ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

УКРАЇНЦІ В ОУЛУ: «ОЙ У ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА…»

Мелодія надзвичайно популярної нині україн­ської пісні лине над цен­тральним майданом Оулу – п’ятого за кіль­кістю населення міста Фінляндії. Так завершу­ється черговий щоне­дільний мітинг на під­тримку України. Його учасники – українці, фіни, білоруси, росіяни... Останні приходять на майдан з біло-синьо-бі­лими прапорами. Звісно, що рашистському три­колору як символу дер­жави-терориста тут міс­ця немає.

У різні періоди історії українського народу пісня «Ой у лузі червона калина…» була спочатку гімном Січо­вих стрільців, потім – воїнів УПА, а від 24 лютого 2022 року, після віроломного втор­гнення путінської орди на те­риторію нашої суверенної держави, – гімном Україн­ського спротиву. Символіч­но, що її виконують за тисячі кілометрів від рідного дому жінки, підлітки та навіть школярі молодших класів, чиї чоловіки, брати, батьки нині захищають Вітчизну від навали окупантів.

Краяни, які зазнали стра­хіть евакуації з розбомбле­них або майже стертих з лиця землі населених пунктів, що їх «визволяє рускій мір», зна­йшли в Оулу розуміння й під­тримку. На околиці міста в мальовничій лісопарковій місцевості є центр прийому біженців Хейкінхар’ю. Тут більшість мешканців з кінця лютого – українці. У кожного своя історія, свій шлях до цієї північної країни, але об’єднує всіх одна біда: війна на рідній землі. Переживан­ня за тими, хто залишився, обмін інформацією – «як там у нас»... Малеча вряди-годи все ж настирливо перепитує мам чи бабусь: «А коли вже додому?».

Фіни – люди делікатні, зо­вні не дуже емоційні, зустрі­ли українців гостинно, оточи­ли увагою, надали допомогу. У самому центрі, де є п’ять невисоких багатоповерхівок, створено нормальні умови для проживання. Ефективно працюють соціальна й ме­дична служби. Кожному за потреби призначать щеплен­ня, аналізи, обстеження, кон­сультації з лікарями – за по­переднім записом. До міської поліклініки, що звідси за 8 км (у середмісті Оулу), мешкан­ців соціального центру до­ставляє мікроавтобус. Гро­мадський транспорт, крім таксі, за рішенням місцевої влади, безоплатний для бі­женців і осіб, які прибули до Фінляндії, шукаючи тимча­сового захисту. Їм надали можливість проїзду без опла­ти (треба лише показати воді­єві свій паспорт) до 30 квітня, а згодом, зважаючи на воєн­ну ситуацію в Україні, про­граму підтримки продовжи­ли до 31 серпня.

До речі, український пас­порт відкриває можливості для безоплатного відвідуван­ня міських басейнів, спортза­лів, музеїв не лише для меш­канців центру прийому бі­женців, а й для тих українців, хто прибув після 24 лютого 2022 року до своїх рідних чи знайомих і проживає у них. Загалом, реакція місцевих жителів дуже доброзичлива на наших патріотичних кра­ян, що носять як найдорожчі прикраси на верхньому одязі синьо-жовті стрічки. А ще до­дає гарного настрою, коли не­ідеальною українською не­сподівано почуєш на вулиці чи в транспорті таке дороге «Слава Україні!».

Якось у чистий четвер, на­передодні Великодня, україн­ці вирішили гуртом прибра­ти територію соціального центру, бо після того, як роз­танув сніг, подекуди залиши­лися обабіч асфальтівок чи на газонах якийсь папірець, недопалок, пластиковий па­кет… Усе це за пів годинки, обійшовши територію, зібра­ла й переправила до смітни­ка група ініціативних краян – десяток-півтора осіб. Фін­ський персонал умить оцінив добру справу й зворушливо подякував: учасників приби­рання пригостили гарячим чаєм, кавою, смаколиками. Фіни поважають людей пра­целюбних, культурних, до­брих, бо й самі такі.

У той час, як довколишні водойми були ще скуті кри­гою, чотири рази організову­вали місцеві фіни Юссі й Сеп­по рибалок на добру справу допомоги біженцям. Вони контактували з родиною пе­реселенців із Запоріжжя, які з двома дітками мешкають у Хейкінхар’ю. І вже Анна Ісає­ва повідомляла українців, коли й біля якого з корпусів треба розвантажити з мікро­автобуса ящики з рибою та розподілити її по кімнатах. На численні слова вдячності ініціатори доброї справи лише ніяково посміхалися. Всім було приємно від такої народної дипломатії.

…Водночас генетична пам’ять жителів Суомі з по­коління в покоління зберігає особливості життя поруч з агресивним неситим сусідом, який віроломно вривається на території суверенних дер­жав, несе їм руйнування, сіє смерть. Тому й реакція пар­ламенту, уряду, президента Фінляндії – оперативна й да­лекоглядна. Ось і 1 травня прем’єр-міністр Санна Марін наголосила, що Суомі поси­лить санкції проти держави- терориста й розширить вій­ськово-технічну допомогу Україні.

Мешканці центру прийо­му біженців в Оулу повсяк­час на собі відчувають чітку взаємодію місцевих органів самоврядування і небайду­жої громадськості. Українці, які в різні роки обрали для проживання цю північну кра­їну, просто з 24 лютого взяли­ся як волонтери допомагати розв’язувати всілякі побутові проблеми земляків. Примі­ром, сім’я Тараса Палійчука й Анастасії Каховської, за­вантаживши свій автомобіль усім, що без вагань надали їм друзі й сусіди, поїхала до Польщі. Передала благодій­ну допомогу через тамтешніх волонтерів, які першими з єв­ропейців зустрічали осно­вний потік вимушених пере­селенців. На зворотний шлях у понад тисячу кілометрів за­просили до свого екіпажу ро­дину біженців. Подружжя й наразі не припиняє активної благодійної діяльності. У се­редмісті Оулу, куди зручно доїхати автобусами кількох маршрутів, вони відкрили для українців центр допомо­ги – «хелп центр». Там Тарас із Анастасією й їхні однодум­ці вже з кінця березня щодня в робочий час зустрічають на­ших земляків, щоб допомог­ти їм дістати найнеобхідні­ше. У центрі допомоги їм про­понують взуття, одяг, харчі, предмети особистої гігієни та побутової хімії, дитячі іграш­ки, візочки... А ще тут обігрі­ють увагою і турботою, непо­казною, від душі.

Характерно, що тут, крім волонтерів з Оулу, щодня не­суть добровільну «вахту» й активісти з центру прийому біженців. Це сприяє справед­ливому розподілу благодій­ної допомоги, в якій мають пріоритет багатодітні сім’ї, мами з маленькими дітьми. І хоч у Ніни Бокало з Жито­мирщини, Віри Дядченко з Харкова, Ніни Гетман з Бер­дянська, Юлії Доненко з Ки­ївщини теж вистачає житей­ських проблем, ці чарівні жінки на ділі координують багато питань організації пе­ребування українців на такій далекій від рідного дому пів­нічній землі.

Створена в соціальній ме­режі група «Україна – Оулу» – чудова можливість «бути на зв’язку», почуватися єдиною родиною. При цьому обміню­ватися важливою інформаці­єю про організацію занять для школярів, навчання сту­дентів у місцевому універси­теті, відвідання гуртків для різних вікових категорій з ви­вчення фінської та англій­ської мов, а також різноманіт­них культурних заходів під орудою Червоного Хреста.

ЛЮДМИЛА МЕХ, ЗАСЛУЖЕНИЙ ЖУРНАЛІСТ УКРАЇНИ ФОТО СЕРГІЯ ШЕВЧЕНКА

ПРИВІТАЛИ З ЧИСТИМ ЧЕТВЕРГОМ ПРАЦІВНИКІВ ТА ВЕТЕРАНІВ УТОС

Чистий четвер – один з найважливі­ших днів, що передує Великодню. Здавна українці цього дня прибира­ли оселі, готувалися до свята, душі їх були сповнені скорботою за страждання Сина Божого та радіс­ним передчуттям його Воскресіння. Цієї весни кожен день сповнений трагічних випробувань, військових дій, хвилювань за долю країни та близьких. І тому особливо радісним і цінним є тепло та турбота, подаро­вані небайдужими людьми, які прагнуть не лише словом, а й ділом виконувати Божі заповіді.

С аме такі люди є у Всеукраїнській профспілці спортсменів. Це її голо­ва Сергій Бизов та його соратники в добрих справах. Цього чистого чет­верга, 21 квітня, у приміщенні клу­бу ПОГ «Київське УВП № 4 УТОС» відбулася зворушлива зустріч працівників та ветеранів підприємства із Сергієм Бизовим, заступником голови Всеукраїнської профспілки «Футбол України» Юлією Греч­ко та представником Благодійного фонду «Віра, надія, любов», відомим артистом Пе­тром Чорним. Зустріч організовано за підтримки керівництва Федерації профспілок України. Гості принесли із со­бою не лише добрі слова та побажання, а й 150 продуктових наборів, освячені пасочки для працівників та ветеранів УВП.

Сергій Бизов та Юлія Гречко тепло привітали всіх зі святом, що наближається, побажавши Божого захисту та благословіння.

Дуже зворушливим був виступ Петра Чорно­го. «Ці дні дуже змінили всіх нас. Ми ніколи вже не будемо такими, як були. Ми навчили­ся цінувати прості речі, навчилися цінувати одне одного. У переддень Великодня, як ка­жуть у нас, «нехай життя, як повна крашан­ка, буде сповнено радістю, любов’ю, здоров’ям та Божим благословінням», – ска­зав він.

Директор підприємства Віталій Хіміченко в своєму виступі подякував колективу УТОС за єднання та взаємопідтримку. «Ми тут ко­жен залишаємося на своєму місці й будемо залишатися. Нікуди ми звідси не підемо, бу­демо піклуватися про вас, надавати роботу», – запевнив Віталій Борисович. Окремо він подякував благодійним організаціям.

Атмосфера зустрічі була сповнена теплом, оптимізмом, вірою в перемогу. Приємних та радісних хвилин усім додали щирі українські пісні, які виконав Петро Чорний.

ПРЕС-СЛУЖБА ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ПРОФСПІЛКИ СПОРТСМЕНІВ, ПРАЦІВНИКІВ СФЕР ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ, МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ ТА НАЦІОНАЛЬНО- ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

10.06.2022

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини