ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Медики закликають убивати

«Ваша майбутня дитина народиться без вушок і пальчиків, тож краще зробити аборт…» – та­кий вирок лікаря-гінеколога, підтвердже­ний УЗД, став останньою краплею терпіння для ВІЛ-позитивної мешкан­ки Київщини Віри. Тоді жінка зрозуміла – за свою кровинку треба боротися навіть із тими, хто на­чебто мав би підтрима­ти і допомогти. Нині ма­ленькій Настусі 6 рочків, вона цілком здорова і го­тується піти до першого класу. А її ж могло й не бути на цьому світі…

ЖОРСТОКА РЕАЛЬНІСТЬ

Клятва Гіппократа не передбачає, що пацієнт по­винен володіти певним ста­тусом – чи то соціальним, чи то ВІЛ-негативним, од­нак у нашому реальному світі, якщо у вас немає до­кументів, прописки, або ви інфікована людина, а тим більше не маєте коштів – зась вам до державних за­кладів охорони здоров’я. Про проблеми доступності медичних послуг для вагіт­них ВІЛ-позитивних, бездомних жінок ішлося під час нещодавньої прес-конференції за участі ліде­рів громадських організа­цій, медиків та жінок цих категорій.

На переконання пред­ставників громадських ор­ганізацій, працювати з ВІЛ-інфікованими вагітни­ми вміють далеко не всі українські лікарі. За їхні­ми дослідженнями, кожну четверту серед таких жінок відмовляються ставити на облік у жіночих консульта­ціях і робити необхідні під час вагітності діагностику, обстеження тощо. Тож ак­тивісти вже підготували відкритий лист-звернення до міністра охорони здоров’я щодо додаткових заходів із забезпечення до­ступу до медичних послуг для вразливих груп насе­лення, а також просити­муть дозволу вчити меди­ків толерантності. Однак наразі ситуація в країні щодо цього є невтішною.

ЖИТТЯ НАВЧИЛО БОРОТИСЯ

Про ці та інші проблеми пані Віра знає не з розпові­дей, а з власного тяжкого досвіду, завдяки якому вона сьогодні виховує до­нечку. У жіночій консуль­тації їй відмовляли, а в по­логовому будинку навіть торкнутися гидували. «Коли я перебувала на збе­реженні в лікарні, то по­стійно контролювала про­цес – усі ін’єкції мені роби­ли лише після того, як я прочитаю, що це і навіщо, а ліки відкривали лише за моєї присутності, щоб я ба­чила, що мені колють і які пігулки я приймаю, – із жа­хом згадує пані Віра. – Я бо­ялася не безпідставно! Як я могла бути спокійною, коли з перших хвилин мого відвідування лікаря мене вмовляли позбутися дити­ни і розповідали нісенітни­ці про її майбутні вади? Не підтримали мене лікарі й безпосередньо під час по­логів – народжувала сама… А лікар у той час одягала на себе «обмундирування»: дві пари рукавичок, маски, шапочки тощо. Я розумію, що є певні норми і прави­ла, однак я не знала, що фа­хівець під час пологів фак­тично лише підхоплює ди­тину, щоб та не впала…»

Почувши історію цієї жінки, представники охо­рони здоров’я почали ак­тивно захищати своїх ко­лег та розповідати, що на­справді це поодинокі ви­падки, або ж випадки, які трапляються в якихось від­далених населених пунк­тах нашої держави. Проте всі ми розуміємо, що жит­тя є не лише в столиці чи великих містах, і люди хо­чуть жити й отримувати кваліфіковану медичну до­помогу в будь-якому куточ­ку України та незважаючи на те, в яких умовах меш­кають і які мають проблеми…

НАСПРАВДІ ВСЕ ДОБРЕ

Розповідав про добрі справи медиків і заперечу­вав слова жінок, які на собі відчули недбале ставлення медичних працівників до ВІЛ-інфікованих та неба­жання допомагати вагіт­ним без документів або прописки, головний акушер-гінеколог МОЗ України В’ячеслав Камін­ський. Так, за його слова­ми, в пологовому будинку, де він працює, неодноразо­во траплялося, що жінка не могла сплатити за надані їй послуги або не мала до­кументів, та це не завадило медикам допомогти їй. Од­нак на запитання журна­лістів, чи знають медики про так звані благодійні внески до каси медичного закладу від людини, яка потребує консультації чи допомоги і не має пропис­ки або й документів узага­лі, представник МОЗ, запи­наючись, відповів, що хтось таки має платити за тих, хто не може розраху­ватися із закладом…

За словами виконавчого директора Міжнародного благодійного фонду «Укра­їнська фундація громад­ського здоров’я» Галини Скіпальської, для жінок вулиці або тих, що вжива­ють наркотики, ведуть без­ладний спосіб життя, вагіт­ність подекуди стає дієвим стимулом, щоб змінити своє життя, покинути згуб­ні звички.

– У такій ситуації лікар – це перша людина, хто може підтримати вагітну... Від того, як він поставить­ся до неї, куди спрямує, за­лежить доля пацієнтки та її дитини, – наголосила Га­лина Скіпальська й закли­кала лікарів до толерант­ності та уважного ставлен­ня до таких жінок.

КОМЕНТАР

Лада Булах, виконав­чий директор Київського відділення Всеукраїнської мережі людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом: «Звичайно, для жінки з ВІЛ/СНІДом, жінки, яка живе і працює на вулиці, байдуже, чи то в Києві, чи то в якомусь ін­шому регіоні, отримати медичну допомогу як у державних, так і комерцій­них медичних закладах становить величезну про­блему.

Сьогодні в столиці наро­джують близько 300 ВІЛ-інфікованих жінок на рік і чимало з них у процесі медико-соціального супро­воду стикаються з кричу­щими проявами стигми та дискримінації, зневажли­вого ставлення, принижен­ня, відмов у медичній до­помозі до пологів. Цю про­блему потрібно вирішува­ти в двох напрямах: працю­ючи з самими жінками, які повинні знати свої права і знаходити в собі сили їх об­стоювати, а також із ме­дичними працівниками, керівниками медичних за­кладів.

Ми сьогодні говоримо про тих лікарів, які в жіно­чих консультаціях, полі­клініках – чи то районних, чи то міських – є першими, хто контактує з такими жінками, і першими, хто формує в них віру в май­бутнє, майбутнє своєї ди­тини. Закликаю громадські організації, державні ме­дичні установи, установи соціального спрямування підвищувати якість обслу­говування таких жінок на своєму рівні, на своєму міс­ці, змінювати ситуацію, по­чинаючи з себе і свого став­лення».

Анна РЄПІЧ, «ПВ»

З ВІДКРИТОГО ЛИСТА-ЗВЕРНЕННЯ ДО МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ О. АНІЩЕНКА:

«…Незважаючи на проголошені Конституцією України принципи, система охорони здоров’я не завжди забезпечує рівний доступ населення до якісних медичних послуг. Поряд із матеріальними та структурними чинниками нерівності у доступі до медичних послуг слід зазначити низький рівень обізнаності та розуміння медичними працівника­ми потреб різних груп населення, що проявляється в недбалому ставленні до пацієнтів. Від цього особливо страждають ВІЛ-позитивні жінки, наркозалежні жінки та вуличні ді­вчата, найбільш уразливу категорію серед них становлять вагітні… Відтак, з метою за­безпечення рівного й справедливого доступу всіх громадян до медичних послуг належ­ної якості, профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини просимо Вас звернути увагу та сприяти у впроваджені таких ініціатив:

– здійснити підготовку та підвищити кваліфікацію медичних працівників із залученням працівників громадських організацій, які безпосередньо працюють із жінками вразли­вих груп, задля вироблення толерантного ставлення та розуміння потреб таких жінок...;

– розробити та забезпечити медичних працівників жіночих консультацій, пологових бу­динків, педіатричних установ, амбулаторій сімейного типу інформаційними матеріала­ми (у т. ч. довідниками) про роботу організацій та структур у регіоні, які можуть надати додаткові послуги жінкам уразливих груп;

– розробити та забезпечити медичні установи інформаційними матеріалами для пацієнтів-жінок уразливих груп щодо їхніх прав, зазначивши телефони місцевих гарячих ліній, куди вони могли б звернутися у разі порушення таких, а також для отримання послуг тощо…»

16.06.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини