ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

БУВАЄ, ЩО Й КУРКА ЛІТАЄ

П ісля стрімкого подо­рожчання свинини та яловичини україн­ці переключилися на доступніший м’ясний харч – курятину. І одразу ж потра­пили під новий ціновий удар. За останній тиждень тушка курки додала в ціні більше 3 грн, а вартість філе наблизи­лась до 100 грн. З початку року, за даними Державної служби статистики, куряти­на подорожчала на третину. А експерти вже прогнозують, що цінова гонка на м’ясному ринку тільки на старті. Осно­вні сюрпризи ще попереду.

Самі птахівники поясню­ють цінові перегони підви­щенням собівартості вироб­ництва курятини. Зростання мінімальної зарплати, підви­щення тарифів на енергоно­сії, подорожчання кормів – усе додало по краплі до вар­тості білого м’яса. Хоча аналі­тики аграрного ринку ці аргу­менти вважають доволі сум­нівними. Адже на компенса­ції аграріям з державного бю­джету виділили близько 2 млрд грн. І левову частку отримали птахофабрики. Ці гроші цілком мали б утрима­ти ціни за рахунок власної маржі. До того ж, практично всі великі компанії абсолют­но прибуткові.

До слова, компанія «Миро­нівський хлібопродукт» – най­більший виробник курячого м’яса в Україні, за І півріччя п. р. збільшила чистий прибу­ток на 89%. А це дає підстави говорити, що ціни на куряти­ну завищують монополісти. От тільки Антимонопольний комітет закриває на це очі.

Експерт аграрного ринку Денис Марчук вважає, що птахівники підвищують ціни ще й завдяки високому попи­ту на свою продукцію. На до­дачу динамічно зростає екс­порт м’яса птиці. За І півріччя Україна продемонструвала збільшення експорту в цій ка­тегорії м’ясної продукції на 42%. Виходить, що європей­ським покупцям дісталася майже чверть вітчизняної продукції. Можливо, монопо­лісти знайшли збут основної продукції за кордон, а вну­трішній ринок для них не над­то цікавий, і на ньому можна нарощувати ціни, стверджу­ють експерти.

І ще один момент: ниніш­нього року Україна домови­лась із ЄС про відновлення по­ставок курятини. Їх припини­ли через загрозу пташиного грипу. Відтак за підсумками сезону цифри будуть вражаю­чими, наголошують аналіти­ки продуктового сегменту. Го­лова економістів України Ан­дрій Новак розкриває своє ба­чення проблеми. «Наступним циклом має бути нарощуван­ня виробництва, щоб задо­вольняти і експортний потен­ціал, і внутрішній попит. Тоді можна сподіватися, що ці про­дукти харчування або не бу­дуть зростати в ціні, або зрос­татимуть повільніше», – підсумував аналітик.

А голова Спілки птахівни­ків України Сергій Карпенко вже потішив співвітчизників інформацією про те, що у ве­ресні ріст цін не припиниться.

Як українці відреагують на нові цінники курячого м’яса, спрогнозувати неважко. Про­сто стануть менше їсти. Або будуть замінювати м’ясо «ка­лорійною» соєю чи консерва­ми сумнівного виробництва.

ОЛЕКСІЙ ДОРОШЕНКО, ГОЛОВА АСОЦІАЦІЇ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ ТОРГОВЕЛЬНИХ МЕРЕЖ:

«Ще кілька місяців тому м’ясо птиці було найдешевшим серед країн Східної Європи. Однак, як свідчить наше останнє дослідження, нара­зі ми чи не перші за вартістю на всі види курятини – від тушок до кри­лець. От тільки дивна арифметика виходить: зерно, яким годують пти­цю, подорожчало на 3–4%, а м’ясо чомусь одразу на 30%».

СМІТТЯ З ХАТИ

І з 1 січня наступного року громадян України зобов’яжуть сор­тувати сміття відповідно до норми закону «Про відходи». І хоча постанови з послідовністю і переліком необхідних опе­рацій із сміттям поки що немає, час замислитись над тим, як будемо цю справу втілювати в життя. Далі зволікати не можна. Адже 7% території України перебуває під завалами сміття, а це дорівнює площі такої європейської країни, як Данія. В Україні 6,5 тис. законних і близько 35 тис. незаконних сміттєзвалищ. Ситуа­ція критична. За невтішними висновками екологів, Україна нако­пичила близько 54 млн куб. м відходів. Щороку сміттєві полігони поповнюються приблизно на 15–17 млн тонн. А от на переробку, на відміну від європейського досвіду, йде лише десята частина зі­браного сміття. Нині в Україні є чотири сміттєспалювальних за­води: у мм. Києві, Дніпрі, Харкові та в окупованому Севастополі. Але працює лише київський завод «Енергія». Сміття нікуди поді­ти, адже воно розкладатиметься сотні років. І навіть якщо розпо­чати його сортувати та переробляти, величезні території родю­чих земель відновляться не швидше, ніж через 300 років.

Перш ніж постанова набере чинності, активісти роблять перші спроби до чистих територій. Біля багатьох столичних багатопо­верхівок фахівці встановлюють експериментальні контейнери для сортування сміття. Кияни мають навчитися сортувати сміття практично з нуля, його потрібно розкласти в ці контейнери гра­мотно: окремо для пластикових упаковок, металу та скла. Адже приблизно 40% – це корисні і цінні вторинні ресурси, що потребу­ють додаткової обробки. Їх можна і треба, наголошують експерти, використовувати як енергетичний ресурс.

Переробка відходів з використанням сучасних екологічно чис­тих технологій, зокрема утилізації, – ефективний спосіб вирі­шення проблеми. Але для цього необхідно змінити менталітет. Привчити людей до того, що господарське сміття необхідно сор­тувати, збираючи окремо харчові відходи, метал, папір та скло, оскільки різні групи відходів мають різний період розкладання. Домогтися розуміння того, що розведенням смітників людство загрожує навколишньому середовищу та відбирає майбутнє у наступних поколінь.

У пригоді стане закордонний досвід багатьох європейських країн. Передусім, Німеччини. Бо саме ця країна стала реаль­ним чемпіоном світу з переробки відходів. Німеччина прак­тично робить гроші із сміття. Хоча впродовж багатьох років сміття там не мало жодної цінності. Його спалювали або зако­пували. Екскаватори згрібали гори сміття, впресовували в зем­лю, а гази, які при цьому виділялись, просто спалювали. Ситу­ація змінилась лише тоді, коли звалища не могли вмістити гори відходів. Тоді якась розумна людина зуміла переконати владу, що вихід тільки в повторному використанні відходів.

Поступово запрацювала унікальна система, яка не має анало­гів у світі, – з різними новими об’єктами. Контейнери для сміття стали різнокольоровими: у «синій контейнер» склада­ють папір, у «жовтий» – різного роду упаковку, від поліетиле­нової плівки до стаканчиків з-під йогуртів.

Законослухняні німці почали сортувати відходи і нести скло­тару до окремих контейнерів або ж до магазинів, де вони ку­пували напої. Стимулом для сортування та здачі склотари стала система застави: тим, хто здає склотару, повертають певні кошти. До слова, така система діє в Німеччині впро­довж майже 40 років. Сортування відходів стало в Німеччині свого роду масовим змаганням. На кампанію з роз’яснення важливості такого кроку країна витратила мільйони євро. Навіть у казках порушувалась тема сортування відходів. І хоча на шляху до ідеальної системи вторинної переробки від­ходів упродовж десятиліть витрачено чимало коштів і зу­силь, нині Німеччина попереду всієї планети. Тут виникла ціла галузь з річним обігом понад 200 млрд євро. Вона зростає щороку в середньому на 14% і забезпечує роботою 250 тис. лю­дей. Фантастика? Аж ніяк!

КОМЕНТАР

Олена КОЛТИК, громадський діяч:

«Звісно, процес переробки не буває безкоштовним, тому кожна країна визначає, яким чином збирати необхідні ко­шти. В деяких європейських країнах громадяни сплачу­ють комунальний платіж за переробку сміття, в інших – кошти для утилізації отримують з податку на упаковку, які одразу закладаються у вартість товару. Сьогодні Україна може піти різними шляхами. Або і далі нічого не робити, покри­ваючи величезні території сміттєвими звалищами, які забруднюватимуть землю, воду та повітря. Або ж почати переробляти відходи, звернувшись до європейської практики механіко-біологічної обробки, яка на сьогодні є найефективнішою і найбезпечнішою технологією».

10.09.2017

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини