СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

НІХТО НЕ ЗДАТНИЙ СКОРИТИ ВІЛЬНИХ

Велике серце найменшої балканської країни

Усе це згадалося за тисячі кі­лометрів від рідного дому – се­ред вулиць і будівель Пришти­ни. Саме тут, у столиці Республі­ки Косово, успішно втілено про­граму професійного захисту ме­дійників. Групі колег з різних ре­гіонів нашої держави створено умови, щоб журналісти могли за­лишатись у професії, працювати на інформаційному фронті.

Програму «Journalists-in- Residence Kosovo» називають од­нією з найкращих у Європі у сфе­рі професійної підтримки журна­лістів. Чітку позицію офіційних органів доповнює атмосфера щи­рості й доброзичливості в сус­пільстві, адже тут ми часто чує­мо: «Слава Україні!» Хто-хто, а косовари знають ціну війни й на­слідки геноциду. Сусідня Сербія наприкінці 1990-х розв’язала ві­йну, яку погасили, залучивши миротворців, але й нині Белград не полишає політичних ігрищ навколо Косова, час від часу ви­никає напруга у відносинах двох країн...

У Приштині 24 лютого 2023 року біля будинку уряду нарівні з двома національними прапора­ми на флагштоках майоріли два прапори України. Того дня пред­ставники вищих органів влади республіки вручили листи подя­ки учасникам програми, які тим­часово працюють у Косові. Лис­ти за трьома підписами (перших осіб держави, уряду та парла­менту) особисто вручили україн­ським медійникам президентка Вйоса Османі, прем’єр-міністр Альбін Курті та спікер Асамблеї Косова Глаук Конюфца. Вони ви­голосили промови, лейтмотив яких – солідарність з україн­ським народом, непохитним у своїй рішучості захищати суве­ренітет і територіальну ціліс­ність держави. Косовари поділя­ють біль нашого народу за втра­чені людські життя...

У переддень трагічних роко­вин початку війни українські журналісти на відкритті засідан­ня Асамблеї Косова спільно з де­путатами вшанували хвилиною мовчання пам’ять полеглих українців. А надвечір було спіл­кування з французькими дипло­матами в резиденції Надзвичай­ного і Повноважного посла цієї країни Олів’є Геро (Olivier Guerot).

А в муніципалітеті Приштини 24 лютого з українськими журна­лістами зустрівся мер Перпарім Рама.

Видовищними були хвилини, коли біля входу до адмінбудівлі мерії діти випустили на волю бі­лих голубів як побажання миру Україні. Разом з юними косова­рами в цій символічній акції бра­ла участь і шестирічна киянка Роксолана. Дівчинка перебуває в нашій команді разом з мамою Оленою Солодовніковою – теле­журналісткою, авторкою й режи­серкою документальних філь­мів.

А завершилась наша насиче­на програма 24 лютого ще однією акцією – вечірньою ходою від пам’ятника національному геро­єві албанців Скандербегу буль­варом Матері Терези до майдану Захіра Паязіті, де запалили свіч­ки і хвилиною мовчання вшану­вали українців, які пішли із жит­тя за цей страшний рік.

До ходи долучилися й україн­ці, і місцеві жителі, й громадяни інших держав. Коли люди різних віросповідань, національностей мають схожі моральні принципи й непохитну віру в справедли­вість, тоді прагнення жити в ци­вілізованому світі робить одно­думцями всіх, кому дорогі люд­ські цінності.

Разом з українськими журна­лістами запалював свічки й косо­вар у вишиванці. «Це сорочка зі Львова», – на запитання когось із присутніх з гордістю уточнив Ро­берт Фейзулаху. Він п’ять років працював у Києві – в Консульта­тивній місії Євросоюзу. У серпні 2021 року повернувся з родиною до Приштини. А коли почув про початок війни, почав використо­вувати свої міжнародні зв’язки, щоб залучати друзів України до волонтерства.

«Моє серце тут, з вами», – цю фразу ми почули від професора Приштинського університету Афріма Готі, який на майдані приєднався до нас. Дізнавшись із повідомлень ЗМІ про акцію укра­їнських журналістів, він спеці­ально сюди приїхав за майже со­тню кілометрів. А зустрівши нас, долучився до ходи, запросив при нагоді приїхати до нього в гості. І це вже не дивина для нас, бо не раз за ці дев’ять місяців ми чули фразу – «Мій дім – ваш дім».

Косово – найменша країна на Балканах. Але серця її громадян чутливі до того, що відбувається за тисячу кілометрів – у нескоре­ній Україні. Колись і вони зазна­ли війни з войовничим сусідом, а нині – вірять у Перемогу Укра­їни. Цивілізований світ не може існувати по-іншому.

«Правда за вами, вільна Україно!»

«В Оулу офіційно зареєстрова­не Товариство українців Північ­ної Остроботнії. Голова товари­ства Анастасія Каховська готує масштабний захід до роковин ві­йни. На 26 лютого, в неділю, щоб зібрати більше людей. Виступа­тиме фінський співак, який на­писав пісню про Україну», – таке повідомлення ми отримали із Фінляндії, де перебували на по­чатку 2022 року.

У другій половині березня то­рік одне з найбільших міст на пів­ночі Фінляндії прийняло сотні українських родин. Переважно – мами з дітками, багатодітні сім’ї. Напруга в місцевому центрі бі­женців була ще та... Навіть за­вжди врівноваженим і витрима­ним фінам нелегко було швидко розв’язувати проблеми людей, які з мінімумом речей виїздили евакуаційним транспортом з України. А ще ж мовний бар’єр…

Ось тоді небайдужі люди й об’єдналися в команду. Приклад подали місцеві українці: Анаста­сія Каховська та її чоловік Тарас Палійчук запропонували прибу­лим небайдужим землякам орга­нізуватися, щоб надалі спільно координувати питання з місце­вою владою. Взяли на себе відпо­відальність на чітку роботу цен­тру допомоги, справедливий роз­поділ гуманітарки, організацію культурних заходів для діток. А щонеділі традиційними зробили проведення мітингів на підтрим­ку України. Робили це спільно з місцевими активістами, запро­сивши до участі всіх охочих.

Серйозне ставлення до органі­зації всього, до чого брались українські активісти, позитивно позначилось і на відносинах з ор­ганами влади, і на іміджі україн­ців серед місцевих жителів. Тра­диційними стали спільні вечори української чи фінської кухні, культурні заходи.

Але повернімось до повідо­млення про мітинг українців цьогорічного 26 лютого в Оулу. Меморіальний захід розпочався о 14:00 на сцені центральної пло­щі Ротуаарі з Державного Гімну України та хвилини мовчання. Промовляли секретар адміні­страції міста Оулу Юха Хянні­нен.

В Оулу кілька днів проходили жалобні заходи. Про них спові­щали дзвони Кафедрального со­бору опівдні. Три доби синьо- жовтим були підсвічені будівлі в середмісті. Згодом відбулась акція «Запали свічку пам’яті» на центральній площі міста. Сотні людей демонстрували підтрим­ку Україні».

Звернення до керівництва ООН

А тепер – до Італії. Численні світлини, свічки, біль від втрати близьких і друзів, сльози в очах багатьох присутніх – українська громада хвилиною мовчання вшанувала пам’ять полеглих. Незалежно, де перебувають нині українці, біль один на всіх... Піс­ні й музика супроводжували мі­тинг в італійському місті Вічен­ца, наповнюючи площу чудови­ми українськими мелодіями і го­лосами.

Наші краяни 26 лютого органі­зували мітинг, на якому в під­тримку українського народу про­мовляли високопосадовці таких міст, як Віченца та Гризіньяно- ді-Цокко, що в регіоні Венето, жителі Арциньяно та Скіо.

На мітингу було зібрано чи­мало підписів під листом до Ор­ганізації Об’єднаних Націй. У зверненні громадськості йдеть­ся, зокрема, про потребу рефор­мувати ООН. «Вважаємо що до­мінування Ради Безпеки й п’яти країн-фундаторів, з яких однієї (СРСР) уже не існує, архаїчне й дискримінаційне до рівних прав інших країн – членів ООН, – за­значено в листі. – Рада Безпеки повинна стати органом опера­тивного реагування, а не доміну­вання, верховне право має бути визнано за Генеральною Асамб­леєю ООН і рішеннями, ухвале­ними більшістю голосів (2/3, як записано в Статуті ООН)».

Громадськість вимагає також скасувати «право вето», яке па­ралізує діяльність Ради Безпе­ки. Серед інших вимог – виклю­чити російську федерацію з Ради Безпеки й розглянути пи­тання про виключення з ООН за систематичні порушення люд­ських прав і свобод, військову агресію, тероризм, підривну ді­яльність, дестабілізацію миру, систематичне порушення між­народних угод і зобов’язань, ядерний шантаж тощо.

ЛЮДМИЛА МЕХ, КИЇВ–ПРИШТИНА

Фото Сергія Шевченка і авторки

09.03.2023

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини