СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Фантом не зникає. І не матеріалізується

Тема середнього класу стала в нас вельми популярною після Послання колишнього президента України Л. Кучми до Верховної Ради з наста­новою сформувати в країні середній клас. Було справді нагальним розібратися в соціальній морфології та виокремити, так би мовити, «за­гін суспільної надії». Надворі 2005-й, 2006-й – експерти захопилися темою, їхні думки часом розходилися діа­метрально, але тон статей пере­важно був розважливий... Доки не з’явився епатажний «Маніфест се­реднього класу» Юрія Романенка.

Спроба соціальної «інвентаризації»

Експерти «здригнули­ся», почали говорити більш голосно та нервово, споти­каючись навіть на слові «маніфест» (чи не манія ве­личі в контексті марксових теорій?). При всьому тому з’ясувалося, що вони дони­ні не дійшли згоди переду­сім у тлумаченні самого по­няття «середній клас» та в баченні застосовування його щодо України.

...Свого часу (2008 рік) при­лучився до обговорення теми середнього класу і журнал «Профспілки України». З точ­ки зору одного автора, екс­перта О. Чунаєва, середній клас – це основний внутріш­ній інвестор, потужний еко­номічний донор, передумова й чинник як соціально-економічної, так і громадян­ської активності суспільства (тобто брат-близнюк грома­дянського). Стабілізатор і «запобіжник», гарант сус­пільної рівноваги. Чому? Бо представник середнього кла­су має: а) високий дохід, б) об’єкти власності, в) пре­стижні соціальний статус та освітній і професійно-кваліфікаційний рівень, г) відповідну самоідентифі­кацію, д) нарешті – вільний час, який спокійно може ви­користовувати для власних потреб і власного самороз­витку.

Одне слово, заздрісні ре­алії розвинених країн. А хіба в нас людей таких не­має? Мабуть, є, та тільки, як-то кажуть, борщ окремо, мухи окремо. В одного є щось одне, в іншого – інше. А не разом і не водночас. З одного боку, ясно, що йдеться передусім про ін­телектуалів, «білі комір­ці», людей, які мають ба­жання та всі можливості мислити й діяти. З іншого боку, суто теоретично, ко­лишня радянська інтелі­генція – наукова, культур­на, медична, військова, державно-партійна – була потенційним претенден­том на статус середнього класу в незалежній Украї­ні, та завадили принаймні два серйозні історичні не­гативи. Радянську інтелі­генцію недаремно назива­ли «гнилою»: без метафо­ричної сокири, без гучного голосу та резонансних ак­цій (та звідки ж узятися «революційному» потенці­алу, адже його нещадно ча­вили впродовж сімдесяти років, починаючи з перших місяців революції 1917-го?). А в незалежній Україні найбільш розумні, профе­сійні, цивілізовані й куль­турні – ті, хто справді міг би стати гордістю держави та рушієм прогресу – були майже одразу морально й матеріально знищені ново­явленими акулами періоду первісного накопичення капіталу. І або виїхали за кордон, або почали прода­вати сорочки на численних базарах. Коротко кажучи, їх у різний спосіб анульо­вано.

«Конструктори» і реалісти

Отже, заклик колишньо­го президента був голосом справедливості та завбач­ливості, і голосом відчаю водночас: середній клас не формується в директивний спосіб, а викристалізову­ється в процесі нормально­го економічного розвитку й справедливого розподілу напрацьованих суспіль­ством благ. Хоча, примі­ром, академік І. Юхнов­ський теж переконаний: «Створення панівного се­реднього класу в Україні – найважливіше стратегічне завдання держави... За ньо­го слід братися свідомо, по­слідовно і безкомпроміс­но... Панування середнього класу має бути закріплене відповідними законами, постановами і звичаєвими заходами». Хоча не обов’язково бути навіть соціо­логом, аби розуміти, що соціально-політичні про­цеси надто важко підда­ються конструюванню. А ось директор Інституту ре­форм О. Олійник ствер­джує: «Середній клас в Україні, звичайно, є. І ди­наміка його зростання до­статньо позитивна. А буду­вати середній клас «звер­ху», ясна річ, не можна».

Назагал подібних суперечностей щодо одного й того самого питання ще ні­коли не доводилося зустрі­чати: середній клас у нас є – його немає; це фантом – це надійний і серйозний прошарок українського суспільства; якщо він і є, то незаможний і не здат­ний на активні дії – замож­ні ніколи не будуть опонен­тами влади, а це ознака се­реднього класу; це поняття гуманітарне – це поняття політичне і т. ін. Нарешті: середній клас – гарант ста­більності і думка доктора соціології С. Макеєва: «Я всіма силами воював би з оцим міфом, що середній клас є оплотом стабільності».

Дайте спочатку вижити – поговоримо потім

Оскільки основний по­нятійний термін – «серед­ній», було б логічно казати про «прошарки». Отже, є в нас два прошарки, що за ознаками можуть претен­дувати на поняття серед­нього класу. Це передусім бюджетники з вищою осві­тою, незаможні, але освіче­ні й здатні вільно мислити; по-друге, представники ма­лого й середнього бізнесу, менеджери тощо, доволі за­можні й вельми далекі від радянських стандартів, можливо, не такі освічені й культурні, зате набагато прагматичніші й більше орієнтовані на західні стан­дарти якості життя. Втім, і перші, й другі однаково за­лежні від нашої соціально-економічної ситуації: пер­ші потерпають від малих зарплат та їх несвоєчасної виплати, другі – від негід­них умов праці та тяжких податків. І ті, й інші одна­ково високо цінують забез­печене життя й свободу, од­нак розуміють, що в держа­ві відсутні інструменти їх­нього захисту, тому існу­ють за принципом «кожен за себе», не змикаючись.

Колись, за радянських часів, гуляв дещо хуліган­ський анекдот (у контексті так званої китайської куль­турної революції): «А як ви боретеся з хунвейбінами?» – запитали в Косигіна. – «Ми ще не боремося, – відповідає той, – ми поки що вчимося правильно вимовляти це слово». Тож чи не зарано, справді, аналізувати «те, чого немає»? Надто нині, коли від вогнища бурхли­вих, палких дискусій про український середній клас лишилися хіба малі жарин­ки. І тон статей змінився. С. Грабовський (ст. «Кілька слів у публічній дискусії про те, чого немає») висуває на перший план потребу в політичній, економічній, правовій свободі – як голо­вний індикатор наявності середнього класу. У відпо­відь С. Климовський (ст. «Середній клас як соціально-політичний міф») саркас­тично зауважує: «Середній клас – це фантом... Ласкаво просимо до куреня найма­них рабів, пане середній клас. Середній за розумови­ми здібностями...»

Запитань – океан, відпо­відей – хіба що річка. І про­водити діалоги й дискусії, гадаю, просто необхідно: народяться нові ідеї, нові знання та теорії. І врешті-решт, наше суспільство таки підійде спочатку до правильної відповіді, а далі, Бог дасть, і до вирі­шення проблеми.

• МИ ТЕЖ УТОМИЛИСЬ?

03.02.2011

Тетяна МОРГУН, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини