Навіщо владі майно профспілок
У
серпні цього року в Токіо
завершилися літні Олімпійські ігри–2020. Україна завоювала на змаганнях 19
медалей: одну золоту, 6 срібних і 12 бронзових. За загальною кількістю медалей
Україна посіла 16-те місце в рейтингу, а за кількістю золотих – 44-те, ми
здобули лише одне «золото».
На думку спортивних оглядачів,
Олімпіада–2020 стала для України найгіршою, в остаточному рейтингу нас обійшли
навіть Еквадор та Косово, чиїх олімпійських медалістів за весь час можна
порахувати на пальцях однієї руки.
За великого бажання можна
все списати на випадковість, непередбачувані обставини чи особливості Токійської
олімпіади. Але з цифрами сперечатись безглуздо. Динаміка виступів нашої
збірної на олімпіадах впевнено прямує вниз. Починаючи з Олімпійських ігор у
2004 році в Афінах, кількість завойованих золотих медалей щоразу зменшується:
Афіни – 8, Пекін – 7, Лондон – 5, Ріо – 2, Токіо – 1.
Ми не будемо досліджувати
всі складові стагнації українського спорту, лише розповімо один епізод, який
яскраво ілюструє, що глобальні проблеми починаються з точкових помилкових
рішень, які ведуть до руйнації системи, вибудованої десятиліттями.
Стадіон «Спартак» було відкрито
у 1934 році. Сам стадіон тоді складно було назвати стадіоном за нинішніми
стандартами: футбольне поле, довкола декілька дерев’яних будівель –
роздягальня та склад спортивного інвентарю. У 1935 році виникла ідея створити
нову фізкультурну організацію, завданням якої було об’єднати всіх
спортсменів-виробничників.
У квітні того ж року президія
Всесоюзної ради по культурі та спорту прийняла постанову «Про організацію добровільної
фізкультурної організації «Спартак» у системі Промислової кооперації». Таким
чином невеличкий стадіон на Куренівці отримав путівку на розвиток: було побудовано
новий стрілецький тир, майданчики для волейболу, баскетболу та тенісу.
Відвідуваність стадіону зашкалювала. Тренування
та змагання проходили у трьох вікових групах: дорослі, юнаки та діти. Тільки в
першості Подільського району з футболу брали участь 12 команд підприємств із
понад 1 тис. працюючих та 30 команд – підприємств із колективами до 1 тис.
працівників. У 1980 році на цьому стадіоні проходили матчі з регбі міжнародної
Олімпіади.
Всю історію стадіону ним управляли профспілки
тодішньої Української радянської соціалістичної республіки, а з 1994 року –
Федерація професійних спілок України – найбільша громадська організація
незалежної України.
До 2018 року на Учбово-спортивній базі
«Спартак» у складі п’яти дитячо-юнацьких спортивних шкіл займалися понад 2
тис. дітей. Зокрема, басейн відвідували майже 800 плавців, понад 400 юних
атлетів управлялись в акробатиці, тренувалися майже 350 мужніх регбістів, на
татамі виходили понад 300 борців, практично стільки ж дітей і підлітків займалися
легкою атлетикою.
У 2010 році місцеві вихованці 151 раз
підіймалися на п’єдестал пошани чемпіонатів України, здобутки шістьох
відзначені на континентальному рівні, на чемпіонатах світу і перших юнацьких
Олімпійських іграх тріумфували ще двоє «спартаківців».
У 2017 році, за позовом заступника прокурора м.
Києва до Федерації професійних спілок України про визнання права власності та
витребування майна, Учбово-спортивна база «Спартак» відійшла під контроль
державних органів. З того моменту стадіон почав невпинно рухатись до
стагнації та руйнування.
У квітні 2021 року Кабінет Міністрів України
відніс Учбово-спортивну базу «Спартак» до сфери управління Київської міської
державної адміністрації. За 4 роки держава тільки й спромоглася, що остаточно
визначитись, за ким закріпити стадіон. Цікаво, скільки років знадобиться, щоб
повернути йому минулу славу та потужність?
І скільки
б не шельмували «пережитками радянщини» українські профспілки, вони все одно продовжують
виконувати соціальну функцію у намаганні зберегти здоров’я та трудовий потенціал
українських працівників. Щороку галузеві профспілки організовують спартакіади
по всій країні – це виховує командний дух, формує та пропагує здоровий спосіб життя
сучасного покоління, навчає виконувати завдання та досягати мети. У той час як
держава останніми роками у ринкових умовах з неоліберальним курсом усе більше
усувається від заходів збереження та відновлення здоров’я працюючих, натомість
дуже активно веде політику з відбирання у профспілок санаторіїв, пансіонатів,
стадіонів та інших засобів соціального піклування. Так, за роки незалежності у
профспілок було відібрано понад 70 об’єктів, частина з яких уже остаточно зруйновані
і не підлягають відновленню, частина продовжують розвалюватись, лише декілька
об’єктів приватизовано, але їх діяльність та послуги недоступні пересічним працівникам.
08.10.2021
|