Культура мови – культура нації
Під таким гаслом у Києві 2–3 квітня тривав дводенний всеукраїнський
науково-практичний семінар для працівників засобів масової інформації. Обговорювалися
актуальні питання функціонування української мови у вітчизняних мас-медіа, а також
проблеми інформаційної безпеки держави.
Тетяна РУБАН
«ПВ»
Семінар «Культура мови – культура нації», що його
організував Всеукраїнський благодійний фонд «Журналістська ініціатива» спільно
з Інститутом журналістики Національного університету імені Тараса Шевченка,
Державним комітетом телебачення та радіомовлення України та Національною
спілкою журналістів, зібрав науковців, журналістів регіональних ЗМІ,
представників столичної преси, студентську молодь, аби обговорити важливі
питання підвищення культури мови в українських ЗМІ та привернути до них увагу
суспільства.
Проводила форум президент Благодійного фонду Людмила Мех.
Першого дня учасники заходу зібралися в Національному музеї
літератури України. Під час дискусії наголошувалося на важливості
функціонування державної мови в усіх сферах життя. Про те, яких заходів вживає
у цьому напрямі Національна спілка журналістів України, а також про плани
подальшої роботи розповів перший секретар спілки Сергій Томіленко. Продовжив
обговорення актуальних питань семінару у своєму виступі заступник голови
правління Київської організації НСЖУ, член правління Всеукраїнського
благодійного фонду «Журналістська ініціатива» Віктор Пасак. Промовець нагадав
присутнім слова Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм
відбирає мову».
Далі голова Ради генеральних директорів обласних державних
телерадіокомпаній України, генеральний директор Центрального каналу Київської
державної регіональної телерадіокомпанії Олександр Савенко порушив болюче
питання – наскільки український телерадіопростір є українським і як захистити
українську мову в телерадіоефірі. Він звернув увагу присутніх на те, що нині
кількість радіоефірів українською мовою є неприпустимо малою (3%) і наголосив,
що за 400 років українську мову забороняли багато разів, «проте інфаркт у нашої
нації не стався».
Головний редактор Інтернет-видання «BlackSeaNews АР Крим (м.
Ялта) (нині діє у Києві) Андрій Клименко порушив тему «Інформаційне гетто:
медійна ситуація в окупованому Криму». Він наголосив, зокрема, на тому, що уряд
України має робити все можливе для того, аби підтримувати кримські ЗМІ, адже
вони висвітлюють події на півострові з української – державницької позиції.
Промовець розповів про інформаційні видання, підготовлені останнім часом, серед
яких, зокрема, книга «Стратегія повернення Криму» (над нею працювали експерти
Майдану закордонних справ у взаємодії з представниками громадського сектору).
Свого колегу підтримав головний редактор обласної газети
«Донеччина» Ігор Зоц, який розповів про нинішню медійну ситуацію на Донбасі.
Журналіст зауважив, що жителі східних регіонів досі перебувають під впливом
тотальної російської пропаганди, і цьому потрібно протидіяти, послідовно й
активно відновлюючи втрачений український інформаційний простір. Це одне з
нагальних завдань держави на сході країни. Він зауважив, що на Донеччині діє
лише одна україномовна газета і з десять – частково видаються українською.
Про мовностилістичні особливості публікацій в обласній
газеті «Запорізька правда», зокрема під час висвітлення участі жителів області
у бойових діях на сході України, розповіла головний редактор тижневика кандидат
філологічних наук Алла Кобинець.
Тему «Слово блогера в Укрінформі» розкрив голова Київської
організації НСЖУ Михайло Сорока. Про власний «редакторський заплив на бистрину
інформаційного потоку» повідав публіцист, лауреат літературних та мистецьких
премій, член правління столичної організації НСЖУ Сергій Шевченко. Він також
звернув увагу колег на деякі найбільш поширені помилки, що трапляються у
сучасних публікаціях.
Доцент кафедри мови та стилістики Інституту журналістики
Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ірина Мариненко
зробила професійний мовностилістичний огляд публікацій журналу «Журналіст
України».
За круглим столом у приміщенні бібліотеки Колегії Павла
Ґалаґана Сергій Шевченко подарував музеєві свою нову книжку «Соловецький
реквієм», яка містить статті та нариси про письменників національного
«розстріляного відродження». Чудові подарунки (книги, випущені на замовлення
Держкомтелерадіо України в рамках програми «Українська книга») отримали від
НСЖУ всі учасники семінару.
Другого дня захід тривав в Інституті журналістики Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. Тут відбулася XXІ Міжнародна
науково-практична конференція з проблем функціонування та розвитку української
мови «Мова. Суспільство. Журналістика». Участь у заході взяли науковці
українських вишів, працівники регіональних ЗМІ, столичної преси, студенти. Вели
семінар президент Фонду «Журналістська ініціатива» Людмила Мех, професори-мовознавці
Наталія Шумарова та Анастасія Мамалига.
Головний редактор Інтернет-видання «BlackSeaNews Андрій
Клименко наголосив на тому, що більшість людей бачить лише зовнішній бік
журналістики, але ж є і зворотні «особливості» цієї професії: приміром, у Криму
під час окупації та анексії зареєстровано понад 100 випадків побиття
журналістів різних національностей. Промовець порівняв Крим із «чорним ящиком»
– таким він бачить становище тамтешніх ЗМІ.
Актуальну тему «Мовний чинник сучасної війни» порушив
лауреат Шевченківської премії, професор кафедри кіно- і телемистецтва Інституту
журналістики Леонід Мужук. Митець вважає, що коли в країні точиться війна
важливо, аби мова жила й активно функціонувала. Цю тему конкретизував головний
редактор обласної газети «Донеччина» Ігор Зоц.
Цікаво розкрив питання – що для читача є цінністю? – голова
громадської ради Державного комітету телебачення та радіомовлення України,
президент медіа-корпорації «РІА» Олександр Човган. Він презентував низку
сучасних платформ для блогів, наголосивши, що Інтернет-блоги є наразі найбільш популярним
засобом масової комунікації. Генеральний директор Черкаської обласної
незалежної ТРК «Ятрань» Микола Ратушний ознайомив аудиторію зі зразками
авторських програм «Мова солов’їна» та «Українська пісня».
Про реальну допомогу мовних семінарів журналістам у їхній
практичній роботі говорила у своєму виступі головний редактор українського
ділового журналу «Аграрний тиждень. Україна» Наталя Черешинська.
Підбиваючи підсумки форуму, його учасники наголосили на
тому, що такі заходи допомагають керівникам редакцій, журналістам, студентам
обмінюватися думками та знаходити відповіді на актуальні питання функціонування
української мови в освіті, культурі, засобах масової інформації.
Турбота
про вчителя
– спільна справа
Важко переоцінити роль учителя в нашому суспільстві. І це не
дивно, адже сама природа поклала на нього важливу місію – виховувати молоде
покоління. Сіяти в його серці розумне, вічне, добре. Переконуємося в цьому,
навідавшись в Андрійковецьку ЗОШ І–ІІ ступенів. Педагогічний колектив тут майже
сорок років очолює педагог від Бога, людина, яка по вінця закохана в свою
професію, – Франц Б’ялковський.
Валерій МАРЦЕНЮК
Хмельницька обл.
Францове дитинство та юність збігли на Деражнянщині, у краю
мальовничих озер і мрійливих дібров. Син завдячує батькам звичкою вставати до
зорі та трудитися не покладаючи рук. Закінчив історичний факультет
Чернівецького державного університету. Працював учителем історії Мирутинської
ЗОШ І–ІІІ ступенів Славутського району на Хмельниччині. Опісля вчителював, був
директором Редвенецької восьмирічки Хмельницького району. А коли постало
питання, кому очолити Андрійковецьку загальноосвітню школу цього ж району, у
відділі народної освіти двох думок не було: тільки Францу Вікторовичу,
ініціативному, досвідченому освітянину.
На цій посаді найповніше виявилися найкращі риси характеру
Б’ялковського, успадковані від батька-матері, відграновані у вирі педагогічних
буднів.
«Франц Вікторович не боїться відповідальності, вимогливий і
справедливий, його серце завше відкрите для тих, хто працює поруч, – розповідає
заступник директора школи, колишня його учениця Ольга Хамуляк. – З ним
працювати – саме задоволення».
Такої ж думки про Б’ялковського і голова профкому школи
Ірина Савчук, яка працює вчителем початкових класів, а профлідером обирається
от уже 11 років поспіль.
«Перед освітою стоять важливі завдання: підготувати школяра
до повноцінного життя, плідної праці, озброїти міцними знаннями, сформувати
всебічно розвинену особистість, адже сьогодні наші вихованці школярі, а завтра
– їм вирішувати проблеми сім’ї, району, країни, – наголосила Ірина Савчук. – І
в цьому чимала роль належить профкому».
Первинка школи – надійний помічник освітян у їхній нелегкій
справі навчання підростаючого покоління. Тісна співпраця дирекції з
профорганізацією сприяє забезпеченню стабільної, ефективної діяльності
навчального закладу.
Щорічно між адміністрацією та профкомом училища укладається
колдоговір, а захист інтересів працівників школи – для первинки понад усе.
Попри чималі труднощі, тут своєчасно виплачуються зарплата, відпускні,
матеріальна допомога на оздоровлення, винагорода за сумлінну працю тощо.
А коли турбота про вчителя – спільна справа адміністрації та
профкому, то й результати маємо вагомі.
У стінах школи навчається 47 учнів. Тут усе заохочує до
знань. Гарний ремонт приміщення та класних кімнат, багатий фонд бібліотеки, їдальня,
спортмайданчик тощо. Завдяки спільним зусиллям Франца Вікторовича та профкому
учні мають змогу не тільки гарно навчатися, а й займатися у спортивних секціях,
гуртках художньої самодіяльності. Свідченням цього є почесні грамоти, дипломи,
інші «трофеї», які вихованці школи вибороли на районних та обласних спортивних
змаганнях, престижних конкурсах і фестивалях художньої самодіяльності.
Душу і серце віддають своїм вихованцям учителі Ірина
Б’ялковська, Ірина Савчук, Наталія Поляк, Тетяна Красій, Олена Солоненко та ін.
А ще доброго слова заслуговує ветеран освіти, колишня вчителька фізики Раїса
Баранова, яка нині на заслуженому відпочинку. Надзвичайної душі людина, вона
багато років віддала вихованню підростаючого покоління в Андрійковецькій
загальноосвітній школі.
Кажуть, життя прожити – не поле перейти. Проте, як вважає
Франц Вікторович, якщо любиш свою роботу, то час плине непомітно. Здається,
лише вчора прийшов до школи, а сьогодні ген-ген скільки літ промайнуло.
«Ані на хвилину я не пошкодував, що став вчителем, –
ділиться Франц Б’ялковський. – Звісно, як і в кожній професії, тут є свої плюси
й мінуси, але я радий, що живу і працюю для людей. А надійний мій помічник –
профком».
25.04.2015
|
