ЗРУЙНУВАТИ СТІНУ МОВЧАННЯ
 Серед українців – утім, як і в усьому світі – не прийнято заводити мову про побутову жорстокість і насильство. А тим часом це явище набуває ознак епідемії – через мовчання: жертви бояться, а насильники соромляться звертатися по допомогу. З цієї ж причини ми у нашій державі усе ще не можемо оперувати повною статистикою у цьому питанні.
Лише нинішнього року в Україні зареєстровано понад 80 тисяч звернень громадян з приводу насильства у сім’ї. Цей показник у кілька разів перевищує попередні, але не тому, що наші люди стали більше знущатися одне з одного. Просто раніше про це мовчали. Але деякі красномовні факти усе ж таки можуть продемонструвати глибину та значущість цього антисоціального явища. Причина близько 40% звернень до міліції – домашнє насильство; у більшості випадків про домашнє насильство не повідомляють правоохоронним органам; третина жінок, що стають пацієнтками травматологів, зазнають фізичного насильства; у 94% випадків скоєння насильства кривдниками виступають чоловіки, у 6% випадків – жінки; понад 50% населення України потерпали від насильства протягом свого життя, при чому 30% зазнавали насильства у дитячому віці; фізичному насильству завжди передує психологічний тиск.
Що ж робиться в Україні для того, щоб подолати цю проблему? Навіть якщо виходити з суто економічних міркувань, то слід враховувати, що кожен випадок звернення з приводу насильства до державних інституцій – лікарень чи правоохоронних органів – обходиться приблизно в 7 тисяч гривень. Причому близько 2 тисяч витрачає постраждала людина чи її родичі, а решта припадає на платників податків. В Україні вже витрачено близько 32 млн доларів на допомогу жертвам насильства та роботу з порушниками. До речі, не завжди люди, які виступають кривдниками, є запеклими злочинцями. Іноді людина, яка образила чи застосувала силу до свого ближнього, сама потребує психологічної допомоги. Директор Київського міського центру соціально-психологічної допомоги Людмила Крупчинська вважає, що декого з таких забіяк варто було б покарати по-справжньому, приміром, посадити до в’язниці. Але за 9 років роботи на соціальній службі фахівець не може пригадати жодного такого випадку зі своєї практики.
Близько 1000 українських жінок щороку помирає через насильство.
ДОВІДКА
Сучасним законодавством у сфері захисту від проявів домашнього насильства передбачено відповідальність у вигляді накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням 20% заробітку. Якщо застосування цих заходів буде визнано недостатнім – адміністративний арешт на строк до 15 діб. Однозначно можна сказати, що ці заходи видавались би просто смішними, якщо б не було так сумно. Складною є процедура документування випадків насильства в сім’ї, а засоби реагування з боку міліції не достатньо ефективні.
З ЖИТТЯ
БЛАГАЮ ПРО ДОПОМОГУ
Світлані Труш 43 роки. Її перша дитина померла немовлям через вроджену ваду серця. Нині Світлані пропонують віддати маленьке янголятко до дитячого притулку: у центрі соціально-психологічної допомоги не можна перебувати довше трьох місяців, а додому жінку з дитиною не пускають родичі покійного чоловіка.
Світлана потрапила до притулку для жертв сімейного насильства два місяці тому. За кілька тижнів ця жінка зазнала такої кількості випробувань та втрат, якої могло б вистачити на все життя. Раніше вона жила у трикімнатній квартирі зі своїм чоловіком, його дорослими сином і донькою та їхніми сім’ями. Як розповідає сама Світлана, взаємини в родині були дружніми, усі родичі мали нормальні стосунки та були дуже раді, коли щаслива Світлана повернулася з пологового будинку зі здоровою донечкою. Ніщо не віщувало біди: подружня пара жила у мирі та злагоді, збирала гроші для придбання будинку у сільській місцевості, щоб залишити квартиру дорослим дітям. Але так сталося, що за два тижні після народження дитини Світланин чоловік помер. Кілька днів потому Світлана, повертаючись додому, побачила свої речі на сходах у під’їзді та виявила, що у дверях змінено замки. Усі розмови та благання виявилися марними: дорослі діти покійного чоловіка відмовилися визнавати маленьку дівчинку за власну сестру, а свекруха заявила, що Світлану взагалі не знає і, звичайно, відмовилася віддавати їй гроші на будинок та документи. Єдина помилка Світлани полягає у тому, що вона не встигла за два тижні після народження дитини, поки чоловік був живий, приписати її у квартирі. Сама вона також приписана там не була.
– Тепер я не знаю, куди мені йти і що робити. Я потребую будь-якої допомоги і буду дуже вдячна, якщо нас пустить до себе жити пара похилого віку або якась самотня бабуся, якій би я могла допомагати по господарству. «Родичі мого покійного чоловіка не визнають мене і жити з ними я не зможу», – каже Світлана.
ПОРАДА ФАХІВЦЯ
Слід розрізняти конструктивний та деструктивний конфлікти. Під час конструктивного конфлікту сторони ведуть діалог, їм удається досягти компромісного рішення, яке всіх влаштовує. Деструктивний конфлікт не має на меті нічого, окрім самого конфлікту і не несе для сторін нічого позитивного. Таких конфліктів слід уникати. Якщо, скажімо, чоловік приходить додому після важкого дня, а дружина зустрічає його сваркою й обвинуваченнями, то в такому випадку в цій сім’ї не буде нічого, окрім взаємних образ і, можливо, бійки. Не варто починати якісь розмови у стані психо-емоційної нестабільності, відкладіть їх на завтра. Ніколи не звертайтеся до свого партнера образливими словами. Разом із тим, агресору ніколи не можна дати відчути безкарність. Якщо вам загрожує небезпека фізичної розправи, натякніть кривдникові, що йому це так не минеться. Не бійтеся звертатися по допомогу. І пам’ятайте, що дитина, яка є свідком насильства у сім’ї або зазнає тортур, буде психологічно травмована на все життя і, скоріш за все, стане схильною до насильства у дорослому віці.
ОЛЕНА ТИЩЕНКО, ПСИХОЛОГ
02.12.2010
Наталія Левіна, «ПВ»
|
