Закон для роботодавця
У Комітеті Верховної Ради
України з питань соціальної політики та праці відбувся круглий стіл «Про практику
застосування Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права
і гарантії їх діяльності» від 22.06.2012 № 5026-У1». У заході взяли участь народні
депутати України, члени НТСР – представники всеукраїнських об’єднань профспілок,
роботодавців, міністерств і відомств, громадських організацій, а також науковці,
працівники ЗМІ. Вів засідання голова Комітету ВР з питань соціальної політики та
праці Петро Цибенко.
РОБОТОДАВЕЦЬ І ЗАКОН. ЩО ПЕРВІСНІШЕ?
Згаданий закон багато що передбачив: правове регулювання засад
створення, реєстрації, діяльності організацій роботодавців, їх об’єднань, визначення
їх статусу та організаційно-правових форм, унормування участі в соціальному діалозі,
у сфері освіти, профнавчання, представництво й захист інтересів своїх членів, а
також – внесення змін до деяких законів України задля приведення їх у відповідність
із цим законом. Але навіть визначення терміна «роботодавець» (ст. 1) не відповідає
сучасному й усталеному, декларованому в інших законах України, приміром «Про професійні
спілки, їх права та гарантії діяльності» чи з питань загальнообов’язкового державного
соціального страхування.
Народний депутат Андрій Павловський наголосив, що «закон ухвалювався
поспіхом; деякі його норми не узгоджені з іншими законами України, а статті – між
собою». Таку заяву підтверджує хоча б той факт, що під час підготовки до розгляду
законопроект не подавався до Головного юридичного управління, фахівці текст не
аналізували.
Зокрема, Закон визначає організацію роботодавців (об’єднання
їх організацій) як «неприбуткову», що суперечить ЗУ «Про громадські об’єднання»;
з одного боку, в документі є ст. 12, де серед іншого сказано, що репрезентативні
організації роботодавців, їх об’єднання утворюють спільний представницький орган,
який «забезпечує проведення заходів у рамках соціального діалогу на відповідному
рівні», а з іншого боку, цей припис не узгоджується із положеннями ЗУ «Про соціальний
діалог», який не передбачає утворення СПО роботодавців для участі в соцдіалозі
та укладенні угод «на відповідному рівні».
Таким чином, закон «Про організації роботодавців...» вимагає
не лише власного, а й взаємного коригування низки різних нормотворчих документів.
До того ж як оминути людський фактор, хоча б у царині укладення колективних договорів?
Хіба не відомі десятки (якщо не сотні) випадків, коли роботодавець, ігноруючи
не лише чинні закони, зокрема профспілковий, а й узагалі людські, моральні закони,
нав’язує «своїй» профорганізації становище слухняної жертви? Принагідно: в рекомендаціях
цього круглого столу зазначено, що кількість укладених колдоговорів та угод останнім
часом відчутно зменшилася і «найменше охоплено колективними договорами ті галузі,
де працівники більшою мірою залежать від роботодавця стосовно умов оплати праці».
Народний депутат Людмила Денисова поінформувала, що торік лише десята частина
роботодавців узяла участь у підписанні галузевих угод, а Національна служба посередництва
й примирення провела 1900 примирних процедур.
Першого заступника Голови СПО роботодавців Олексія Мірошниченка
хвилює, що ст. 21 Закону, що розглядається, декларуючи повноваження роботодавців
щодо представництва й захисту інтересів своїх членів під час здійснення державного
нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, водночас суперечить чинному
Закону України «Про основні засади державного нагляду...». А торкнувшись розбіжностей
стосовно окремих положень Генеральної угоди, промовець зауважив: «Ми – люди соціально
відповідальні й не можемо в умовах кризи взяти на себе зобов’язання стосовно підвищення
заробітної плати. Це спровокує подальшу заборгованість». Олексій Мірошниченко
та деякі інші учасники круглого столу говорили також про необхідність створення
галузевих рад роботодавців.
Серйозне питання – повноваження організацій роботодавців та
їхніх об’єднань у сфері вищої, професійно-технічної освіти, зокрема участь у розробленні
державних стандартів освіти, формуванні та розміщенні держзамовлення на підготовку
спеціалістів, контролюванні здобутих знань (ст. 26). Знову ж таки: Закон ураховує
всі очевидні потреби в цьому питанні, однак зміни, що нині вносяться до законів
України «Про вищу освіту», «Про професійно-технічну освіту», не відповідають приписам
зазначеної ст. 26, а також містять визначення поняття «професійний стандарт»,
що не є предметом законодавчого регулювання стосовно організацій роботодавців.
При цьому голова Комітету ВР з питань науки і освіти Лілія Гриневич і перший заступник
міністра освіти й науки України Євген Сулима говорили про розрив між запитом на
ринку праці та кількістю (і якістю) підготовлених фахівців, хибність наявної системи
держзамовлень. Країні бракує кваліфікованих робітників, а люди з вищою освітою
не можуть працевлаштуватися. Окрім того, народний депутат зауважила, що проведення
виробничої практики на підприємствах є незадовільним і потребує законодавчого
врегулювання.
Позиція профспілок
На думку голови профспілки працівників будівництва і промисловості
будівельних матеріалів України Василя Андреєва, що хоч ст. 1 Закону в поняття «роботодавець»
вкладає необхідність факту саме трудових відносин із фізичними особами, далі цей
принцип у Законі відсутній – і у визначенні статусу організації чи об’єднання роботодавців,
і в переліку документів та відомостей, необхідних для створення організації роботодавців,
і в процедурах соціального діалогу.
Чому це важливо? Галузь будівництва вже давно відійшла від гідної
зайнятості. За п’ять років кількість офіційно зайнятих працівників скоротилася
з 750 до 350 тисяч осіб. Людей здебільшого наймають на виконання конкретного проекту
й часто-густо не за трудовими договорами, а за так званими цивільно-правовими угодами.
Отже, організація роботодавців нібито існує, як, скажімо, Всеукраїнське об’єднання
організацій роботодавців у галузі будівництва, проектування та архітектури, яке
зареєстроване й має свідоцтво про репрезентативність. Але є підприємства на місцях,
де лише директор і бухгалтер. Вони мають право на представництво своїх інтересів,
проте сукупність таких підприємств – не організація роботодавців, бо трудових
відносин як таких немає, а фактично організація підприємців.
Далі молодий профлідер акцентував, що на практиці закон не реалізується
в частині основних завдань роботодавців щодо участі в колективних переговорах,
особливо на галузевому рівні: з 95 галузевих угод, чинних на цей час, лише вісім
укладено з організаціями роботодавців. А цьогоріч укладено лише дві галузеві
угоди, що, на думку профспілок, свідчить про блокування колдоговірного процесу
на галузевому рівні з боку організацій роботодавців.
Стосовно повноважень організацій роботодавців у здійсненні
державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, то профспілки
наполягають, як зауважив Василь Андреєв, аби у рамках боротьби із надмірними перевірками
з боку органів контролю не порушувалося міжнародне законодавство – конвенції МОП,
імплементовані в національне законодавство. Йдеться про незаперечне право інспекцій
праці будь-коли відвідувати будь-яке підприємство без попередження – з метою захисту
життя, здоров’я і прав працівників, перевіряти дотримання законодавства про працю,
особливо про охорону праці.
КОРОТКІ ПІДСУМКИ
2013-й оголошено Роком боротьби профспілок проти нелегальної
зайнятості та «тіньової» виплати заробітної плати. Добре слово про активну позицію
всеукраїнських профспілок сказала присутня на засіданні міністр соціальної політики
України Наталія Королевська: певних успіхів у соціально-трудових відносинах досягнуто
саме завдяки їхнім зусиллям.
За результатами обговорення учасники круглого столу ухвалили
відповідні рекомендації, запропонувавши Кабінету Міністрів разом із сторонами соціального
діалогу розробити й подати на розгляд Верховної Ради законопроект про внесення
змін до деяких законів України щодо врегулювання питань, котрі на сьогодні ще перешкоджають
належній реалізації Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання,
права і гарантії їх діяльності».
13.05.2013
Тетяна МОРГУН оглядач «ПВ»
|