ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Доля «гуманітарної спадщини»

Для України, як і для інших країн, що виникли на терені колишнього СРСР як Російської комуністичної імперії, украй важливим є формування та ре­алізація гуманітарної політики. Про­блема полягає в тому, що колишні «со­юзні» республіки до проголошення не­залежності, власної самостійної, а го­ловне – вільної від імперського центру, гуманітарної політики не проводили.

Численні ідеоло­ги і пропаган­дисти імперії наполегливо, наступально пе­реконували, об’єктивніше сказати – нав’язували, тезу про легітимність, самостійність і демокра­тичність гуманітарної по­літики для кожної з рес­публік, незважаючи на очевидні розбіжності їх іс­торій, етнонаціонального складу населення, куль­турних традицій, мови і менталітету. З імперсько­го центру на місця надси­лались цілеспрямовано сформовані вузькопартій­ні цінності, що покликані були змінити свідомість кожної людини, а тому ви­конували маніпулятивну функцію. Будь-яка спроба відродження національ­ної свідомості, мови, куль­тури, традицій тощо жор­стоко переслідувалась. За таку діяльність з утвер­дження національно спрямованої, незалежної гуманітарної політики, сотні тисяч українських учених-гуманітаріїв, письменників, діячів культури, мистецтва, по­літиків, представників духовенства опинились у сталінських ГУЛАГах, на Колимі, Крайній Півночі чи Далекому Сході, части­ну з них було розстріляно як «ворогів народу».

Ось таку спадщину отримала разом із суве­ренністю сучасна Украї­на. За роки незалежності нашої держави українська влада так і не спромогла­ся визначити пріоритети гуманітарної політики як головного складника су­часних державотворчих процесів. Складається враження, що ті, хто при­ходять до влади в Україні, не розуміють цих надваж­ливих проблем для роз­витку постколоніального суспільства або, що зда­ється більш вірогідним, ними цілеспрямовано керують із-за закордону з метою припинити націо­нальний розвиток, відро­дження духовності укра­їнського народу, його мови і культури чи, принаймні, загальмувати його.

У ПОШУКАХ ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ

Профспілки України з року в рік підписують то з одним, то з іншим урядом Генеральну угоду. Раніше такого не було. Можна ска­зати, що це певне досяг­нення в питаннях захисту соціально-економічних прав та інтересів членів професійних спілок. Є в угоді і розділ, який на­зивається «Задоволення духовних потреб населен­ня». Однак, якщо проана­лізувати пункти цього розділу, яких у ньому 18, то таких, що стосуються вирішення проблем духо­вності, назбирається лише три-чотири. Зокрема, це п. 5.4 щодо залучення до занять народною твор­чістю працівників і чле­нів їх сімей та п. 5.9 щодо сприяння прийняття Верховною Радою Украї­ни Закону України «Про культуру». До речі, такий закон уже прийнято. Є в розділі п. 5.13 (що на­лежить до зобов’язань профспілок), який перед­бачає щорічне проведення Всеукраїнського огляду на кращого працівника культурно-освітнього за­кладу та конкурсу на кращий культосвітній за­клад.

На VІ з’їзді Федерації профспілок України було утворено 9 постійних комі­сій Ради ФПУ, в тому числі комісію з гуманітарних питань. Уже сама назва комісії визначає зміст про­блем і питань, якими вона мала б займатися. Але хтось із власної волі чи за вказівкою, в дужках, під назвою комісії дописав: «культурно-виховної та спортивно-оздоровчої ро­боти». Тобто досить широ­ке коло питань, що входять до поняття «гуманітарні», які ще й украй важливі для сучасної України – постколоніальної, постге­ноцидної, зумисне звузи­ли до культурно-виховної та спортивно-оздоровчої роботи. Тому як член цієї комісії пропоную за­лишити її назву без допо­внень.

ВЕКТОР РОБОТИ, АБО НАД ЧИМ ПРАЦЮВАТИ?

Тепер щодо змістово­го наповнення завдань чи переліку проблем, якими має займатися ко­місія. Ось що записано в Положенні про комісію з гуманітарних питань, зо­крема в першому пункті: аналіз, експертна оцінка, прогнозування наслідків реалізації в Україні націо­нальних програм, рішень органів державної влади стосовно задоволення ду­ховних потреб трудящих, членів їхніх сімей. Ана­лізувати національні про­грами, якби вони були, ще було б можливо. Але зробити експертну оцінку національної програми чи рішень органів державної влади членам гуманітар­ної комісії вже не під силу, оскільки вони не є екс­пертами з цих питань. Це може здатися абсурдом, але національних програм на кшталт «Задоволення духовних потреб» в Укра­їні, на жаль, немає. Отже, перший пункт Положення про гуманітарну комісію – чистої води фікція.

Щодо другого пунк­ту Положення. У ньому йдеться про участь ко­місії в розробленні й ре­алізації національних програм, пов’язаних із проблемами учнівської, студентської, робітничої молоді, оздоровленням та організацією дозвілля дітей та підлітків. Із цим пунктом можна погоди­тись. На сайті Кабміну є національна програма «Діти України», яка була розроблена і реалізовува­лась у період 2001–2005 ро­ків. Нової програми, оче­видно, немає. 3 листопада 1993 року Кабмін Укра­їни своєю постановою № 896 затвердив Держав­ну національну програ­му «Освіта» (Україна ХХІ століття). Є в Інтернеті ще одна національна програ­ма – «Майбутнє України», основна мета якої – пошук талановитої молоді.

Можливо, є ще й інші національні програми. Питання лише в тому, чи вони насправді вирі­шують національні про­блеми українців. Тому вважаю першочерговим завданням Гуманітарної комісії ФПУ – зробити де­тальний аналіз усіх на­ціональних програм, на­лежних до гуманітарної сфери, і розробити свої пропозиції Раді ФПУ для подальшого представлен­ня їх відповідним гілкам державної влади.

ПРОПОЗИЦІЇ ДО ПОЛОЖЕННЯ ПРО ГУМАНІТАРНУ КОМІСІЮ

Комісія з гуманітарних питань:

– готує пропозиції до розділу генеральної угоди «задоволення духовних потреб насе­лення»;

– сприяє участі членів комісії в роботі гуманітарної ради при Президентові України;

– готує матеріали для Президії ФПУ щодо вимог до Президента, уряду і Верховної ради України із розроблення та прийняття національної програми про гуманітарну політику;

– аналізує стан дотримання в Україні, насамперед державними чиновниками, органа­ми державної влади, статті 10 конституції та рішення конституційного суду Ук­раїни від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 про застосування української мови;

– працює над пропозиціями щодо заходів уряду з відродження культурного й духовно­го життя села;

– готує вимоги до державної влади щодо створення умов в Україні, які б забезпечили суспільству освіту за стандартами демократичного світу, що буде реальною гарантією долучення держави до європейської цивілізації;

– аналізує стан інформаційного простору України і готує пропозиції щодо наповнення його українським національним змістом;

– домагається проведення урядом політики, яка б захищала національні інтереси, а не догоджала сусідським, а також тлумачення подій минулого з українського національ­ного погляду;

– вимагає прийняття національної програми щодо комплексного виховання дітей, уч­нівської та студентської молоді в національно-патріотичному дусі;

– домагається державної підтримки видавництва та розповсюдження книг українських письменників.

02.08.2011

Мирон ІВАНКІВ, м. Львів

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини