ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

НІЧОГО ОСОБИСТОГО. ПРОСТО БОРГИ

Р оботодавці по всій Україні за­боргували своїм працівникам 2,3 млрд грн. У Державній службі статистики повідо­мляють, що наразі найвища забор­гованість у Донецькій, Луганській та Харківській областях. Якщо з першими двома більш або менш зрозуміло, бо там тривають воєнні дії, то Харківська область – прикрий випадок, наголошують експерти.

За кожною цифрою і кожною за­боргованою гривнею стоять люди. Вони місяцями не отримують заро­блене. Приміром, у ПрАТ «Сєвєро­донецьке об’єднання «Азот» понад 5 тис. співробітників чекають своєї зарплати. У ПАТ «Азот» з м. Черкас три з лишком тисячі людей розрахо­вують, що їм вдасться, нарешті, «ви­бити» борги в підприємства. Таких осередків на теренах України чима­ло. А це економічно активні підпри­ємства. Вони начебто зменшили свою заборгованість перед праців­никами в грудні, однак нині цифра досить солідна – 1,27 млрд грн.

Наприкінці року заборгованість з виплати заробітної плати зросла у сфері інформації та телекомуні­кацій, оптової та роздрібної торгів­лі, операцій з нерухомим майном. При цьому трохи поліпшилась си­туація з виплатою боргів в охороні здоров’я, освіті, у сфері мистецтва, спорту, розваг і відпочинку, тран­спорту, складського господарства та поштової діяльності, будівни­цтва. Державна служба статистики надає цифри щодо кожної з цих га­лузей, заздалегідь попереджаючи, що стан справ із виплатою заборго­ваності може змінитися в будь- який момент.

Роботодавці намагаються пога­сити заборгованість, коли градус соціальної напруги зашкалює. Коли працівники намагаються за­хистити свої права шляхом вирі­шення трудових колективних спо­рів або звернень до суду.

Причому на абсолютно законних підставах. Адже згідно із статтею 115 Кодексу законів про працю і статті 24 Закону України «Про оплату пра­ці» роботодавець зобов’язаний ви­плачувати зароблене не менше двох разів на місяць з перервою не більш ніж 16 днів. І не має права затримува­ти зарплату співробітникам більш ніж на 7 днів після закінчення фінан­сового місяця (в тому числі якщо в трудовому договорі не прописані дати виплат заробітної плати).

Упродовж останніх років питан­ня заборгованості із зарплати набу­ло особливої гостроти і соціального значення. Здавалося б, до його ви­рішення долучено різні структури, починаючи від інспекції з питань праці і закінчуючи правоохоронни­ми органами, яким під силу раз і назавжди поставити гривневу крапку. Не останню роль у боротьбі з погашенням заборгованості віді­грають і профспілки.

Однак щойно погасять боргову пожежу в одному місці, як вона спалахує в іншому, почасти – ще потужніше. Ситуація нагадує веле­тенську гойдалку: наблизившись до помітної ліквідації боргів, з ча­сом повертаються до попередніх цифр. За великим рахунком, тов­чуть воду в здоровенній ступі. Ре­альної суми заборгованості не знає ніхто: чимало підприємств прихо­вують справжні цифри.

Заробітна плата для багатьох на­ших співвітчизників залишається єдиним джерелом доходу. Затрим­ка або невиплата заробленого про­дукує зростання бідності, ствер­джують профспілкові активісти. Людина не повинна випрошувати роботу як милостиню, зарплату – як благодіяння, пенсію – як диво. Принижена, заклопотана власним виживанням людина – не праців­ник. І тим паче, не партнер – ні ро­ботодавцю, ні державі.

ВАСИЛЬ ЮРЧИШИН, ДИРЕКТОР ЕКОНОМІЧНИХ І СОЦІАЛЬНИХ ПРОГРАМ ЦЕНТРУ РАЗУМКОВА:

«Якщо вдасться активізувати економічну діяльність, якщо приріст буде не 2, а 3, 4, а краще – 5%, тоді з’являться ресурси, і в такому випадку можна буде сказати, що заборгованість із заробітної плати не матиме настільки очевидної динаміки зростання. Економічне зростання в 2–3% – це консервація того, що є нині, нам потрібно, принаймні, 5–6%».

ЦІНА МАРШРУТУ

 П роблема пільгового проїзду не нова. І стосується вона мільйонів українських громадян. Тих, хто користується транспортними послугами, і тих, хто їх надає. Раніше діяла законодавчо закріпле­на практика, коли транспортні підприємства здійснюва­ли перевезення пільгових категорій пасажирів, а держа­ва відшкодовувала збитки. Однак, як свідчить практика, такий механізм призводив до збоїв і непорозумінь. Ни­нішнього року ситуація має змінитися. Пасажири-піль­говики отримуватимуть певну суму і самі будуть нею розпоряджатися. У такий спосіб намагаються поставити в рівні умови українців, які використовують пільги на проїзд чотири рази на день або ж чотири рази на місяць.

Перевізники до ідеї вдосконалити порядок перевезення пільгових категорій ставляться позитивно. Адже за мину­лий рік вони втратили 990 млн грн саме за статтею «переве­зення пільговиків».

Ціна питання пільгового проїзду в транспорті – приблизно 2 млрд грн на рік. Експерти підрахували, що пільгами на безкоштовний проїзд користуються близько 9 млн людей.

Проблема дефіциту фінансів на пільгові перевезення вини­кла не сьогодні й не вчора. Ще у 2016 році субсидії на це ви­ключили з державного бюджету. Як наслідок, фінансове становище комунальних транспортних підприємств різко погіршилось, а в приватних перевізників зросли тарифи. Доводилось скорочувати частоту руху транспорту, а поде­куди взагалі скасовувати маршрути.

У державному кошторисі на нинішній рік закладено моне­тизацію пільг на проїзд, а українцям нададуть грошову компенсацію в «розумних» межах. Усе через те, що багато пасажирів зловживають «безоплатними» поїздками. Вони їздять без будь-яких обмежень, часто до 10 разів на день, а держава мусить компенсувати вартість проїзду. Відтак нова система має ліквідувати цей перекіс.

Заступник Львівського міського голови з питань ЖКГ Сер­гій Бабак зауважує: «Не потрібно нічого вигадувати, в світі давно все унормовано. Я не знаю, щоб десь у країнах Європи був пільговий проїзд. Є чітке поняття монетизації пільг для перевізників… Навіть при комуністах, при тій шаленій дик­таторській державі не було безкоштовного проїзду. Держава має виконати свою функцію та врегулювати це питання, а не скидати його на органи місцевого самоврядування».

Відтепер поїздки будуть нормованими. За нормою розрахо­вується вартість поїздок. Людині виділяється місячна сума, і вже у межах цієї суми українці зможуть користува­тися послугою. В Уряді пропонують регламентувати кіль­кість поїздок до 30 на місяць. Профспілковий актив країни вважає, що такої кількості недостатньо, відтак для розра­хунку компенсаційних виплат пропонується середню вар­тість проїзду в комунальному транспорті визначати ста­ном на 1 січня кожного року, проте вона впродовж року може змінюватися. Хоча механізм її перегляду у проек­тних актах не визначено. У майбутньому це може призвес­ти до недоотримання таких виплат пільговими категорія­ми громадян, вважають у Федерації профспілок України.

КОМЕНТАР

Андрій РЕВА, міністр соціальної політики:

«Є закон про соціальні стандарти і державні га­рантії. У транспортній галузі наразі панує повний комунізм: скільки хочу, стільки й їжджу, а дер­жава за це має платити. Погодьтесь, що на тако­му рівні забезпечити всім пільговикам можли­вість скористатися пільгами занадто складно. Тому держава пішла іншим шляхом: вона фактично встанови­ла нерівність, надаючи пільги у натуральному вигляді. Примі­ром, якщо ви живете в столиці, ви щодня маєте змогу корис­туватися послугами чотирьох видів транспорту, а якщо меш­каєте в селі десь у Житомирській області, то в кращому ви­падку раз чи двічі на рік скористаєтесь послугами метрополі­тену. Натуральний розподіл пільг призводить до того, що люди отримують їх нерівномірно, хоча й мають спільні права.

Якщо ми запроваджуємо монетизацію і чітко встановлюємо нормативи, то цілком природно, що той, хто має сьогодні більше, буде отримувати менше, а той, хто мав менше, отри­має більше. Зате всі будуть мати рівну кількість фінансового ресурсу для забезпечення таких пільг».

14.02.2018

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини