ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Діалог не переривається

Відомо, що соціальний діалог – з низу – до гори – ніколи не переривається, і від його градуса, тональності, атмосфери, від досягнення компромісів соціальних партнерів фактично залежить

якість життя всього суспільства. Проте існують певні гальмівні механізми, що стримують розвиток соціального діалогу та впливають на його ефективність. Ми попросили експерта-соціолога Володимира Вареницю назвати й прокоментувати ці механізми.

Інтенсифікація діалогу – виклик часу

Сам факт співпраці представників профспілок у органах державної влади – не дарунок уряду, а ре­зультат наполегливої бо­ротьби профспілок, пере­дусім ФПУ, за право ви­словлювати свою позицію стосовно урядових ухвал, проектів нормативно-правових актів, законопро­ектів у багатьох профіль­них Комітетах Верховної Ради. Ще на початку 90-х ФПУ оголосила, що її ідео­логія будується на принци­пах соціального партнер­ства, вмінні домовлятися й виконувати взяті на себе зобов’язання. Проте робо­тодавці нерідко ухилялися від колективних перегово­рів, не виконували або по­рушували колдоговірні зобов’язання. А профспіл­ки сподівались на порозу­міння й рідко використову­вали такий переконливий у соціальному діалозі аргу­мент, як заходи тиску.

Напередодні масштаб­них економічних реформ, відповідно до програми Президента В. Януковича «Заможне суспільство, кон­курентоспроможна еконо­міка, ефективна влада», со­ціальний діалог необхідно інтенсифікувати, забезпе­чити його результатив­ність, бо не можемо допус­тити порушення прав пра­цівників, погіршення їх­нього соціально-економічного становища.

Знову про інституалізацію

Вважаю за необхідне, мобілізувавши інтелекту­альний ресурс держави, створити державний комі­тет, скажімо, з питань сприяння розвитку грома­дянського суспільства, який відповідатиме за роз­виток соціального діалогу. Ця структура має проводи­ти наукові дослідження, вивчати міжнародний і на­працьований в СРСР досвід (адже радянське колективно-договірне регулю­вання трудових відносин перейняли, приміром, нім­ці й дуже успішно викорис­товують його до сьогодні); потрібно створити комп­лекс освітянських, інфор­маційних програм. Комі­тет повинен мати науково-методичний центр із розро­блення та впровадження технологій. І все це – з ура­хуванням нашої менталь­ності, нашого ґрунту. Од­ним словом, необхідна струнка, законодавчо під­кріплена система. А пра­цівники такого комітету – професіонали високого рів­ня – повинні одержувати зарплату, мати функціо­нальні обов’язки та відпо­відати за якість своєї робо­ти. Фінансове забезпечен­ня має взяти на себе держа­ва, оскільки, згідно з між­народними нормами, саме вона відповідає за профе­сійне проведення соціаль­ного діалогу. І доки держа­ва не зрозуміє своєї ролі у питанні проведення та за­конодавчого забезпечення соціального діалогу, доти ніяких радикальних змін не відбудеться.

НТСЕР має стати консультативним органом уряду і парламенту

Мені не зовсім зрозумі­ла занепокоєність стосовно ухвалення закону «Про со­ціальний діалог». Адже діа­лог – це диспут, дискусія, обмін думками, навіть су­перечка. Хіба можна це вмістити в регулятивну норму? Інша річ, скажімо, – закон «Про соціальне партнерство». Саме такий закон практично в усіх ко­лишніх республіках СРСР ухвалено ще до 2002 року. Прийняли й забули. А в нас – нерозв’язувана проблема! Та ще правильніше було б ухвалити закон «Про НТСЕР». Адже найголовні­ше – це статус Національ­ного тристороннього орга­ну. Нині він не в змозі бути ефективним, бо є консультативно-дорадчим! Не­хай навіть при Президенто­ві. Орган, який фактично представляє інтереси всьо­го суспільства, – і раптом у ролі консультанта в одній із структур Адміністрації Президента, де й без нього з півсотні консультативно-дорадчих органів! Насправ­ді ж це має бути найпотуж­ніший орган громадянсько­го суспільства. До думки цієї інституції мають до­слухатися і парламент, і уряд, і президент. Ось який статус повинна мати НТСЕР, якщо Україна руха­ється у напрямку до євро­пейських цінностей. Звісно, Президент може звертати­ся до цього органу з прохан­ням дати оцінку якомусь факту, явищу, події.

На сьогодні формат НТСЕР дуже статичний, за­позичений ще від Націо­нальної ради соціального партнерства. Це позначи­лося й на кількості пред­ставників сторін. Я так і не зміг докопатися, чому саме по 22 представники?

...А ви знаєте, що біль­шість країн не дотримуєть­ся кількісної рівності? У цьому немає потреби, оскільки кожна сторона по­дає вже напрацьовану дум­ку, тобто озвучує свою по­зицію, наголовніше. І не має значення, скільки лю­дей узяли в цьому участь.

Головне – соціальна справедливість!

Нині дедалі частіше го­ворять про розширення формату соціального діа­логу. І об’єктивно соціаль­ний діалог уже вийшов за межі сфери тільки трудо­вих відносин; необхідно по­рушувати проблеми куль­тури, екології, охорони здоров’я – все, що хвилює суспільство. До слова, на місцях формат діалогу си­туативно розширюється, там проблеми «ближчі» до людей, усім очевидні й зро­зумілі. І, між іншим, Поло­ження про НТСЕР передба­чає залучення до діалогу інших громадських органі­зацій, особливо коли обго­ворюється нагальна важ­лива тема. Для мене в цьо­му зразок – Франція. Там діє аналогічна рада; її чле­ни – представники грома­дянського суспільства, які репрезентують десятки со­ціально орієнтованих структур. І в такий спосіб забезпечується головний, засадний для соціальних партнерів принцип – соці­альна справедливість.

27.12.2010

Тетяна Моргун, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини