ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Розвиток громадянського суспільства в Україні

 Нещодавно в Будинку спі­лок, відповідно до рішення Спільного представницько­го органу репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національ­ному рівні, відбулася пре­зентація наукової допові­ді Національного інституту стратегічних досліджень «Про стан розвитку грома­дянського суспільства в Укра­їні». Представляв доповідь завідувач сектору громадян­ського суспільства відділу по­літичних стратегій НІСД Олек­сандр Корнієвський.

Гарантія демократії

Утвердження громадянсько­го суспільства як гарантії демо­кратичного розвитку України визначено одним з напрямів її внутрішньої політики відповід­но до Закону України «Про заса­ди внутрішньої і зовнішньої по­літики» від 1 липня 2010 року. Державна політика в сфері фор­мування інститутів та організа­цій громадянського суспільства має передбачати посилення їх­ньої взаємодії з органами пу­блічної влади, запровадження громадського контролю за ді­яльністю влади, проведення ре­гулярних консультацій з гро­мадськістю. При цьому рефор­мування правового середовища для інституціонального розви­тку громадянського суспільства має бути спрямоване на запро­вадження стандартів, передба­чених Рекомендаціями Коміте­ту міністрів Ради Європи державам-членам щодо правового ста­тусу неурядових європейських організацій, а також на імпле­ментацію зобов’язань України відповідно до міжнародних до­говорів у сфері прав людини та рішень Європейського суду з прав людини. У цьому контексті важливо зазначити, що в краї­нах розвиненої демократії гро­мадянське суспільство виступає рівноправним партнером дер­жави у вирішенні соціально-економічних, гуманітарних і по­літичних завдань.

Інституції громадянського суспільства підтримують та від­творюють демократичну полі­тичну культуру, а також віді­грають помітну роль у забезпе­ченні суспільної стабільності.

Основні тенденції

Так, за результатами дослі­дження Nations in Transit між­народної неурядової організації Freedom House (де оцінювання різних напрямів демократично­го розвитку перехідних країн здійснюється за шкалою від 7 («найгірша») до 1 («найкраща») бала), оцінка розвитку грома­дянського суспільства в Україні значно покращилася: від 4,75 бала в 1998 році до 3 балів у 2005-му та 2,75 бала у 2006–2011 роках. Саме за напрямом «Громадян­ське суспільство» Україна про­демонструвала найбільший по­ступ і, відповідно, отримала найкращу оцінку з інших показ­ників. За іншими напрямами до­слідження Nations in Transit рейтинги України виглядають менш успішними: в 2011 році «Рейтинг демократичного роз­витку» становив 4,61; «Націо­нальне демократичне управлін­ня» – 5,5; «Виборчий процес» – 3,5; «Незалежні медіа» – 3,75; «Місцеве демократичне управ­ління» – 5,5; «Судова система та незалежність суддів» – 5,5; «Ко­рупція» – 5,75 бала.

За даними іншого авторитет­ного рейтингу, який визначаєть­ся в межах дослідження «Індексу сталості неурядових організа­цій» Агентства міжнародного розвитку США (USAID NGO sustainability Index), стан розви­тку громадянського суспільства в Україні оцінено в 3,5 бала (за шкалою від 1 до 7, де поріг консо­лідації становить 3 бали). При цьому найслабшими складника­ми сталості НУО є фінансова життєздатність – 4,2 та їх сприй­няття громадськістю – 3,8, а най­сильнішими – адвокація – 2,8 та надання послуг – 3,3 бала. Пока­зово, що за показником адвока­ції НУО вже навіть перейшли по­ріг консолідованої демократії. За загальною оцінкою зарубіж­них експертів, громадянське сус­пільство України ха­рактеризується як пе­рехідне та неконсолі­доване, тобто таке, що не досягло рівня країн розвиненої де­мократії та зберігає ризик повернення до менш розвиненого стану.

За кількістю НУО на 10 тис. населення Україна значно від­стає від країн ЄС та Македонії. За офіційними статистичними даними, на 10 тис. постійних мешканців України в 2010 році припадало 32,1 легалізованого громадського об’єднання, з яких громадських організацій та бла­годійних фондів – 17,6. Водночас у Македонії було створено близько 50 асоціацій громадян і фондів на 10 тис. населення, тоб­то майже втричі більше, ніж в Україні. В Естонії (має один з найвищих показників розвитку громадянського суспільства се­ред країн – нових членів ЄС) цей показник становить близько 250 ОГС, в Угорщині (має найниж­чий показник сталості ОГС се­ред країн Вишеградської групи) – близько 65 ОГС.

Слід також зауважити, що да­леко не всі зареєстровані в Укра­їні ОГС є активно і постійно ді­ючими, або ж узагалі реально існуючими. Так, за даними Дер­жавного комітету статистики України, про результати своєї діяльності в 2010 році органам статистики звітували 21677 цен­тральних органів громадських організацій, що складає лише 39,2% від їх загальної кількості. А згідно з оцінками «Творчого центру «Каунтерпарт», частка активних і постійно діючих гро­мадських організацій (тобто та­ких, що працюють не менше двох років, мають досвід вико­нання двох і більше проектів та є відомими в своєму регіоні) ста­новить лише 8–9% від їх загаль­ної кількості.

Громадська активність в її організованих формах охоплює сьогодні майже всі сфери сус­пільного життя. У структурі гро­мадських організа­цій за спрямуванням і видами діяльності в 2010 році найбіль­ша питома вага (16,7%) припадала на оздоровчі та фізкультурно-спортивні. Об’єднання про­фесійної спрямова­ності та молодіжні організації станов­лять відповідно 10,4% та 9,6% від загальної кіль­кості громадських організацій, об’єднання ветеранів та інвалі­дів – 8,6%, освітні та культурно-виховні організації – 5,2%. При цьому співвідношення між сек­торами діяльності громадських організацій, темпами їх кількіс­ного зростання протягом остан­ніх років не зазнало істотних ко­ливань і залишається відносно стабільним.

Важливе місце в сегменті гро­мадянського суспільства посі­дають соціально-корпоративні організації та рухи (професійні галузеві організації, об’єднання ветеранів, ліквідаторів аварії на ЧАЕС, підприємців та інші ор­ганізовані групи, що висувають перед собою мету покращення умов життєдіяльності). Соціально-корпоративні рухи на відмі­ну від організацій створюються дуже швидко й так само швидко розпадаються після досягнення мети. Тренд 2010 року щодо соціально-економічних чинни­ків поширення громадської ак­тивності набув ще більшої акту­альності в 2011 році, але вже спи­раючись на збільшену соціаль­ну базу. Громадські виступи мали переважно протестні озна­ки й були відповіддю на обме­ження соціальних гарантій, що забезпечуються державою. Осо­бливою гостротою відзначалися виступи «чорнобильців» та «аф­ганців», що масово відбулися в багатьох містах України.

Суттєвим резервом пом’якшення негативних наслідків кризових процесів, соціального захисту найуразливіших груп населення, зменшення наванта­ження видатків на державний бюджет є поширення благодій­ної діяльності. Однак в Україні її потенціал використовується вкрай недостатньо. Україна по­сідає лише 150-те місце в світо­вому рейтингу благодійності се­ред 153 держав і, відповідно, останнє місце серед 26 держав Центрально-Східної Європи.

Не набула ще належного по­ширення в Україні, на відміну від багатьох розвинених країн, і практика меценатства. Подат­кові стимули для меценатства обмежені окремими, вузько ви­значеними напрямами. Одна з головних причин – відсутність як у Податковому кодексі, так і в законі про благодійництво за­гального визначення меценат­ської діяльності, що відповідало б міжнародним угодам України.

Довіряти чи ні?

Однією з основних проблем розвитку громадянського сус­пільства в Україні залишається наднизький рівень соціального капіталу, що проявляється, зо­крема, в недовірі громадян до ор­ганів влади, соціальних інститу­тів, політичних партій. Не є ви­нятком і ставлення до ОГС, і, як наслідок, низький рівень залу­чення громадян до їхньої діяль­ності. Так, за даними соціологіч­них досліджень, кількість грома­дян, які не довіряють громад­ським організаціям, протягом тривалого часу стабільно пере­вищує кількість тих, хто їм дові­ряє. Згідно із середнім показни­ком за останні два роки, на осно­ві даних соціологічних дослі­джень УЦЕПД ім. О. Разумкова, загалом 28,4% населення Украї­ни довіряють громадським орга­нізаціям, при цьому лише 3,4% довіряють їм повністю, а 25,2% – скоріше довіряють.

Водночас простежується й позитивна тенденція поступо­вого зростання частки грома­дян, які усвідомлюють суспіль­но корисне значення громад­ських об’єднань. Як свідчать дані дослідження «Громадська думка в Україні», проведеного Міжнародною фундацією ви­борчих систем (IFES) у липні 2011 році, дедалі більше обізна­них з НУО громадян України вважають, що такі організації безперечно необхідні або необ­хідні для своєї країни. Разом із тим за останні два роки кіль­кість громадян, які зовсім не до­віряють громадським організа­ціям, зменшилася на 10%, а кількість тих, кому важко ви­значитися щодо довіри чи недо­віри, зменшилася на 3,5%.

Cтабільність

Рейтинги впливових між­народних організацій свід­чать, що показники розви­тку громадянського сус­пільства в Україні протя­гом періоду незалежності поступово поліпшувалися, і хоч останніми роками не показували позитивної ди­наміки, проте все ж збері­гали певну стабільність на досягнутому рівні. Вони є кращими, ніж в інших пострадянських країнах, нато­мість суттєво відстають від показників країн Балтії та Вишеградської групи.

31.10.2012

Олена ОВЕРЧУК, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини