ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Що краще?

Українці неоднора­зово чули, як уря­довці жорстко критикували Між­народний валютний фонд (МВФ) надати країні кредит за умо­ви підвищення на 40% ціни на газ для населення.

Спираючись на різ­номанітні джерела інформації, як-от га­зети «День» і «Дзер­кало тижня», до ува­ги читачів пропоную матеріал, у якому переконливо дове­дено, що зростання ціни на газ не таке вже й страшне по­рівняно з вигодою, яку б отримував ко­жен із нас після на­ведення ладу на ринку продовольчих товарів.

Мирон ІВАНКІВ

голова Львівської обласної організації профспілки працівників держустанов

За інформацією Держав­ної служби статистики, найбільший відсоток у структурі витрат україн­ських родин становлять продукти харчування з алко­гольними напоями та тютюно­вими виробами – 53,7%, у т. ч. продукти харчування – 50,2%. По Україні це приблизно 400 млрд гривень (на одного мешканця 750 гривень на місяць).

Вартість житла, води, елек­троенергії, газу (або інші види палива) в загальних витратах становить 9,9%, або 73 млрд грн (на одного мешканця на місяць 137, 7 грн). Причому на газ та інші види палива припадає всього 1,5% усіх витрат домо­господарств, або у розрахунку на одного мешканця всього 22 гривні на місяць. Виходить, що витрати на продовольчі товари у 35 разів більші, ніж витрати на газ чи інші види палива. А тепер слід розібратися: чому так?

Спеціалісти звертають увагу на механізми ціноутворення у нашій державі, зокрема – на продовольчі товари. У пригоді знову стають статис­тичні дані. У 2012 році сукупні витрати в розрахунку на од­ного мешканця краї­ни, порівняно із 2002 роком, зросли у 5,7 раза, а на продоволь­чі товари – у 5 разів. Тобто у зв’язку зі зростанням доходів (витрат) населення так само приблизно зростали ціни на про­довольчі товари, від­так у структурі всіх витрат це майже 55% (у країнах Євросоюзу 10–20%).

Що означає така закономір­ність у нашій країні? Якщо зі зростанням доходів витрати на харчування у сумарних витра­тах залишаються без змін, то це означає зменшення реальних доходів населення. А це вже по­гано. Важливо знати причину такого наслідку. Фахівці ствер­джують, що це відсутність у країні цивілізованих ринкових відносин і патріотизму у влад­ної еліти. Де це маємо, там зі зростанням доходів (реальних) витрати населення на продукти харчування скорочуються. Спе­ціалісти, котрі досліджували згадані проблеми, стверджу­ють, що якби у нас діяли чисті та прозорі ринкові відносини, то при подвоєнні доходів насе­лення споживання продуктів зросло б на 120–150%.

Простежимо, що у нас відбу­вається на ринку продуктів – від виробника до споживача. Як свідчить аналіз, наші сіль­госпвиробники реалізують свою продукцію за цінами, які різняться у 10 разів. У 2012 році посередницькі структури заку­повували озиму пшеницю за ці­нами від 240 до 3 тис. грн за тон­ну. У цивілізованому суспіль­стві, а відповідно і при прозо­рих ринкових відносинах, різ­ниця у ціні може бути лише за рахунок якості – 5–15%. При цьому у нас – незалежно від того, що посередник закупив пшеницю за нижчою ціною, вартість хліба для споживачів не знижується, а що­разу зростає.

Не є таємницею факт, що в країні близько 85% насе­лення споживає м’ясо-молочних про­дуктів нижче норми, а 40% – цукру і риби.

Зростання спожи­вання продуктів на­селенням можливе лише за однієї умо­ви: всі учасники рин­кової взаємодії ма­ють мати рівновели­ку рентабельність своєї діяль­ності. Будь-який посередник не має відбирати більшу частину вартості у первинного виробни­ка, закуповувати у нього про­дукцію за ціною у 2–10 разів нижче від ринкової. Посеред­ник закуповує у первинного то­варовиробника його товар за максимально низькою ціною, переробляє і віддає продукцію торговельникам, які реалізову­ють її за максимально високою ціною. Це і впливає на знижен­ня споживання населенням продуктів харчування.

Практика країн Євросоюзу, США, Канади тощо свідчить: із зростанням сукупних доходів населення удвічі-тричі витрати на продовольчі товари скорочу­ються. При цьому населення та­кож відмовляється від частини продовольчих товарів нижчої якості, чого, на жаль, у нас не спостерігається. Приміром, у 2005–2012 роках Україна щорічно імпортувала для м’ясопереробної промисловості 300–450 тис. тонн м’яса, у т. ч. – 30–50% так званого «сепарованого» м’яса (ніжки та крила птиці, шиї, субпродукти та ін.). Закупо­вували це м’ясо за нижчими за внутрішні цінами. Закономірне запитання: а ціни на м’ясні ви­роби з цього дешевого м’яса зни­зили? Нічого подібного – все про­давали за високими цінами. То що ж робити? Вигадувати нічого не треба. Цивілізовані країни давно все вирішили. Відповідні органи, у межах конкретного ви­робництва, узгоджують ціни в ланцюжку: первинний товаро­виробник – переробник – торгів­ля та визначають їхні частки у кінцевій ціні. Що вони отриму­ють в кінцевому рахунку? Всі учасники інтегрованого вироб­ництва матимуть невисокий рі­вень рентабельності, але у всіх він буде однаковий, а отже, спра­ведливий. Аби дістати більший прибуток. у західних країнах не підвищують ціну, а збільшують обсяги виробництва та реаліза­ції продукції.

Якби такі механізми працю­вали в Україні, то ціни на про­довольчу чи будь-яку іншу про­дукцію зростали б повільніше, ніж сукупні доходи населення, яке споживало б продовольства більше і в ширшому асортимен­ті. І знову статистика. Якби у 2012 році ціни кінцевого спожи­вання були лише на 1% нижчи­ми, то реалізація продовольчих товарів у середньому зросла б приблизно на 20 млрд гривень. Щодо цього слід зауважити, що ще більшими темпами зроста­тиме споживання продуктів на­селенням, яке має низькі дохо­ди. За умови запровадження чесних і прозорих правил, ви­кладених вище, при зростанні сукупних доходів цієї категорії населення на 1% споживання зростає на 0,8–1,5%.

Тож який висновок випливає з вищевикладеного? Якби у кра­їні діяв прозорий та економічно обґрунтований порядок у взає­мовідносинах первинних ви­робників і кінцевих реалізато­рів продовольчого товару спо­живачеві, тоді, за оцінками спе­ціалістів, населення мало б еко­номію на продуктах харчуван­ня від 50 до 150 млрд грн, або в середньому – 75–250 гривень на місяць на кожного мешканця.

Наші можновладці надто критично висловлювалися щодо вимоги Міжнародного ва­лютного фонду надати кредит за умови підвищення на 40% вартості газу для населення. Свій гнів із цього приводу де­монструвало до МВФ попере­днє керівництво Федерації профспілок України.

Тепер порівняймо. Після на­ведення ладу на ринку продо­вольчих товарів кожен спожи­вач матиме економію в серед­ньому 100–200 грн, а підвищен­ня на 40% ціни на газ, нехай на­віть 12–15 грн (за розрахунками – всього 9 грн). То що краще: економія 100–200 грн чи втрата 10 гривень?

31.01.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини