ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

В українців є бажання жити краще!

 Днями за ініціативи Федерації про­фесійних спілок України та Європей­ського фонду освіти (ЄФО) у Києві від­булася презентація суті участі євро­пейських профспілок в питаннях про­фесійної освіти та підготовки кадрів. У заході взяли участь спеціаліст ЄФО із соціального партнерства Петрі Лемпінен, регіональний мене­джер ЄФО по Україні Тімо Куусела, заступник Голови ФПУ Сергій Кондрюк, в. о. заступника Голови ФПУ Євген Драп’ятий та інші. Ми скористалися можливістю та по­ставили кілька запитань, що наразі хвилюють як профспілки, так і сус­пільство в цілому, представникам Європейського фонду освіти.

 Про рівень профе­сійної освіти в на­шій країні, відпові­дальність за її якість та необхід­ні зміни ми говори­ли зі спеціалістом ЄФО із соціального партнерства Пе­трі Лемпіненом.

– Пане Петрі, як ви оці­нюєте рівень професій­ної освіти та підготовки кадрів в Україні?

– Це мій третій візит до України в рамках роботи в Європейському фонді осві­ти, і я побував тільки в од­ному профтехучилищі. Тим часом я відвідав інші краї­ни СНД, як-от Казахстан, Азербайджан, Росію, Біло­русь, і вважаю, що всі вони стикаються з однією і тією самою проблемою: Радян­ський Союз не вкладав зна­чних коштів у розвиток професійної освіти... Ми вже говорили про те, що в Україні вища освіта дуже популярна. А що стосуєть­ся матеріальної бази профе­сійної освіти (училищ і тех­нікумів), то вона дуже при­мітивна. Вища освіта – це те, до чого люди мають прагнути. Тим часом ми ма­ємо замкнене коло – багато людей із вищою освітою безробітні, а фахівців робіт­ничих професій бракує, бо молодь не має бажання вчи­тися брудній роботі та ще й у таких умовах.

– Як, на Вашу думку, мож­на розірвати це замкне­не коло?

– Мені здається, що в Україні дуже багато дріб­них і великих професійно-технічних училищ (ПТУ). Вважаю, що вам було б добре ознайомитися із досві­дом Росії, де цю структуру оптимізовано. Так, було об’єднано застарілі учили­ща в коледжі, у яких тепер можна здобути різнопро­фільну, якісну освіту.

– На кого має бути покла­дено відповідальність: на роботодавців, держа­ву чи профспілки?

– У сусідній Росії цими проблемами опікуються регіональні органи влади, тож роль профспілок у цьо­му питанні – незначна. Со­ціальне партнерство щодо професійної підготовки спостерігається лише на окремих підприємствах. Однак великі компанії не довіряють державній сис­темі освіти, тож самостій­но організовують курси підвищення кваліфікації для своїх співробітників.

– Як має виглядати ця система в ідеалі?

– Україна насамперед має визначити стратегічно важливі сектори економі­ки, тоді проаналізувати, які професії і в яких галу­зях будуть затребувані в майбутньому. Адже зі змі­ною технологій змінюєть­ся й потреба в робочій силі. Я вважаю, що необхідно ор­ганізувати регіональну структуру, яка й вирішува­тиме це питання.

– Скажіть, будь ласка, які загрози можуть виник­нути перед профспілка­ми, якщо вони не брати­муть участі у процесі на­вчання та перенавчання кадрів?

– Якщо в цьому процесі будуть задіяні тільки робо­тодавці, то в кінцевому під­сумку не буде створено професійної освіти, а все виглядатиме як підготовка і навчання кадрів. Тобто люди володітимуть кон­кретними технічними на­вичками для виконання певного обсягу роботи. В Європі роботодавці більше зацікавлені в тому, щоб на­вчити працівника навичок, які знадобляться під час виконання тієї чи іншої ро­боти, а після її завершення – розпрощатися з ним. При­міром, компанія працюва­ла у вашій країні 5 років, а тоді у зв’язку із розширен­ням переїжджає до Китаю або Бразилії, відтак не дуже переймається долею людей – їй байдуже, що че­кає на її працівників. Ось чому працівникові важли­во не тільки володіти пев­ними навичками, а й здобу­ти загальноосвітні знання та бути активним, креатив­ним, ініціативним, гнуч­ким тощо. І залучати проф­спілки до цих процесів важливо не тільки в Євро­пі, а й в усьому світі. Також якщо виявиться нестача висококваліфікованих спе­ціалістів у певних галузях, то чимало компаній просто виїдуть з України і не по­вернуться!

Про те, що можна змінити у сфері професійної освіти, що для цього необ­хідно зробити та хто має займати­ся цими питання­ми, ми спілкували­ся з регіональним менеджером Євро­пейського фонду освіти по Україні Тімо Кууселою.

– Аби дати поштовх роз­витку професійно-технічної освіти на нових прин­ципах в Україні, чи по­трібні якісь нові закони, документи?

– У вас прийнято досить багато різних документів. Ми зробили невеликий ана­ліз усіх основоположних документів, які регламен­тують професійну освіту та підготовку кадрів, і мені здається, що проблема кри­ється не в кількості цих до­кументів, а в тому, що за ними стоїть: хто їх підтри­мує, ким були ініційовані та в чому, власне, їх суть. Я упевнений, що вони міс­тять розумне зерно. Я дав­но працюю в Україні, тож спостерігаю прогрес у став­ленні до цих питань. Пред­ставники Міністерства освіти України, з якими я спілкувався ще п’ять років тому, сьогодні зовсім інші, вони знають, що потрібно робити. Так само й робото­давці, які спершу слухали мене з відкритим ротом і дивувалися, про що я вза­галі кажу, навіщо це треба, а потім зацікавилися і з ча­сом почали діяти в пра­вильному напрямі. Тобто треба просто усвідомити й зрозуміти, як ці питання можна впроваджувати у повсякденну діяльність. А закони не змінюють ре­альність.

– Що хочете побажати українським профспіл­кам, аби завдання, які Ви декларуєте, швидше реа­лізувати в Україні?

– Питаннями професій­ної освіти й підвищення кваліфікації працівників має опікуватися держава. Тож профспілки мають сіс­ти за стіл переговорів із ро­ботодавцями та представ­никами влади й обговори­ти, яких заходів ужити для досягнення спільної мети. А профспілки повинні бути зацікавлені в тому, щоб у разі втрати роботи людина виявилася мобіль­ною на ринку праці, гото­вою швидко перенавчати­ся, аби знайти нову роботу. І ці навички потрібно десь формувати. Можна почати подібну співпрацю по галу­зях, необхідно проаналізу­вати, як соціальні партне­ри можуть співпрацювати у вирішенні цих надзви­чайно важливих питань.

Спілкувалася Анна Рєпіч, «ПВ»

Взаємозв’язок існує

Ми ведемо дуже складні переговори щодо нової Генеральної угоди, одне з ключових питань якої – рівень заробітної плати. Ми чудово розуміємо, що значно легше було б боротися за підвищення заробітної плати, якби кваліфікація українських робітників – членів профспілок була конкурентною, щоб роботодавець боявся втратити кожного співробітника. Тож ситуація, коли роботодавець стверджує, що у нього купа охочих зайняти те чи інше місце, провокує нас на пошуки непотрібних нам компромісів.

Сергій Кондрюк,

заступник Голови Федерації профспілок України

24.10.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини