ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Заговори, щоб я тебе побачив…

Наприкінці лютого світо­ва громадськість разом з Днем соціальної справед­ливості відзначала Міжна­родний день рідної мови, а до календаря україн­ців цьогоріч додалася ще одна історична дата – День ушанування подви­гу учасників Революції гід­ності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні.

Євген ДРАП’ЯТИЙ

м. Київ

Всі ці три події, три дати, ма­ють у своїй основі цінності, за які справжні особистос­ті, Люди з великої літери, патріоти жертвують собою, віддаючи життя за справедливість, рідну мову, національну гідність. Саме за ці цінності впродовж сто­літь і в наші дні повстають ті, хто не може змиритися з несправедли­вістю, із знищенням і руйнуван­ням власної держави, її економіки і духовності. Боротьба триває як із зайдами-ворогами, так і власними манкуртами, які зневажають люд­ську гідність і право бути господа­рем у власному домі – країні.

Заголовок статті співзвучний з назвою книги Василя Федорови­ча Василашка*, ученого секрета­ря правління Товариства «Знання України», і, як стверджує сам ав­тор, ці слова належать великому філософу Сократу: «Заговори, щоб я тебе побачив».

Загадка саме в тому, щоб я поба­чив сказане, але аж ніяк не почув. Хоч ми більше реагуємо на мову слухом – коли хтось заговорить, ми його чуємо, а відтак і сприйма­ємо. Але щоб від сказаного побачи­ти, треба мати очі ще й духовні. До цього міркування ведуть слова з Бі­блії: «Чим наповнене серце, те гово­рять уста». Тобто йдеться про наба­гато більше, ніж слух, йдеться про духовний світ людини, її внутріш­нє, Боже, душевне і духовне єство, багатство чи бідність.

З нагоди вшанування Дня рід­ної мови, як патріот рідної мови, шанувальник української твор­чості і її творців, хочу познайоми­ти наших читачів-спілчан з цією книгою і її автором Василем Фе­доровичем Василашком, перлини якого наскрізь пронизані любов’ю до рідної мови.

А для знайомства пропоную пер­ший вірш із збірки:

Заговори

Заговори, щоб я тебе побачив:

Чи є у тебе мрії соколині,

Чи в мові квітнуть соняхи бджолині,

Чи дощ твій сонячний за літом плаче,

Чи сходить тобі сонце на калині?

Заговори, щоб я тебе побачив

Не тільки зором, а й очима серця,

Щоб я збагнув, куди тобі ідеться:

До зір чи вниз ти шлях життя означив,

Чи ти – за мову, як Тарас і Леся?

Чи рід продовжуєш у ріднім слові,

Живеш життям свого народу й роду;

Чи маєш мудрість краю в нагороду,

Чи любиш рідну матір – рідну мову,

Чи мові, матері чужій, ти годиш?

Як бачимо, лише одним віршем охоплена вся місія нашого наро­дження – життя, посвяти і вдячнос­ті рідній землі, сонцю, небокраю, історії народу й роду, рідній ма­тері – рідній мові. Із засторогою-запитанням: чи мові, матері чужій, ти годиш? Таких віршів у збірці 150, і всі вони не тільки відкрива­ють внутрішній світ автора, його чуйне серце, пронизливе бачення, оголені нерви-почуття на правду і несправедливість, палке, правдиве і пекучо-справедливе слово, а й да­ють можливість побачити себе.

Не втрачай рідну мову, котра

любить тебе,

Як загубиш основу – то загубиш себе.

(Не втрачай рідну мову)

Через свої вірші-посвяти автор показує нам прості і святі істини-цінності, з якими ми щодень пере­буваємо і які повинні любити, дяку­ючи Господу за те, що нам послав: рідний край, в якому народилися, батьківські настанови, вчителів-наставників життя, рідних і близь­ких, материнську мову – корінь не­знищенності народу – роду.

Краю рідного образ святий

Постає в біографії слова.

Гублять сув’язь духовну світи,

Якщо в рід не вкорінена мова.

(Краю рідного образ святий)

Цілу низанку перлин у віршах поета можна зібрати у молитовну вервечку рідної мови: «Розмовляй­мо, рідні, калиновою, сонцю в укра­їнській мові жить!»; «Слово мами пошепки приходило, воскрешало, як жива вода»; «Таке в душі дзвінкого­лосся, що мови кращої не знаю!»; «В рідну мову, у спів солов’я, як в мо­литву вертала нас мати».

Книга іскриться і полум’яніє животворною святою любов’ю до України – рідної землі, її минувши­ни і сьогодення, її історії, радостей і печалей, де в кінці шляху завжди сяє перемога добра і надії.

І виростає храм душі,

Де завжди – Бог і Україна.

(Щоб провінції духу не було)

Як про сьогодення наступу ім­перської чуми звучать слова, напи­сані в 1991 році:

Привид орд за хмарами не щез,

Стогне Січ у пам’яті руїнах.

України я не прагну десь

В Україні хочу України.

(Усміхнись веселкою з роси)

Або:

В неволі відвойований Майдан

І вишивка Хрещатика хрещата.

(Святися, Києве)

Де б автор не перебував, зали­шає слід поетичного слова про міс­ця і події, краї і країни, озера і ріки, ліси і степи, про зустрічі і розлуки, міста і села, Київ, Куражин** і Ка­нів, про односельців і вкраїнців на планеті. Возвеличує українську пісню, її дух і силу, мужність коб­зарів і піснярів.

Не убить розкріпачену пам'ять,

Засвіт збуджену правду в струні,

Мужні рокоти дум над віками,

Проти кривди повсталі пісні.

(Кобзарі)

З рокотанням бандур

Відростали відрубані крила –

В солов’їнім краю

Не убили народу-співця…

(Балада про кобзарів)

Засуджує лицемірство, присто­суванство і зраду.

Хоч перевертню раді,

Та не більш, як вужу,

Хто свою мову зрадив,

Зрадить той і чужу…

(Не втрачай рідну мову)

Як Шевченколюб-Шевченкофан, не можу не подякувати Василю Фе­доровичу за його Шевченкіану у віршах, де в 150 творах 31 раз лунає ім’я Кобзаря, апостольське і лагід­не, пророче і гнівне.

Надихаюсь Шевченком і Стусом –

Їх імення для мене святі.

Причасти нас любов’ю, Ісусе,

І не дай оступитись в житті.

(Храм України)

До 200-річчя Тараса Шевченка у 2014 році Василь Федорович присвя­тив і видав нову книгу «Шевченко мій», яка заслуговує на свою окре­му презентацію нашому читачеві в цей особливий період борні України із сучасною імперською агресією.

Шевченко мій – «І мертвим, і живим…»,

До глибини душі цей вірш уразив.

Ми українцями зростали з ним –

Не з’яничарився, хто був з Тарасом…

(Шевченко мій)

Різнобарвна і Веселкова*** пое­зія Василя Василашка, його струна дзвінкоголоса не залишить нікого без натхненних почуттів і гордос­ті за свій рідний край, за Україну, і ніколи не буде спраглим на повагу, національну гордість і патріотизм той, хто відкрив це ще одне джере­ло життєдайної рідної мови.

Хочу волю й любов освятити

І за всіх щиро Бога молю,

Прагну всіх я на світі любити,

Та найбільше Вкраїну люблю...

(Храм України)

* Василь Федорович Василашко, учений секретар правління Товариства «Знання України», заслужений журналіст України, автор книг поезій «Течія доріг», «Ясенець», «Чи Україні ти син?» «Усміхнись веселкою з грози», «Відроджуймось – не перероджуй­мось», «Через терни до України» (співавтор).

** село Куражин на Хмельниччині, де народився В. Василашко.

*** понад 8 років В. Василашко працював головним редактором видавництва «Веселка».

Півстоліття на профспілковій ниві

Нещодавно виповнилося 50 років профспілкової діяльності Івана Семе­новича Артюха – голо­ви Луганського обкому профспілки машинобу­дівників та приладобу­дівників України.

Іван Семенович – людина з активною життєвою пози­цією, всебічно обдарована, чия повсякденна діяльність пов’язана із захистом прав та інтересів людини праці. І сьо­годні він продовжує свою ді­яльність, перебуваючи в епі­центрі буремних подій – м. Сєвєродонецьку, в зоні проведення АТО.

За самовіддане ставлення до обраної справи, професіона­лізм, небайдужість до оточу­ючих Іван Семенович корис­тується заслуженим автори­тетом та повагою колег і ак­тиву профспілки.

Центральна рада профспілки «Машприлад» України щиро вітає Івана Семеновича із слав­ним ювілеєм профспілкової ді­яльності. Бажаємо міцного здоров’я, невичерпної енергії для творення добрих справ, родинного благополуччя.

Центральна рада профспілки «Машприлад» України

Підтримувати, а не знищувати   малий і середній бізнес

Президія Закарпатської обласної профспілко­вої організації працівників і підприємців тор­гівлі, громадського харчування та послуг звер­нулася до Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка з приводу зростання непосильного податкового тиску на малий і середній бізнес, що призводить до його знищення.

«Високопосадовці всіх часів та мас­тей постійно ви­словлювали дум­ку, що малий і середній біз­нес є важливою ланкою еко­номічного зростання галузі. На словах вони декларували бажання створити пільгові умови для його функціону­вання і всебічну підтримку. Проте насправді, на жаль, усе було навпаки.

Попередній уряд при затвер­дженні бюджету на 2014 рік оголосив, що кількість подат­ків зменшиться з 22 до 9. Ви ж, Арсенію Петровичу, повторює­те те саме, на словах скорочу­ючи податки – знову з 22 до 8. Фактично ж нічого не скорочу­ється, а натомість окремі по­датки об’єднуються під однією назвою. Водночас уводиться майже 5 нових, досить ваго­мих, податків і обов’язкових платежів (ЄСВ). Малий бізнес не витримає таких «пільг».

До 2014 року галузь була од­нією з найбільш стабільних. Щорічний приріст товарообо­роту складав 15–20%, ство­рювалися нові робочі місця. Сьогодні ж маємо зростання безробіття, зниження дохо­дів населення, а відтак – зменшення товарообороту.

За рахунок чого малому біз­несу постійно сплачувати зростаючі податки? Адже го­тові гроші ніхто не дає, їх тре­ба заробити шляхом зростан­ня товарообороту. Держава нічого не пропонує цій галузі, а забрати хоче все і більше. Чи може так тривати далі? Звичайно, ні, бо це призведе до закриття бізнесу. Підпри­ємці нічого не просять у дер­жави, крім посильної і ста­більної податкової системи, аби вони могли утримувати свої сім’ї, виховувати дітей. Від цього й держава матиме користь, а малий і середній бізнес розвиватиметься».

Галина СВАРИЧЕВСЬКА

голова Закарпатської обласної профспілкової організації працівників і підприємців торгівлі, громадського харчування та послуг

08.03.2015

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини