ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

СЄВЄРОДОНЕЦЬКИЙ «АЗОТ»: ТЕХНІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЗБЕРЕЖЕТЬСЯ, А ПРОФЕСІЙНИЙ?

– Негативні наслідки такого кроку мо­жуть відчути на собі тисячі членів сімей «азотівців», – зазначив голова профкому підприємства та Федерації профспілок Луганської області Валерій Черниш. – Як член президії Федерації профспілок України знаю, що лідер ФПУ Григорій Осовий уже висловив свою стурбова­ність Прем’єр-міністру Володимиру Гройсману. У нашому стотисячному міс­ті, населення якого останнім часом збільшилось на десятки тисяч вимуше­них переселенців, стільки людей просто не знайдуть собі роботу. У нас і підпри­ємств таких немає, де б працювали по­над тисячу осіб. Зрозуміло, що змен­шаться відрахування до бюджетів і фон­дів різних рівнів, просяде споживчий ри­нок, виникнуть конфліктні ситуації, со­ціальна напруженість. І це в зоні АТО!

Як налаштовані діяти захисники тру­дових прав? У точній відповідності до за­кону. Вести переговори, віднаходити компромісні рішення в дусі соціального партнерства. Поки це вдавалося. Навіть у найважчий час у групі компаній Group DF, до активів якої належить Сєвєродо­нецький «Азот», уникали різких кроків. Адміністративні скорочення носили більш або менш прийнятний характер, а з підприємства і без того щорічно звіль­няються кілька сотень людей. Хто йде на пенсію, хто переїжджає в інше місце. При тому, що «Азот» практично простоює близько 3 років, його працівникам збері­гається заробітна плата. Виконується ко­лективний договір, надається допомога ветеранам і сім’ям з дітьми, зберігаються об’єкти соцкультпобуту, реалізуються спонсорські, благодійні програми.

Штатні працівники зайняті на ремон­тах і реконструкції цехів, при цьому ро­биться все, щоб зберегти потужний тех­нічний персонал хімічного гіганта, онов­лювати його. Так що ж: техніку збере­жуть, а кваліфіковані кадри – ні?! Це осо­бливо прикро при існуючих обнадійли­вих факторах. Нещодавно відновлено роботу цеху аміачної, калієвої і натріє­вої селітри, суміжного з ним цеху азот­ної кислоти (на привізній сировині – амі­аку). Випускається медичний кисень. Діють допоміжні господарства. Вірить­ся, що настане черга і запуску унікаль­них для України комплексів метанолу (його продукція потрібна для газодобув­ної промисловості), оцтової кислоти, а також аміаку, карбаміду, ацетилену та інших виробництв. А вмілого хіміка, тим часом, не підготувати ані за рік, ані за два. Всі 65 років роботи підприємства багато професійних секретів передава­лися з покоління в покоління.

Так, у штаті, як годиться, залишаться представники захищених категорій пра­цівників (приміром, матері-одиначки). Але очевидно, що при підвищених, осо­бливих навантаженнях – приміром, при пускових і зупинкових технологічних операціях – вони їх «не потягнуть». На складному сучасному, досить відпові­дальному хімічному виробництві, з його величезними тисками, температурами, речовинами певного роду, при підвище­них професійних вимогах це створює до­даткові ризики, небезпеки.

Немає сумнівів, що це добре розуміють фахівці Group DF, її глава Дмитро Фірташ, у керуючій компанії OSTCHEM. Тому лу­нає і така думка: нинішнім своїм кроком вони хочуть привернути увагу до надто вже гострих проблем хімічної промисло­вості. Тієї самої, що підтримує інші вітчиз­няні галузі, починаючи з аграрної, стано­вить вагомий експортний потенціал краї­ни. На жаль, її стримують демпінгові ціни на аналогічну імпортну продукцію, про­блеми з основною сировиною – природним газом, енергозабезпеченням. На Луганщи­ні його не назвеш надійним. Той же «Азот» живиться електроенергією з одного – регі­онального, причому через воєнні дії не та­кого вже надійного джерела, водночас його категорійність потребує їх мінімум два.

Згортання масштабних бойових дій, на­решті, дозволило енергетикам зайнятися підготовкою спорудження лінії електро­передач, що з’єднує Луганщину із загаль­ноукраїнською системою. Але на виконан­ня цього завдання буде потрібно близько року. Поки ж хіміки взялися частково його вирішувати своїми силами. Йдеться про реалізацію інвестиційного проекту вартістю близько 15 млн доларів з будів­ництва когенераційної установки.

Тобто про майбутнє все-таки дума­ють. Інакше не можна. Адже, крім усього іншого, від «Азоту», точніше від його по­тужних споруд біохімічного очищення стоків за сформованою інфраструкту­рою, цілковито залежить і робота місь­кого водоканалізаційного господарства. Тобто життєдіяльність Сєвєродонецька в повному розумінні цього слова. Хіміки дбають і про заклади охорони здоров’я, освіти, ремонт доріг... До цього можна додати і залежність від них сотень під­рядників з малого та середнього бізнесу.

Доводилося не раз чути заяви робото­давців: «Головне багатство – це люди». Не можна це багатство розтринькувати, підриваючи віру людей у завтрашній день. Тому доля працівників Сєвєродо­нецького «Азоту» повинна хвилювати всіх.

Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ

  ВАЛЕРІЙ ЧЕРНИШ, ГОЛОВА ПРОФКОМУ ПРАТ «СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ АЗОТ», ГОЛОВА ФПО:

«Сьогодні ми просимо депутатів, Уряд, облас­ну військово-цивільну адміністрацію підтрима­ти нас, і сподіваємось на це. Труднощі роботодав­ців розуміємо, вдячні їм за те, що багато місяців разом з трудовим колективом долали їх. Профактив готовий обговорювати різні шляхи виходу із ситуації, що скла­лася. Головне – протриматися до повного припинення бойових дій, не допускаючи масових скорочень. А там роботи має вистачити для всіх. Поки ж прийнятні ва­ріанти скороченого робочого тижня, перепрофілюван­ня різних дільниць, структурних вдосконалень, вико­ристання тих чи інших резервів».

БУРИТИ ЧИ НЕ БУРИТИ?

Нетрадиційно розпочала свій виступ на засі­данні облпроф­ради, де обгово­рювалось питан­ня трансформа­ції профспілко­вої Стратегії «Єв­ропейський вибір» у реальному житті, голова Івано-Франківської обласної організації проф­спілки працівників нафтової і газової промис­ловості Тетяна Сульженко. Замість тексту ви­ступу вона тримала гасло надвірнянських бу­ровиків, з яким 2008 року вони вперше масово вийшли на центральну площу м. Івано-Фран­ківська, аби привернути увагу громадськості до проблем нафтогазодобування.

Від імені колективу При­карпатського управлін­ня бурових робіт, фахо­вість і трудові здобут­ки якого загальновизнані та відомі далеко за межами Укра­їни, очільник обласної нафто­газової профорганізації закли­кала раду профспілок області не допустити ліквідації зазна­ченого підрозділу ПАТ «Ук­рнафта» та масових вивіль­нень буровиків. Але не наочна агітація, а переконливі аргу­менти спонукали представни­ків усіх інших профспілок об­ласті одноголосно підтримати звернення профорганізації Прикарпатського УБР.

Не буде перебільшенням ви­знати, що те, до чого довели ПАТ «Укрнафта», є злочином. У 2004–2008 роках тут пробури­ли 87 свердловин, а видобуток нафти становив 800 тис. тон. У 2015 році не пробурили жодної, 2016-му – дві (силами Прикар­патського управління бурових робіт), але все це «крапля в морі» порівняно з реальною потребою держави в бурінні. Бо нафта й газ завжди були на вістрі долота. А фахівці, як, приміром, керівник компанії Smart Energy Сергій Глазунов, висловились категорично: «Збільшити видобуток можли­во виключно бурінням нових свердловин!». Але буріння сьо­годні – це гроші, гроші і ще раз гроші! А нафта і газ, а отже, й прибутки, у середньостроко­вій перспективі. То чи будуть ті, хто звик збагачуватися, зні­маючи «вершки», інвестувати в буріння? Звісно, ні. Але на те й держава! В її силах та в ін­тересах народу України дати новий поштовх бурінню, а від­так і нарощуванню вітчизня­ного нафтогазодобування. Принаймні, в цьому перекона­на профорганізація Прикар­патського управління бурових робіт, яка під керівництвом свого голови профкому Григо­рія Третяка всі ці довгі роки не припиняла боротьби за віднов­лення буріння.

«Дочекалися…». Гіркою звіст­кою для колективу стали оприлюднені наміри керівни­цтва ПАТ «Укрнафта» ліквіду­вати Прикарпатське УБР.

За підтримкою прикарпатці звернулися до депутатів місце­вих рад. Аргументи, наведені головою профорганізації, пере­конали сесії Долинської, На­двірнянської, Богородчанської, Яремчанської, Косівської, Рож­нятівської райрад і м. Борисла­ва. Не лишились осторонь і на­родні депутати. Зокрема, наш земляк Юрій Дерев’янко актив­но співпрацює з трудовим ко­лективом Прикарпатського УБР, намагаючись привернути до цього питання увагу керів­ників держави.

У 2008 році така згуртованість і всебічна одностайність завади­ли планам масових вивільнень буровиків, жодного працівника управління не було «викинуто на вулицю». Хай і з простоями, але кадровий потенціал збере­жено, а потім через опанування нових професій забезпечено продуктивну зайнятість.

Сьогодні прикарпатці нала­штовані не допустити розвалу свого нафтогазового комплек­су. На запитання «бурити чи не бурити?» відповідь може бути лише позитивною. Тоді колис­ка української нафти не пере­твориться на її «цвинтар», і ще не один гуцул зможе вмитися «першою нафтою з фонтана».

Тарас ГРОСЕВИЧ

15.01.2017

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини