СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Донор і його команда

Донорська кров – незамінна. Людство поки що не вміє і, ма­буть, не скоро навчиться її син­тезувати. Дати її може лише одна людина ін­шій. З доброї волі, за велінням власної душі та совісті. Знадоби­тися ж вона може будь-кому з нас і в най­більш неочікува­ну мить жит­тя. Адже кіль­кість ДТП, аварій, випадків травматизму, тяжких пологів, хвороб, лікуван­ня яких потре­бує донорської крові, неухильно зростає. А от до­норської крові в країні ми маємо мало не втричі менше від потреби.

КОМУ… КРОВІ?

14 червня весь світ що­річно відзначає День до­нора крові. Цього дня сотні неурядових органі­зацій проводять заходи з метою пропаганди до­норства крові й неодмін­но висловлюють подяку донорам, які добровіль­но і безоплатно дарують свою кров для порятун­ку життя інших людей. Адже сама назва «донор» походить від латинського слова, що означає «дару­вати».

Київ День донора від­значив майже помпезно. Практично всі вітчизняні телеканали підготували сюжети про безоплат­ну здачу крові зірками української естради. На додачу оголосили, що від середини червня започат­ковується робота інфор­маційної служби «Гаряча лінія крові». Це спільний проект Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Асоціація молодих донорів Украї­ни» та Контакт-центру «Звонковый дом». На дум­ку організаторів, соціаль­ний сервіс остаточно вирі­шить проблему дефіциту донорської крові, оскіль­ки дає можливість уста­новити прямий контакт між тими, хто бажає зда­ти кров і тими, кому вона конче необхідна саме за­раз. Починання заслуго­вує на увагу й підтримку всього суспільства. Та чи здатна одна гаряча лінія вирішити ціле коло про­блем, пов’язаних із донор­ською кров’ю?

За роки незалежності в Україні кількість доно­рів зменшилась майже на 1 млн осіб. І сьогодні на тисячу людей ми маємо максимум 20 донорів. Та й то, на переконання лі­карів, ця цифра вочевидь завищена. Для порівнян­ня: в західних країнах цей показник значно ви­щий – від 45 до 80 осіб-добровольців на тисячу мешканців.

Щоб забезпечити, ска­жімо, столичні потреби, до Київського міського центру переливання кро­ві мають приходити 150 донорів щодня. Зараз їх навряд чи набирається десятків зо три. На пере­конання начальника ме­дичної частини цього за­кладу Тетяни Ляшенко, це відбувається тому, що в Україні не дотримують основні принципи донор­ства. Вони або забуті, або цілковито ігноруються. Фахівці наголошують: якщо кожен громадянин країни стане донором хоча б раз у житті, то про­блем із нестачею крові в державі не буде. Але є й ін­ший бік медалі. На думку фахівців, донорська кров в Україні є небезпечною. Із тієї простої причини, що країні бракує якісних тест-систем її перевірки. Колишній заступник мі­ністра охорони здоров’я Валерій Івасюк перекона­ний, що «Україна не дбає, аби донорство припинило бути широким шляхом передавання смертель­них інфекцій». Дійсно, ті системи, які досі викорис­товуються в Україні, не­задовільної якості. Тобто, йдеться про примітивне донорство, яке абсолют­но не задовольняє потреб практичної медицини, не кажучи вже про потреби на випадок екстремаль­них непередбачуваних ситуацій. А от так званий динамічний стратегіч­ний запас крові в Україні, на жаль, відсутній.

ПОЕТОМ МОЖЕШ ТИ НЕ БУТИ, А ДОНОРОМ…

Про статистику з на­годи Дня донора можна забути. Адже понад 80% тих, хто здає кров в Укра­їні, – це родичі хворого чи того, хто став жертвою не­щасного випадку або ава­рії. Лікар-трансфузіолог, завідувач наукового від­ділу виробничої та клі­нічної трансфузіології Ки­ївського міського центру крові Олександр Сергієн­ко зазначає, що кількість донорів в Україні є ката­строфічно малою. Зокре­ма, встановлений ВООЗ показник забезпечення населення донорською кров’ю, що становить 12–15 мл консервованої кро­ві на 1 тис. мешканців, в Україні не досягає й 9 мл. Крім того, з усієї маси до­норів частка активних, тобто тих, хто здає кров добровільно, безоплатно і не менше 3 разів на рік, становить лише 10%. Ре­шта – це так звані донори резерву, які здебільшого є родичами чи друзями того, хто терміново потре­бує переливання крові, або випадковими людь­ми, що здали кров один-два рази.

Проблема дефіциту до­норської крові в Україні розв’язується вкрай неза­довільно. Якщо загалом у світі спостерігається тенденція до зменшення платного донорства (від нього відмовилися вже 63 країни), Україна, на жаль, все ще є залежною від платної донорської крові.

На думку фахівців, платне донорство, на жаль, супроводжуєть­ся погіршенням якості крові та її компонентів. Це пов’язане з тим, що люди, яких життя змушує здавати кров, часто на­лежать до маргінальних соціальних груп. Серед них поширеність так зва­них гемотрансфузійних інфекцій, тобто таких, що передаються з кров’ю, зокрема ВІЛ та вірусного гепатиту В і С, є досить високою. В Україні брак крові через вірусні гепа­тити сягає 20%. За 20 років незалежності донорський рух в Україні, хоч як сум­но констатувати, пішов на спад. Об’єктивних причин цього більш ніж достатньо: складні соціально-економічні умови, погіршення з року в рік демографічної ситуа­ції, ліквідація колишньої планової системи орга­нізації донорства, неви­конання з боку держави зобов’язань із надання пільг, вкрай незадовіль­не фінансування установ служби крові і, насамкі­нець, цілковите згортан­ня пропаганди донорства. Відтак інформація про те, що люди, які здали кров на потребу ближнього, живуть на 5 років довше, сприймається як баєчка для малолітніх. А вислів «краплина крові – життя людини» набила оскому так само, як «переходьте вулицю тільки на зелене світло для пішоходів».

ДОВІДКА

02.07.2011

Раїса ЧИРВА,«ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини