ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

До середньоєвропейських цін

У країнці витрачають на їжу більшу частину своїх прибутків – зовсім не по- європейськи, адже в роз­винених державах все на­впаки. Там дорожче коштує проїзд, одяг, але не продукти харчування. Та якщо порівняти, скільки витрачають на харчі німці та українці, результат буде дещо несподіваним. Німець у се­редньому витрачає на харчі 7 тис. грн, наш співвітчизник – 2,8 тис. Однак ціни в країнах різняться. Літр молока у Німеччині обійдеться у 23 грн, в Україні – поки що 19. Кілограм рису німці купують за 57 грн, а ми за 24. До­волі істотна різниця й у вартості м’яса. За кілограм курячого філе меш­канцю Німеччини доведеться віддати 210 грн, у нас – майже втричі дешев­ше. Так само і з вартістю яловичини. У Німеччині вона втричі вища.

Загалом, наголошують експерти, за вартістю продовольчого кошика Україна поступово наближається до середньоєвропейської позначки. От тільки зарплата дуже відстає. А ціни, зауважують аналітики, мчать до Єв­ропи із швидкістю вітру. Українське молоко вже дорожче, ніж у найближ­чих сусідів – Польщі і Білорусі, і всьо­го вдвічі дешевше, ніж у Франції. За багатьма позиціями вже досягнуто паритету з європейськими цінами.

А ціна на першу літню полуницю взагалі шокувала українців. Проси­ли від 130 до 150 грн за кілограм со­лодкої продукції. Навіть у Європі та­ких цін немає, стверджують експер­ти аграрного ринку. До речі, добірні яблука у нас уже коштують так, як у Європі, а подекуди й дорожче.

Те саме можна сказати про овочі. Нині в Україні овочі дорожчі, ніж у країнах Східної Європи. Не кожен може собі дозволити перші огірки й помідори, навіть ранню капусту.

«Показником того, що у нас най­вищі ціни стосовно зарплат є те, що українська сім’я нині витрачає на харчування 57% місячного доходу, білоруська – 38%, а середньоєвропей­ська – всього 14–18%. Відомо, що кра­їни з аграрними і сировинними еко­номіками, до яких належить і Укра­їна, багатими не бувають, тому що їхня продукція відрізняється низь­кою доданою вартістю», – вважає ви­конавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин.

Економічний експерт Віталій Кузьмін прогнозує, що поступово українські ціни зрівняються з поль­ськими. І звертає увагу на різницю у державній політиці. «Чому відбува­ється такий перекіс сьогодні? На­справді Польща дуже добре дотує сво­їх виробників сільськогосподарської продукції, чого немає в Україні. Євро­пейський Союз минулого року надав дотацій сільгоспвиробникам десь приблизно у 25 млрд євро. В Україні на сьогодні заплановано дотації тіль­ки на 6,3 млрд грн. І тільки 1 млрд іде на підтримку тих же фермерів».

На жаль, в найближчій перспекти­ві нам не варто сподіватися ні на зни­ження цін, ні на зростання зарплат до рівня європейських. До тих пір, поки в Україні не відбудеться «технічна ре­волюція». А вона, на думку експертів, можлива лише при надходженні ін­вестицій у виробництво. Причому будь-яких – приватних зарубіжних і вітчизняних, державних, а також по­яви вигідних банківських кредитів. Справа в тому, що Україна більше 20 років є інтегрованою в світову еконо­міку, у нас відкриті кордони для екс­порту-імпорту, тому ціни між сусід­німи країнами кардинально відрізня­тися не можуть. Ціна товарів зале­жить від таких факторів, як податки, логістика, і у відсотках в різних краї­нах це приблизно однакові витрати.

Олексій Дорошенко, глава Асоціації постачальників торговельних мереж:

«Зростання вартості продуктів слід очікувати й надалі. І голо­вними причинами будуть різни­ця в оподаткуванні й низька продуктивність в агросекторі та харчовій промисловості. Облад­нання, яке стає морально заста­рілим уже за декілька років, низьке впровадження сучасних технологій, велика вартість за­лучення грошей, відсутність іно­земних приватних інвестицій, корупційні ризики та ризики, пов’язані з війною, роблять українську продукцію надто до­рогою. Тому 2019 року ми знов будемо бачити зростання ціни більшості продуктів більше за інфляцію. Якщо ПДВ на продук­ти Уряд не знизить до європей­ського рівня, то більшість про­дуктів в Україні коштуватимуть на 11% дорожче за польські».

Хто, чим і навіщо труїть школярів?

Черкаси, Дніпро, Миколаїв, Харків, Новоукраїнка, Новомосковськ, Павлоград – ось ланцюжок україн­ських міст, де протягом одного місяця сталися масо­ві отруєння в школах. Десятки дітей просто з уроків потрапили на лікарняні ліжка. У всіх випадках діа­гноз однаковий: отруєння невідомою речовиною. Спершу це скидалось на дрібне хуліганство, спробу зірвати навчальний процес. Та коли ланцюгова реак­ція поширилась мало не на всю країну, стало очевид­ним: простим збігом обставин це назвати не можна.

З агадкова історія з отру­єнням дітей в україн­ських школах почалася із Черкас. Просто під час урочистої лінійки до Дня пам’яті школярі один за од­ним втрачають свідомість. Ті, хто не втратив свідомість, скаржи­лись на нудоту, нестерпний голо­вний біль, подразнення горла. До лікарні потрапили півсотні учнів, одинадцятеро у дуже важ­кому стані – до реанімації.

Зовсім скоро подібний інци­дент повторюється вже у Микола­єві. Там теж дітей отруїли невідо­мою речовиною. Минає менше доби – і карети швидкої допомоги вивозять дітей зі школи в Харкові.

Медики діагностували у дітей та дорослих інгаляційну токсичну реакцію. За кілька днів усіх випи­сали додому. Школи, як годиться, закривали на додаткові перевір­ки, однак речовину, що спричини­ла таку реакцію на дитячий орга­нізм та мала масовий вплив, досі не назвали. Хоча версій було аж надто багато. Найбільш поширені: отруєння токсинами від газового балончика, можливих ремонтних робіт у приміщеннях або потра­пляння шкідливих речовин у ка­налізацію. Начальник головного управління Держпродспожив­служби Олег Рубан зазначає, що найчастіше випадки отруєння у навчальних закладах стаються че­рез ремонтні роботи. За його сло­вами, такі інциденти трапляються щороку від трьох до п’яти разів. Однак, ця версія неможлива у ви­падку отруєння у Черкасах, оскільки в школі на той час ре­монт не проводили. У Миколаєві теж мало що з’ясували. Тільки констатували, що розпилили не­відомий аерозоль із різким запа­хом. Однак, яку саме речовину ви­користали, Державна служба України з надзвичайних ситуацій з’ясувати не змогла.

Те саме можна сказати і про НП у Павлограді Дніпропетров­ської області. У повідомленні про подію йдеться: «Через розпилен­ня невідомої речовини евакуюва­ли понад 600 учнів». Згодом міськрада уточнила, що вдень у школі невстановлена особа роз­пилила речовину невідомого по­ходження, яка спричинила по­дразнення горла і кашель у дітей та вчителів.

Такі «висновки» аж ніяк не сприяють припиненню паніки се­ред батьків школярів не тільки тих міст, які потрапили до низки «отруєнь», а загалом усієї країни.

І ось, нарешті, з’явився більш- менш реальний слід. Зривати уро­ки за допомогою газу дітей закли­кали в одній із груп у забороненій в Україні російській соціальній мережі «ВКонтакте». Відтак чи­мало аналітиків уже припустили, що масові отруєння – дитяче хулі­ганство, кероване кимось з боку. Низка експертів переконують, що зрив навчального процесу – це тільки формальна причина. Осно­вна – складніша і дуже небезпеч­на. Є всі підстави вважати, що йдеться про диверсію з боку го­ловного ворога держави.

Юрій Михальчишин, політичний експерт:

«Те, що маємо справу з хуліган­ськими діями за формою, не по­винно нас відволікати від змісту цих процесів. А зміст такий: оче­видно, за допомогою соціальних мереж, у яких наші опоненти з російських спецслужб мають дуже успішну практику розганян­ня та поширення розмаїтих форм девіантної поведінки, здійснюєть­ся популяризація таких дій серед школярів, що, мабуть, належать до старшої вікової групи. Оче­видно, доступність на нелегаль­ному ринку отруйних, подразню­ючих речовин в Україні є висо­кою. Формально йдеться про зрив навчального процесу під за­вісу навчального року. Очевидно, є немало школярів з низькою успішністю, які можуть бути заці­кавлені у таких вибриках. Але на­справді вони не знають, що є лише знаряддям у руках нефор­мальних кураторів або ж агентів від спецслужб, імовірно, нашого супротивника. Те, що такі інци­денти повторюються, має цілком чітку пов’язаність з поширенням інформації у ЗМІ та соцмережах –бажання наслідувати девіантну поведінку притаманне для певної вікової категорії з психологічни­ми особливостями».

01.06.2018

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини