СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Роками без мами

Трудова міграція, скільки б із нею не боролася держава, набула у нас загрозливого масштабу. За оцінками Всесвітнього банку, Україна посі­дає п’яте місце в рейтингу країн із найбільшою кількістю емігрантів. А обсяг грошових пере­казів із-за кордону у 2010 році становив понад 5,3  млрд доларів.

Саме суттєві надходження до держбюджету експерти називають одним із небага­тьох плюсів трудової мігра­ції українців. однак ніяки­ми коштами не можна ком­пенсувати низку негатив­них суспільних явищ, спри­чинених трудовою міграці­єю. Йдеться насамперед про руйнування сімей і по­збавлення батьківського виховання цілого поколін­ня дітей.

Не секрет, що наша трудова міграція має переважно «жіноче обличчя» – частка жінок-мігрантів становить понад 57%. тож вихован­ням майбутнього поколін­ня займаються або бабусі, або часто схильні до алко­голю як засобу від депресії – чоловіки. гроші, які батьки надсилають регу­лярно, підлітки зазвичай витрачають на власні заба­ганки. і добре, якщо це не алкоголь, тютюн чи нарко­тики…

Про масштаби трудової мі­грації більшість із нас знає не з чуток. Приміром, у не­величкому (близько 500 дворів) селі на Житомир­щині, звідки я родом, на за­робітки до сусідніх країн подалися три жінки, зали­шивши вдома чоловіків і дітей-школярів. і це при тому, що Житомирська об­ласть – далеко не Західна Україна, з якою здебільшо­го у нас асоціюється трудо­ва міграція. за словами Алли, дочки однієї із них, спочатку мама приїздила додому щороку, «гостюва­ла» по кілька тижнів, згодом – раз на три роки, і то, як правило, з нагоди якихось подій. а востаннє приїздила на весілля власної доньки. На чужині жінка знайшла нового супутника життя і навіть не приховує цього, мовляв, тільки там відчула себе справжньою жінкою. рідний чоловік після бага­тьох років розлуки дружину на поріг не пускає.

– Найважче було перші кіль­ка років, я була підлітком, і мами ой як не вистачало, – говорить алла. – а коли ста­ла студенткою, дуже хотіло­ся, як усі подруги, поспішати на свята до мами, привозити із дому приготовлені мамою котлетки. нині у мене росте донька, і найбільше я боюся залишити її коли-небудь саму.

Із власного досвіду спілку­вання із дітьми, які роками не бачили мам, знаю, що на­віть 200 доларів на місяць кишенькових грошей не за­мінять материнську ласку й опіку. діти часто ростуть агресивними, доросліша­ють раніше, звикають до легких грошей, не хочуть ані вчитися, ані працювати.

Мені відомий і інший при­клад: щоб допомогти донці і дати освіту своїм онукам, на заробітки до італії поїха­ла літня жінка. влаштува­лась не одразу, довелося кілька разів змінювати ро­боту, але вона радіє, що все-таки змогла допомогти рідні. Іось тут тема для роз­думів нашим чиновникам, що так активно ратують за підвищення пенсійного віку: за кордоном, на який вони посилаються, після виходу на пенсію люди по­дорожують, у нас – позбав­лені можливості прожити на пенсію, їдуть горбатити­ся до сусідніх країн.

27.01.2011

Інна СИРОЇД, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини