ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Транснаціональні компанії: правове регулювання і колективні договори

Упродовж останніх кількох де­сятків років на міжнародній арені з’явилися нові потужні грав­ці, які швидко зайняли свою нішу у світовій економіці. Потужність їхньої діяльності й кількість ак­тивів іноді можна порівняти з ВВП декількох країн разом узя­тих. Це економічні гіганти – транснаціональні корпорації (далі – ТНК). І хоч з’явилися вони відносно недавно, проте за 50–60 років уже змогли стати одними з головних учасників міжнародних економічних відносин.

ЩО Ж ТАКЕ ТНК?

За визначенням Конферен­ції ООН з торгівлі та роз­витку (ЮНКТАД), трансна­ціональні корпорації – це підприємства, до яких вхо­дить материнське підпри­ємство і його закордонні філіали, при цьому ТНК мо­жуть як набувати статусу корпорації, так і не мати його. В цілому ж вони ство­рюють систему міжнарод­ного виробництва, роз­поділену між кількома краї­нами, але контрольовану з одного центру (часто зі штаб-квартири, що розта­шована у країні її базуван­ня). Так, приміром, штаб-квартира корпорації Nestle розміщується у швей­царському місті Вевей, отже, її країною базування є Швейцарія, корпорації Toyota – Японія, а Philips – Нідерланди.

До ТНК входять міжнародні фірми, показники діяль­ності яких відповідають певним критеріям. Зокре­ма, це наявність мате­ринської компанії і підроз­ділів за кордоном не мен­ше ніж у двох країнах світу та контроль за активами закордонних підрозділів (передбачає, що частка ак­ціонерного капіталу в дочірньому підприємстві, що належить материнській компанії в іншій країні, має становити 10 або більше відсотків).

Згідно з методологією ЮНКТАД закордонні підрозділи транснаціональ­них корпорацій можуть бути трьох видів. Одним із них є дочірнє підприємс­тво. Це акціонерне підпри­ємство приймаючої країни, більш як половина акцій якого перебуває у влас­ності іншого підприємства, що має право призначати або усувати членів ад­міністративних, управ­лінських або наглядових органів. Таким чином, дочірнє підприємство пов­ністю контролюється мате­ринською компанією ТНК. Асоційована компанія – це акціонерне підприємство в приймаючій країні, у якому лише від 10 до 50% акцій належить іно­земному інвестору. Тож, відповідно до цього, мате­ринська компанія тільки частково контролює діяль­ність асоційованої фірми у межах частки капіталу, що їй належить. А от філіал – неакціонерне підприємство, що повністю або час­тково перебуває у влас­ності інвестора, при цьому може набувати різних форм.

ЗАКОНИ РІЗНІ – КОМПАНІЯ ОДНА

Правове регулювання діяльності ТНК здійсню­ється за трьома рівнями: внутрішнє законодавство, двосторонні угоди та ба­гатосторонні угоди.

Внутрішнє законодав­ство передбачає підпо­рядкування діяльності філіалів та дочірніх під­приємств ТНК національ­ному законодавству. В Україні відповідні норми містяться в ст. 3 Кодексу законів про працю Укра­їни; Господарському ко­дексі України (ст. 116 «Під­приємство з іноземними інвестиціями», ст. 117 «Іно­земне підприємство»), Законах України «Про зовнішньо-економічну діяльність», «Про захист іноземних інвестицій», «Про усунення дискри­мінації в оподаткуванні суб’єктів підприємниць­кої діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» та інших, а також у багатьох підза­конних актах, таких як Інструкція про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів гос­подарської діяльності в Україні тощо.

Проте одностороннє регулювання діяльності ТНК має чимало недолі­ків, оскільки завдяки сво­їй організаційній струк­турі ці компанії здатні уникати контролю з боку однієї держави. Крім того, підрозділи ТНК реалізу­ють політику головного підприємства, тому необ­хідно враховувати вплив, який здійснює законодав­ство країни їх базування. Часто країни-експортери капіталу намагаються поширити внутрішнє за­конодавство на підроз­діли національної ком­панії, що розташовані за кордоном. Рекомендації Організації Об’єднаних Націй щодо ТНК виходять з того, що як тільки філія багатонаціональної ком­панії створюється в ін­шій країні, закони країни базування припиняють свою дію і застосовують­ся закони приймаючої країни.

Другий рівень регулю­вання становлять дво­сторонні інвестиційні та інші угоди, що укла­даються між зацікавле­ними державами. Такі угоди мають тенденцію до уніфікації, в них часто містяться майже однако­ві за змістом норми, хоча вони і не є ідентичними. Україна уклала понад 50 угод про сприяння та вза­ємний захист інвестицій, які гарантують сприят­ливі, стабільні й прозорі умови для інвесторів ін­шої країни.

Зокрема, Угода про партнерство та співробіт­ництво між європейськи­ми співтовариствами і Україною від 14 червня 1994 року містить поло­ження, які встановлюють гарантії діяльності під­розділів національних компаній на території до­говірних сторін. Зокрема, передбачається, якщо нові закони чи правила, які за­проваджуються в Україні, значно обмежують умови для заснування компаній співтовариства на її тери­торії і функціонування їх дочірніх компаній і філій, заснованих в Україні, ніж

ті, що діяли на день під­писання Угоди, то такі закони чи правила не за­стосовуються упродовж трьох років після набуття їх чинності до дочірніх компаній і філіалів, які були створені в Україні на момент набуття чинності відповідних актів.

Третім рівнем регулю­вання діяльності ТНК є міжнародні багатосторон­ні угоди. Чимало таких угод щодо ТНК є регіо­нальними.

Корпорація створюєть­ся добровільно як на осно­ві міжурядових угод, так і іншим, не забороненим за­конодавством сторін спо­собом. Порядок реєстрації корпорації визначається законодавством держави – місця її реєстрації. Від­повідно до зобов’язання корпорації та/чи голов­ного підприємства (цен­тральної компанії), що виникли внаслідок участі

в діяльності корпорації, учасники несуть відпові­дальність згідно із законо­давством сторін, юридич­ні особи яких входять до корпорації. Оподаткуван­ня таких юридичних осіб здійснюється за їх місцезнаходженням відповідно до законодавства держави – місця перебування.

СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ У ТНК

Розроблення міжнарод­них документів, що регу­люють соціальний діалог у ТНК, відбувалося за дво­ма етапами: перші доку­менти прийняті в період розвитку системи ТНК і регіональних міждержав­них структур у 70-ті pоки минулого століття, піс­ля того були доповнені й конкретизовані. Основні з них:

• Глобальний договір ООН (1999 pік) – містить 10 принципів стосовно прав людини, трудових відно­син, охорони довкілля і боротьби з корупцією та базується на загальній декларації прав людини; декларації Міжнарод­ної організації праці про основоположні принципи і права на виробництві; де­кларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середови­ща і розвитку; конвенції ООН проти корупції. Нині Глобальний договір під­писали більшість ТНК, зо­крема і низка російських компаній.

• Тристороння декла­рація принципів, яка міс­тить положення стосовно багатонаціональних кор­порацій і соціальної полі­тики (1977 pік). Схвалена Міжнародною організаці­єю праці.

• Принципи Організації економічного співробітни­цтва і розвитку, які стосу­ються ТНК (1976 рік, нова редакція прийнята 2000 pоку). Вони зобов’язують уряди країн, які підписа­ли цей документ, і країн, які згодом до нього при­єдналися, дотримуватися основних стандартів МОП і рекомендують у кожній з таких країн заснувати на­ціональний контактний пункт для розгляду кон­кретних питань взаємовід­носин ТНК із профспілка­ми, а також і налагодити співпрацю між профорга­нізаціями різних підпри­ємств цієї ТНК.

Міжнародні колективні договори

Укладення договорів і угод, які охоплюють пра­цівників транснаціональ­них корпорацій, має дуже важливе значення, оскіль­ки при цьому фіксуються умови праці як на материн­ських підприємствах, так і у їхніх філіях. Окрім того, до позитивних моментів міжнародного колективно-договірного регулювання слід віднести можливість протидіяти намірам ке­рівництва ТНК викорис­товувати виключно у сво­їх інтересах міжнародну диференціацію заробітної плати, умови праці, конку­ренцію між працівниками різних країн, а також біль­ші можливості капіталу, ніж працівників.

Укладення міжнарод­них колективних догово­рів пов’язане з певними труднощами. Методику укладення такого догово­ру поки що не розроблено і не зрозуміла правова сила такого договору. Слід зазначити: якщо сторона роботодавців виступає як єдина централізована ор­ганізація, то профспілка – розрізнена й об’єднана в межах конкретної країни, що ускладнює створен­ня єдиного колективно-договірного представни­цтва. Проблемою є також суттєва диференціація за­робітної плати працівни­ків головних підприємств, які працюють, як правило, у розвинених країнах, та працівників філіалів, які перебувають у країнах, що розвиваються. Їхня праця оплачується значно нижче, ніж працівників головного підприємства ТНК. Адже причина не в тому, що їхня праця є менш продуктивною, а в тому, що керівництво ТНК використовує ситуацію на світовому ринку праці і в кожній країні окремо у власних інтересах.

Дуже часто діяльність ТНК об’єктивно порушує систему, яка склалася в країні раніше і включає національні колективні, галузеві, регіональні уго­ди й колективні договори на підприємствах. Тож профспілкам доводиться шукати нові форми відно­син з міжнародними кор­поративними роботодав­цями на всіх рівнях. Саме тому ТНК – складний, хоч і дуже важливий, партнер, з яким доводиться вести соціальний діалог.

До 90-х років склалися дві протилежні форми від­носин профспілок із ТНК. Перша форма ґрунтуєть­ся на прагненні взагалі не допустити діяльності профспілок на своїх під­приємствах. Друга фор­ма (трапляється не так часто) полягає в тому, що профспілку розглядають як серйозного партнера, який має авторитет се­ред працівників, з яким ведуться переговори та укладаються взаємоприй­нятні угоди.

«МІНУСИ» РОБОТИ ТАКИХ КОРПОРАЦІЙ

Разом із тим часто на під­приємствах ТНК виникають проблеми в соціально-тру­дових відносинах і з’являються елементи на­пруженості. Так, дещо пос­лаблюється вплив профспі­лок, колективно-договірне регулювання трудових від­носин і страйковий рух мо­жуть не мати великого ефекту, тому що ТНк не за­знають тиску клієнтів щодо виконання умов поставок через незначні обсяги за­гальних світових продажів, прибутку і руху готівки, яка припадає на конкретну краї­ну. На багатьох підприємс­твах встановлюється подов­жений робочий день, спос­терігаються незаконні звіль­нення, працівникам не нада­ються оплачувані відпустки, не виплачується допомога з тимчасової непрацездат­ності, порушуються норми охорони і безпеки праці.

Керівництво ТНК може не зважати на вимоги працівни­ків щодо поліпшення умов праці, оскільки має змогу пе­реміщувати виробництво в іншу країну. виникають та­кож певні труднощі з укла­данням колективних угод, оскільки ті, хто їх укладає, пе­ребувають на значній від­стані від тих, хто приймає рі­шення.

• ВПЛИВ ТА ЗНАЧЕННЯ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОМПАНІЙ

На ТНК припадає понад 70% світової торгівлі, причому 40% цієї торгівлі відбувається усере­дині ТНК, тобто не за ринковими цінами, а за так званими трансфертними цінами, які форму­ються не під тиском ринку, а з огляду на довгострокову політику материнської корпорації. Дуже великі ТНК мають бюджет, що часто перевищує бюджет деяких країн. Зі 100 найбіль­ших економік у світі 52 – транснаціональні корпорації, решта – держави. ТНК мають великий вплив у регіонах, оскільки володіють значними коштами, можуть впливати на громадськість, часто утворюють могутнє політичне лобі.

Стосовно поширення ТНК слід зазначити, що на цей час у світі налічується понад 64 тис. транснаціональних корпорацій, які мають близько 900 тис. зарубіжних філій, розташованих, у тому числі, і в країнах Співдружності.

Транснаціональні корпорації відіграють важливу роль у глобалізації. Зокрема, ТНК посіда­ють вагоме місце у світових науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробках. ТНК – це не тільки виробничі компанії, такі як, приміром, Siemens, а й транснаціональні банки, те­лекомунікаційні, страхові, аудиторські компанії, інвестиційні й пенсійні фундації.

• Довідка

Секретаріат ЮНКТАД виконує в організації об’єднаних Націй функції підрозділу, який відповідає за координацію усіх питань, що стосуються прямих іноземних інвестицій і транснаціональних корпорацій. Раніше виконання про­грами щодо транснаціональних корпорацій покладалося на відповідний центр ООН (1975–1992 роки) та відділ ТНК управління департаменту із питань економіч­ного й соціального розвитку (1992–1993 роки). У 1993 році програму передали у відання конференції ООН з торгівлі та розвитку. ЮНКТАД має на меті глибоке вив­чення природи транснаціональних корпорацій і їх внес­ку в розвиток світової економіки, а також створення сприятливих умов для міжнародних інвестицій та роз­витку підприємництва. Для цього організовуються дис­кусії на міжурядовому рівні, надається технічна допомо­га, проводяться семінари, робочі наради та конференції.

• МОВОЮ ЦИФР

Наприкінці 2010 року в світі укладено близько 60 міжнародних рамкових угод. Серед тих, на кого припадає їх найбільша кількість, Міжнародна фе­дерація металістів – 16, Єдина профспілкова ме­режа – 15, Міжнародна федерація профспілок працівників хімічної, гірничої промисловості та енергетики – 13, інтернаціонал працівників будів­ництва і лісових галузей – 12. Далі йде Міжнарод­ний союз харчовиків – 5, міжнародні федерації текстильників, журналістів і працівників громад­ського обслуговування – по одній угоді кожна.

Більшість міжнародних рамкових угод укладено з ТНК, що мають штаб-квартири в європейських країнах.

07.08.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини