Кращі держслужбовці Кіровоградщини
Відбувся другий етап конкурсу «Кращий держслужбо-
вець», що визначив рівень компетентності та профе-
сіоналізму серед спеціалістів і керівників райдержад-
міністрацій, облдержадміністрації та її структурних
підрозділів. Його організатори – управління Головдерж-
служби в області та обком профспілки працівників
держ установ. Учасників другого етапу визначили за ре-
зультатами першого, що проходив на місцях.
Віктор ФЕДОТОВ
голова обкому профспілки працівників держустанов
«Конкурсанти складали тести
із службової етики, – розпо-
віла завідувачка сектору
управління держслужби в
області Олена Степуніна, –
презентували публічні виступи та про-
ходили співбесіди – кожен розкривав
своє бачення різних актуальних питань.
Слід сказати, що всі учасники конкурсу
гідно представили свої підрозділи, а
найвищі бали в різних номінаціях отри-
мали заступник начальника відділу до-
ходів та економічного аналізу департа-
менту фінансів ОДА Ірина Кушнір, на-
чальник служби в справах дітей Петрів-
ської РДА Ірина Лугова та головний
спеціаліст-юрис консульт відділу
організаційно-кадрової роботи департа-
менту соціального захисту населення
ОДА Олена Серебреннікова. Як показує
практика, такі конкурси просто необхід-
ні, адже це добра нагода виявити себе,
стимул працювати над собою, підвищу-
вати фаховий рівень. Після завершення
конкурсу рекомендуємо керівництву
ОДА та РДА звертати увагу на цих лю-
дей у просуванні по службі, заохоченні.
Відгуки конкурсантів – якнайкращі,
вони мали можливість поспілкуватися,
поділитися досвідом, розширити круго-
зір. Іще один плюс: особи, які пройшли
номінації конкурсу, отримали свідоцтво
про підвищення кваліфікації».
Переможці другого етапу представ-
лятимуть Кіровоградщину на всеукра-
їнському конкурсі.
ЛИСТ ДО ГРОМАДИ
Ніхто ніколи не зможе відчувати до людини те, що відчуває її
мати. Матір – це людина, яка
виносила дитину, народила, навчила її ходити, розмовляти,
жити. Передала їй всі свої зна-
ння, позбавляла себе багатьох речей задля того, щоб її
дитина була щасливою і здоровою.
Матері здатні на багато неймовірних вчинків, навіть на
смерть, для свого сина чи дочки. І
лише уявіть почуття тисяч матерів, які чекали на своїх дітей
чотири нескінченних роки під
час Великої Вітчизняної війни, із завмиранням серця
переглядали пошту, знаючи, що мо-
жуть отримати всього дві листівки з іменем свого сина, і
лише одна з них буде щасливою
звісткою про те, що з її солдатом усе гаразд.
Неймовірно те, що матір здатна переживати не лише за свою
дитину. Як-то кажуть, чужих ді-
тей не буває. Навіть мати, що втратила свою дитину, буде
продовжувати віддавати все для ін-
ших. Я знаю історію про жінку, що в роки війни, після того,
як її син загинув, продала все, що
мала, навіть хату і худобу, щоб відправити гроші на
будівництво нового літака для тих хлопців,
що ще були живі, ще мали шанс повернутися додому й обійняти
свою стареньку матінку.
Подвиги матерів завжди були темою, що змушувала людей
затамувати подих, дивуючись
тій внутрішній силі і рішучості жінок, які хотіли зберегти
свою дитину навіть у такий важкий
час, як війна. Що нині відбувається в нашій країні?
Революція, повстання, війна? Люди стрі-
ляють, руйнують, навіть убивають. Чим відрізняється те, що
ми переживаємо зараз, від
того, що було 70 років тому? Хіба що масштаби катастрофи не
такі величезні, так.
Ми дивимося на те, як молоді ще хлопці виходять на вулиці,
беруть в руки зброю, стріляють
у своїх співвітчизників, переконуючи всіх, що це заради
справи, заради щастя всіх. Переко-
нуючи, насамперед, себе. У кожного з них є сестри, матері,
кохані. І постає запитання: чи
змінилося щось із тих далеких часів справжньої війни та
руйнувань? Чи залишилося в душах
жінок те бажання захистити, вберегти, зробити будь-що заради
порятунку свого солдата?
Ми всі знаємо відповідь. Материнський інстинкт – це те, що
закладене в серцях жінок із по-
чатку часів, те, що ніколи не зміниться і не зникне. Ми вже
сьогодні бачимо, як матері вихо-
дять на вулиці і стають між своїми дітьми й зброєю, що
спрямована на них. Та я хочу сказа-
ти не це. Я хочу спитати в тих людей, які направляють «солдатів»
у бій. Чи є у вас матір? Чи є
у вас діти? Чи уявляєте ви їх під дулом рушниці? А ті, хто
беруть участь у нападах і конфлік-
тах, чи думали ви про ту жінку, серце якої розривається від
тривоги і страху втратити свою
дитину? Так, ви, можливо, боретеся за краще, та чи
обов’язково вбивати і бути вбитим? Є
слова, мирні переговори, в яких не потрібно виявляти силу.
Просто зупиніться на мить і подумайте про свою матір. Про
тисячі матерів, які у відносно
мирний час можуть втратити сенс свого життя – свою дитину.
Просто подумайте.
Олеся СІЛЯЄВА,
учениця 11-А класу школи І–ІІІ ступенів № 190 Деснянського
району м. Києва
13.07.2014
|
