програм криміналістично­го змісту, де відтворюють­ся й детально змальову­ються тяжкі злочини (вбив­ства, розчленування, зброй­ні пограбування тощо). Такі телепередачі, як і про­грами сексуального харак­теру, відповідно до Закону «Про захист суспільної мо­ралі» мають виходити в ефір у суворо встановле­ний час. Але власники те­леканалів часто-густо по­рушують норми цього за­кону, і «вдячна дитяча ау­диторія» або залишається надовго шокованою поба­ченим, отримуючи глибокі психологічні травми, або безперешкодно запозичує досвід карних злочинців і втілює побачене в життя.

9. Руйнівна сила рекла­ми – друкованої, на білбор­дах, у вигляді відеороликів тощо. Однією із суттєвих вад сьогоднішньої реклами є таке явище, як сексизм. Прості та звичайні речі – предмети побуту, продукти харчування тощо – пода­ються з яскраво вираженим сексуальним підтекстом, що є абсолютно зайвим, не­доречним і, головне, згуб­ним для нестійкої психіки підлітків. Вони сприйма­ють це як норму і надалі мислять саме такими, ви­кривленими, категоріями.

10. Катастрофічна роль Інтернету як найбільшої інформаційної «біди» сьо­годення. У ньому з легкіс­тю можна знайти весь мож­ливий негатив, що існує на нашій планеті.

11. Національна та релі­гійна ворожнеча, пропа­ганда фашизму, расова дискримінація, процвітан­ня індустрії дитячої порно­графії.

12. Послуги мобільного контенту, засвоєного наши­ми дітками в усіх деталях. Приміром, у Європі школя­рам суворо заборонено при­носити із собою на заняття мобільні телефони.

13. Відсутність дитячих і підліткових ідеологічних організацій. Адже навіть таке святе слово, як «патрі­отизм», нині не в пошані. Піонерію й комсомол ми розкритикували та затав­рували, а що запропонува­ли дітям натомість? Свобо­ду? А вони її розуміють, як уживання наркотиків у підворітті. Бо наша свобо­да – це занепад розуму й душі, анархія за відсутнос­ті правової держави і спра­ведливої влади. Це наслі­док непрофесіоналізму «спеціалістів», злиднів і розпусти, безробіття й не­впевненості в завтрашньо­му дні, переоцінки ціннос­тей і підміни понять.

ПРЯМУЄМО ДО НЕБЕЗПЕЧНОГО МАЙБУТНЬОГО?

Захоплені процесом ви­живання, ми не завжди по­мічаємо, що є окрема, осо­бливо страшна категорія зла, яка, власне, й призво­дить до фінансових, полі­тичних та інших криз і має величезну руйнівну силу – аж до глобальної катастро­фи людства. Це безкультур’я та безграмотність, ниці зацікавлення, убо­гість духу й мислення.

Вони не вимірюються в гривнях і кілограмах, не ло­калізуються в якійсь окре­мій сфері життя і, на пер­ший погляд, не є вирішаль­ними в розбудові держави, піднесенні економіки. Але насправді руйнують люди­ну зсередини, руйнують її душу, психіку, нищать чи спотворюють морально-духовні орієнтири, позбав­ляють здорового глузду та належної, морально здоро­вої соціалізації.

Чи слід очікувати яко­гось творення від отакої, повністю або частково зруй­нованої особистості? Чи можна назвати її повноцін­ним членом суспільства? Чи варто сподіватися, що виробнича діяльність такої людини матиме високий коефіцієнт корисної дії та конструктивно вплине на розвиток держави? Навряд. А уявіть, що все це набуде масового характеру, коли щодня лави «зруйнованих» поповнюватимуться «ново­бранцями»?

Та якщо все-таки вихо­дити з того постулату, що наш народ – розумний, ла­гідний і мирний у своєму, сказати б, глибинному ар­хетипі, то напрошується ще прикріший висновок про посилення криміналі­зації в молодіжному середовищі. Втім, це й не се­крет: із нашою свідомістю давно «працюють» різно­манітні структури й орга­нізації, мета яких – повний контроль над усіма сфера­ми життя в країні. Йде жор­сткий наступ на мораль­ність, здоров’я, інтелект.Україна опинилася перед реальною загрозою пере­творитися на територію, яку поділять між собою за­цікавлені сили.

У цьому сенсі свідомість і чесноти дорослих, вихо­вання ними розумово та фі­зично здорового молодого покоління однозначно є пи­танням життя й смерті.

Однак, судячи з того, що дитяча й підліткова зло­чинність повсюдно зрос­тає, а також із того, що нею – та й то навздогін – займа­ються впритул практично лише правоохоронні орга­ни, наша так звана свобода не навчила нас нічого...

«ГЕТЬ МОБІЛКИ!»

04.12.2011

Тетяна МОРГУН, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини