ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Націоналізація оздоровниць: ця пісня вже не нова

Із року в рік усе частіше профспілкова власність стає предметом зазіхань. Постійно з’являються охочі привлас­нити хоч частину з того, що має ФПУ. Звичайно, нікого не цікавить якесь далеке, непримітне майно, нав­паки, вабить земля Криму, де розта­шовані чимало санаторіїв та інших об’єктів біля моря, лісу… Словом, те, на чому можна заробити.

Йдеться про варі­анти постійного захоплення май­на державою та рейдерами, спро­би завадити нормальному сезонному функціонуван­ню успішних санаторіїв шляхом постійних пере­вірок, як це відбувалося минулого літа. Нинішній же сезон «гарячий» на різ­номанітні безпідставні за­киди і звинувачення ФПУ в тому, що вона нібито хоче позбутися частини майна. А керівники низки санато­ріїв вже протягом трива­лого періоду як на роботу ходять до прокуратури для надання свідчень. Із тих чи інших причин дея­ка профспілкова власність свого часу вже перейшла до комунальної та дер­жавної, тож ми вирішили дізнатися, як нині її вико­ристовують і чи доступна вона для пересічних гро­мадян нашої країни.

НЕ З ВЛАСНОЇ ВОЛІ

Багаторічна практика роботи в реальних ринко­вих умовах підприємств і господарських товариств, заснованих за участю ФПУ, вимагала від керів­ництва серйозних рішень. Зокрема, необхідно було списувати повністю зно­шені об’єкти, реорганізову­вати, здійснювати злиття і об’єднувати підприєм­ства, ліквідовуючи їх по­передників, реалізовува­ти структурні підрозділи і підприємства через їхню збитковість, банкрутство тощо. Крім того, в зв’язку з тотальним роздержавлен­ням в Україні під тиском трудових колективів деякі підприємства було пере­реєстровано в орендні з фактичною втратою проф­спілкової підпорядкова­ності. Санаторно-курортні заклади не залишились осторонь цих процесів.

У цілому протягом 1996–2004 років відповідно до звернень органів вла­ди за рішенням Президії ФПУ та органів управлін­ня господарських това­риств, заснованих за учас­тю ФПУ, було передано до державної та комунальної власності низку об’єктів лікувально-оздоровчого, туристичного, соціально-культурного, житлового та будівельного призна­чення, витрати на яких значно перевищували до­ходи від їх діяльності, тоб­то вони були збитковими. Останніми роками таких змін власності практично не відбувалося.

Так, із тих чи інших об’єктивних причин влас­ника змінили близько 10 санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, що належали ФПУ. Серед них: «Київ», «Гірняк», ім. Куйбише­ва (Ялта); «Октябрь», ім. Р. Люксембург, ім. Ле­ніна (Євпаторія); «Альба­трос» (Алушта); «Перли­на» (Одеса); «Гірська Тиса» (Закарпаття) та ін. Та, на превеликий жаль, майже всі передані в державну та комунальну власність об’єкти не використову­ються за прямим призна­ченням.

«4 Зірки» – Гарно Та Недосяжно

Тільки-но профспіл­ковий санаторій стає ко­мунальною власністю, як на його місці миттю з’являються недоступні для загалу котеджі, при­ватні готелі «з видом на море», дорогі ресторани тощо. А крім того, внаслі­док будівництва багато­поверхівок знищується унікальний ландшафт і природний потенціал кримського узбережжя.

Готель «Кримська Рив’єра» розташований на березі Чорного моря, від якого його відокремлює лише власний пляж та ма­льовничий парк, де спору­джений відкритий басейн із підігрівом. Готель має 63 номери, обладнані від­повідно до міжнародних стандартів щодо готелів класу «4 зірки». До послуг гостей ресторани, бари, са­лон краси, бізнес-центр, а також бутіки, банківське відділення, дитячий май­данчик та інші зручнос­ті. І все б нічого, та ще до 2001 року на цьому ж міс­ці був санаторій «Альба­трос». Його було передано в комунальну власність Алуштинському міськви­конкому, який у свою чер­гу передав його в оренду строком на 20 років комер­ційній структурі. З першо­го погляду нічого поганого не сталося – був санаторій, тепер – готель. Проте рані­ше це було доступне місце відпочинку, нині ж ціни за такий шик коливаються від 90 до 759 євро на добу. Мабуть, зайве нагадувати про розмір середньої заро­бітної плати та фінансові можливості пересічного українця.

САНАТОРІЙ – НЕ СИНОНІМ ОФІСА ЧИ КОТЕДЖУ

До комунальної влас­ності ще в 1997 році пере­дано санаторій ім. Р. Люк­сембург, що в Євпаторії. Оздоровницю, яка була призначена для лікування та оздоровлення дітей із батьками, також надали в оренду. Нині вона не функ­ціонує, корпуси, придатні до проживання, знесені, решта – руйнуються. А на третині території колиш­нього санаторію побудова­но ресторани!

Невтішна ситуація, піс­ля передання до комуналь­ної власності, склалася і з одеським санаторієм «Пер­лина». Одну його частину було передано дитячому ту­беркульозному санаторію, іншу – міській клінічній лікарні. На решті території збудовано нові котеджі. За цьогорічними розцінками, розміщеними в мережі Ін­тернет, проживання в но­вобудовах коливається в межах 450–650 грн на добу! Звичайно, така вартість відпочинку реальніша за проживання в «Кримській Рив’єрі», одначе…

А от у Ялті санаторій «Гірняк», який із 2000 року перебуває в комунальній власності, не працює вза­галі. Лише лікувальний корпус знайшли, як вико­ристати: тепер тут розмі­щене міське управління статистики! Інший тутеш­ній колишній санаторій «Київ» вподобала міська прокуратура, яка також зручно розмістилася в одному з корпусів нині функціонуючого міського санаторію.

Не краща ситуація й на території іншого ял­тинського санаторію – ім. Куйбишева, який із 1996 року перебуває в кому­нальній власності міста. Два корпуси цього закла­ду передано в оренду ко­мерційним структурам, а в парковій зоні санаторію збудовано багатоповерхові житлові будинки.

Що ж, напевно не варто продовжувати, адже й так уже зрозуміло, що тільки-но санаторій передається в комунальну власність, доступ до нього зникає… принаймні, для простих трудящих-українців. Жахливо, що лікувально-оздоровчі заклади вико­ристовуються не на благо народу, а для збільшення статків окремих осіб.

ДЛЯ ПОРІВНЯННЯ

21.07.2011

Анна РЄПІЧ, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини