ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Невже штучно вигодовані? Плювать – так плювать, топтать – так топтать...

Історія пов’язала зі словом «київський» чи­мало сталих милозвучних висловів, почи­наючи із Київської Русі: Софія Київська, Ки­ївська Лавра, київські каштани тощо – аж до Київського моря. І, до слова, Михайло Булгаков колись казав, що красивішого міс­та, ніж Київ, у світі немає!

ДВАДЦЯТЬ СХОДИНОК УНИЗ

Та останнім часом навко­ло нас розгортається справ­жня київська трагедія: зе­мельний дерибан, потворна забудова зелених терито­рій, зухвале нищення улю­блених киянами місцинок і крамниць, нехлюйське, на­плювательське ставлення до архітектурних пам’яток, пам’ятних місць, раритетів і артефактів (якщо, звісно, вони не приносять негайно­го чистого доходу).

З одного боку, зрозуміло, що змінюють-спотворюють обличчя міста ті, в кого є вла­да й гроші, та, на жаль, вони тим самим спотворюють сві­домість і душі киян, гірші з яких уже розуміють, що «кру­гом – наше всьо!». І тепер, приміром, по обпльованому, засміченому Хрещатику вве­чері краще не ходити...

Тільки-но ми писали про те, як київські можновладці хитромудро «відпустили» долю державного заповідни­ка «Стародавній Київ» (а він найбільше цікавить турис­тів), як наспіла інша поді­бна тема – катастрофічна доля Музею історії Києва. Тема, втім, далеко не нова, засоби масової інформації вже втомилися бити себе в груди та закликати київську владу хоча б до позірної тур­боти про скарби цього му­зею. Однак те, що відбува­ється з його фондами і при­міщенням уже понад 8 ро­ків, – ні в які ворота, як-то кажуть, не лізе. Історія по­невірянь закладу яскраво ілюструє, як державна й міська влада ігнорує важли­ві іміджеві та статусні пи­тання, якщо ці питання без­посередньо не стосуються їхніх особистих інтересів.

ЛАМАТИ – НЕ БУДУВАТИ

Коротко пригадаймо. Клопіткий 2003 рік: розпоря­дженнями київського мера О. Омельченка та Прем’єр-міністра України В. Януко­вича Музей історії Києва виселяють із Кловського па­лацу на вул. Пилипа Орли­ка, бо палац вирішено пере­дати Верховному Суду. Ні­кого не зупиняє те, що зга­даними розпорядженнями проігноровано закони Укра­їни «Про музеї та музейну справу», «Про охорону куль­турної спадщини» та ін. Ки­ївських очільників, зокре­ма, сумління не мучить, адже за їхнім приписом му­зей має переїхати до адек­ватно реконструйованого приміщення на вул. Інсти­тутській, 3. Але водночас чомусь не спростовуються чутки про те, що музей далі працюватиме в приміщенні Українського дому (?!). Справді, там на четвертому й п’ятому поверхах зна­йшла притулок частина му­зейної колекції. Решту екс­понатів було тимчасово роз­міщено в «Будинку Петра І» на Подолі та в музеї М. Бул­гакова. «Тимчасове», як за­вжди, виявилося найбільш живучим, усе погане лише починалося.

Як пише І. Карманова («2000»), для пристосування будівлі по вул. Інститут­ській, 3, під запити музею та завершення будівництва було виділено 4 млн грн, під­готовлено проектну доку­ментацію. Однак у квітні 2006-го президент розпоря­дився передати цю будівлю з комунальної власності у державну з подальшим пе­реданням Національному художньому музею. А Му­зей історії Києва В. Ющенко вирішив розмістити у «Мис­тецькому арсеналі». Куль­турна громадськість була вражена: це ламає концепції обох закладів, «Мистецький арсенал» – потужний дер­жавний музей і в жодному разі не поєднується з Музе­єм історії Києва! Протест­ний лист на ім’я мера Черно­вецького з вимогою зупини­ти безлад підписали видатні архітектори, історики, мис­тецтвознавці й письменни­ки. Певно ж, вони від горя всерйоз покладалися на то­дішнього київського мера. Так чи інакше, питання за­висло остаточно.

До речі: а куди поділися виділені 4 млн гривень?

ІСТОРІЯ... В  ЯЩИКАХ

На додачу до всього в згаданому матеріалі І. Кар­манової читаємо, що в лю­тому 2007-го Київрада про­дала за 30,8 млн грн ділянку та будівлю на Інститут­ській, 3, якійсь фірмі під на­звою ТОВ «Історія міста» за­для повного розчищення те­риторії та будівництва ба­гатоповерхового бізнес-центру з підземним паркін­гом і... розташованим у нижніх поверхах Музеєм іс­торії Києва. Тут найбільш цинічним є те, що із самого початку всім учасникам згаданої оборудки було зро­зуміло: Музей історії Києва нікого не цікавить і місця собі в ласому шматку в цен­трі не знайде.

Так і сталося. Музейні фонди в ящиках і далі лежа­ли (не зберігалися!) в кіль­кох різних місцях. На по­чатку листопада 2010 року стало відомо, що з колекції музею зникли 100 експона­тів. Що, звичайно, навіть не дивує: адже багатюща і ко­штовна колекція справді «зіграла в ящик», музей іс­нує й не існує водночас, не­має ні стін, ні даху, ні, ціл­ком очевидно, перспективи. Можливо, хоча б ті вкраде­ні 100 експонатів будуть ви­нагороджені належними умовами зберігання? Мало втішає...

А тим часом дивні ігри­ща навколо музею трива­ють. У серпні цього року го­лова КМДА О. Попов офі­ційно повідомив, що Музей історії Києва буде розміще­но в приміщенні по вул. Богдана Хмельницького, 7 (на місці «протестного» скверика на розі Хмель­ницького й Пушкінської). Та раптом дізнаємося, що «незабаром Музей історії Києва переїде в приміщен­ня Київської фортеці» і що це питання контролює осо­бисто глава КМДА. Хай там як, але вже дев’ятий рік по­спіль питання приміщення для музею «буде вирішене найближчим часом».

А БЕЗ МУЗЕЮ КИЇВ НЕМОЖЛИВИЙ...

У середині жовтня ц. р. сумним «героєм дня» став саме «Будинок Петра І» на розі вулиць Костянтинів­ської й Хорива (до речі, цар Петро ніколи там не бував, це просто фольклорна назва пам’ятки архітектури ХVІІ–ХVШ ст.). У цьому будиноч­ку не лише фондосховище, а й із 2007 року філіал музей­ної експозиції – Музей київ­ської доброчинності. І ось нині київська міська адміні­страція намагається сило­міць виселити цей філіал. У відповідь троє працівників Музею доброчинності зачи­нилися в будинку, аби не до­пустити виселення. Голова комісії Київради з питань культури й туризму О. Бри­гинець коментує: «Будинок Петра І» нібито збираються ремонтувати. Мається на увазі, що експонати переве­зуть до Українського дому. Проте й там незабаром роз­почнеться ремонт. Куди по­дінуть експонати? Вистав­лять на вулицю? Здається, це просто спосіб знищити колекцію Музею історії Ки­єва». Директор Інституту ар­хеології Г. Івакін перекона­ний, що при перевезенні уні­кальні артефакти будуть остаточно знищені, тим більше, що спеціальних умов для їхнього транспор­тування немає.

Саме тому відомий жур­наліст Андрій Окара висло­вився в своєму блозі на pravda.com.ua дуже різко: «Майже мер Києва Олек­сандр Попов завтра стане ка­том. Або ввійде в історію – як рятівник». Ще б пак! Адже й справді старовинні глечики, амфори, фрески, плінфу, цеглини Золотих во­ріт, артефакти 20-тисячолітньої Кирилівської стоян­ки та інше збираються ви­везти... у небуття, бо все воно розсиплеться на порох. Звіс­но, під охороною міліції.

ЯКИЙ ПІДСУМОК, ШАНОВНІ?

І річ, як мені здається, навіть не в тих конкретних рейдерах-глитаях, про яких пише А. Окара і яким «по приколу топтати паркет старовинного будинку й хвастати своїм корєшам, подєльнікам та братанам – мовляв, нєхілий домік от­хватіл – канец XVII века!». Річ у тих людях, які взялися управляти містом з тисячо­літньою історією. Щоб не уподобитися згаданим Ока­рою героїчним матросам, які 1917 року ввірвалися до Зимового палацу й там на­капостили, наші керманичі апріорі повинні були усві­домити й великими літера­ми написати один для одно­го на Хрещатику, 36: «Тут нам із вами не Америка, па­нове, де все порівняно не­давнє. Під нашою опікою місто з тисячолітньою істо­рією. Усе, що «виростає» в історичному центрі україн­ської столиці, повинно бути шанобливо вписане в істо­ричний ландшафт, а те, що дивом збереглося, – так само шанобливо зберігати­ся далі!».

Чи народилися й виросли вони в Києві, чи приїхали сюди «робити кар’єру» – бай­дуже! Вони – «батьки», й ка­лічити власне «дитя», сило­міць виривати місто з істо­ричного контексту не мають жодного права. До слова, ще Айзек Азімов вигадав диво­вижну фразу для байдужого й жадібного чиновника, від дій (чи бездіяльності) якого багато залежить: «Його що – не вигодовували материн­ським молоком?».

• ТИМ ЧАСОМ КОЛЕКЦІЯ ТАНЕ

Костянтин МАТВІЄНКО, письменник, києвознавець:

– У Кловському палаці було розміщено основну екс­позицію. Але фонди музею – набагато більші, части­ну їх довелося зберігати на московській, 40-а (у му­зеї приватних колекцій), частину – в будиночку Пе­тра і (цінні археологічні колекції) та в інших місцях. Тож біля станції метро «Театральна» музей розмісти­тися ніяк не зможе: йому потрібна втричі більша площа. Тим часом, поки питання вирішується, руй­нуються й гинуть неоціненні експонати, приміром, унікальна колекція живопису, з якої нині багато втрачено. Зокрема, полотна Сергія Шишка...

24.11.2011

Тетяна МОРГУН, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини