ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Добровільна смерть: за і проти

Евтаназія, тобто «легалізоване вбивство» людини з її згоди – це одне з найбільш диску­сійних питань у медицині. Країни, де евта­назія легалізована, можна перелічити на пальцях однієї руки. Більшість же схиля­ється до того, що це суперечить людським та божим законам. Але не все так одно­значно.

ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

Що ж таке, власне, евта­назія? Від грецької «eu» (добре) і «tha’natos» (смерть) цим словом нази­вають будь-яку дію, яка на прохання невиліковно хво­рої людини припиняє її життя. У тому числі, при­пинення заходів із підтри­мання подальшого існу­вання.

Цей термін ще у XVII столітті ввів англійський філософ Френсіс Бекон. По­тім він був широко вжива­ний під час медичних екс­периментів нацистських лікарів у 40-х роках ХХ сто­ліття. Звичайно, весь цей час явище розглядалося у негативному аспекті. У 60-ті роки на проблему погля­нули під іншим кутом зору. Річ у тім, що широко­го розголосу набула прак­тика американського пато­логоанатома Джека Кевор­кяна. У 1958 році йому спа­ло на думку безболісно по­збавляти життя злочинців, засуджених на смерть. А їхні тіла використовувати для наукових дослідів або пересадки органів. Пан Ке­воркян навіть опублікував низку досліджень із цього питання.

Але на цьому не зупи­нився. На його думку, ліка­рі не повинні допускати жорстоких «аматорських» самогубств і мають «допо­магати» тим невиліковно хворим, що вирішили до­бровільно піти з життя. Він навіть винайшов спеціаль­ний пристрій – крапельни­цю, за допомогою якої мож­на було позбавляти життя людей. Таким чином лікар «допоміг» піти з життя 130 людям. При цьому кілька американських судів його виправдали, і лише остан­ній – у штаті Мічиган – засудив.

АКТИВНА ЧИ ПАСИВНА

Якщо сказати відверто, то евтаназію постійно за­стосовують у всьому світі, у тому числі й в Україні. Йдеться про так звану па­сивну евтаназію, коли лі­кар, усвідомлюючи безпер­спективність подальшого лікування (і витрачання грошей родичами) ухвалює рішення про припинення терапевтичної підтримки хворого. Таку практику ще називають «методом від­кладеного шприца». Лікар припиняє підтримувати життя невиліковно хворо­го пацієнта, чим приско­рює його природну смерть.

Така практика розпо­всюджена в усіх країнах, і вона не спричинює особли­вих дискусій ані з боку лі­карів, ані з боку хворих чи їхніх родичів. До речі, у ві­домому серіалі «Доктор Хаус» дуже часто тяжко хворі пацієнти перед складною операцією підпи­сують заяву, що в тому разі, якщо під час операції щось піде не так, вони забо­роняють лікарям чинити будь-які дії, спрямовані на реанімацію їх. Це теж при­клад пасивної евтаназії.

А ось евтаназія активна, тобто, фактично, «вбив­ство» або допомога у скоєн­ні самогубства, стала при­чиною куди більш бурхли­вих суперечок. Цей метод, на відміну від пасивного, називають «методом напо­вненого шприца». Лікар, який бачить нестерпні страждання безнадійно хворої людини і не може цьому зарадити, вводить йому перевищену дозу зне­болювального препарату. Є й інший варіант: лікар на прохання пацієнта сам приносить йому смертель­но небезпечну дозу ліків і не перешкоджає їх прийому.

Тобто, перше – це вбив­ство з милосердя. Друге – самогубство під наглядом лікаря, коли той допомагає йому покінчити з життям. Хоча є й третій варіант: ак­тивна евтаназія може від­буватися і без допомоги лі­каря. Хворий сам вимикає апарат підтримання жит­тєздатності, що призво­дить до смерті.

ЛІКАР – БОГ ЧИ КАТ?

В Україні ситуація з ев­таназією вкрай неодноз­начна. Евтаназія у будь-яких її проявах у нас забо­ронена, але частина ліка­рів, хоча й неофіційно, ви­знає, що слід пом’якшити ці заборони.

Як відомо, наша країна є одним із лідерів за кіль­кістю онкологічних захво­рювань. Це ті хвороби, які на останніх стадіях спри­чинюють страшні страж­дання. Хоч як парадоксаль­но, але це стається тому, що боротьба з раком дося­гла значного прогресу. Якщо раніше хворий ги­нув, не чекаючи останніх стадій онкології, то тепер лікарі фактично самі про­довжують його страждан­ня, призначаючи лікуван­ня, яке лише подовжує життя. А фактично – не життя, а болісне існування.

У результаті хворий або його родичі й самі б воліли припинити його страждан­ня. Але лікарі не мають права зробити смертельну ін’єкцію.

Противники евтаназії слушно стверджують, що наша цивілізація не може виправдовувати, по суті, насильницької смерті або «дозволеного» самогуб­ства. А деякі вчені побою­ються, що дозвіл проводи­ти евтаназію в Україні може перетворити її чи не на єдиний засіб «радикаль­ного» полегшення стану безнадійно хворих людей. А це може суттєво загаль­мувати науковий пошук ін­ших, більш гуманних засо­бів лікування від хвороб.

Крім того, часто навіть досвідченому лікареві дуже важко провести межу: чи людина вимагає припинити її життя, добре все обміркувавши, чи йдеться про мимовільний порив, спричинений болем та депресією. Та й чи може медик брати на себе функ­цію Бога? Адже не він дав життя людині, не йому й забирати.

ФАКТ

Першою країною, яка у 1984 році рішенням Верхо­вного суду легалізувала добровільну смерть, були Нідерланди. Характерно, що добровільну евтаназію підтримало 92% населення країни. Майже всі вони були католиками. Тому в Нідерландах було ухвале­но закон про легалізацію деяких видів евтаназії.

Другою країною, яка узаконила «добровільну смерть», стала Бельгія. У Швейцарії евтаназія офі­ційно заборонена, проте людина, що, не маючи власної вигоди, допомогла іншому на його прохан­ня піти з життя, не може бути засуджена. Подібне право є і в лікарів Колумбії. У Каліфорнії існує Закон «Про право людини на смерть». Ідеться про те, що смертельно хвора людина може оформити доку­менти на відімкнення її від реанімаційної процеду­ри. Теоретично дозволена евтаназія і в Швеції та Фінляндії. Але основою для ухвалення такого рі­шення може бути виключно прохання самого хво­рого. Якщо відімкнути від апарата штучного дихан­ня просять родичі пацієнта, що перебуває у комі, їм скоріш за все відмовлять.

ВІДОМІ ВИПАДКИ ЕВТАНАЗІЇ

Георг V – король Великої Британії

Зігмунд Фрейд – австрійський психіатр

Рамон Сампедро – паралізований моряк, автор двох книг, який упродовж 30 років домагався права на до­бровільну смерть

Х’юго Клаус – бельгійський письменник та драматург

Доллі – перша клонована вівця

11.09.2011

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

Коментарі

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини