ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

«ІДУТЬ ГОСПОДАРІ ЗЕМЛІ, ЙДЕ РОБІТНИЧИЙ КЛАС»

РОБІТНИЧИЙ, СЕРЕДНІЙ ЧИ…

Соціологи дійшли висновку, що пере­важна більшість українських працівни­ків відносять себе до робітничого класу. 77% респондентів впевнено й свідомо ототожнюють себе з класом. Про катего­ричне «ні» заявили лише 11% опитаних, ще 8% не надали точної відповіді на за­питання аналітиків.

І от що цікаво: частка респондентів, які впевнено називали себе робітниками, коливається від 56% серед осіб молодше 30 років до 77% серед осіб старше 55 років. У підгрупі робітників з повною вищою освітою респондентів з такою класовою самоідентифікацією було половина, а з повною середньою освітою – 72%.

Частка респондентів, які впевнено відносили себе до робітничого класу, становила 70% серед висококваліфікова­них і кваліфікованих фахівців, 62% – се­ред різноробів і підсобних робітників і 61% – серед малокваліфікованих.

Не зайве поглянути, якими були ре­зультати опитування ще 3,5 року тому. Ототожнювали себе з робітничим кла­сом у 2013 році 81% опитаних робітників, у той час як 11% не відносили себе до та­кої категорії.

Соціологи дуже ретельно проаналізу­вали таке новітнє поняття в українській історії, як середній клас. Із середнім кла­сом ідентифікували себе 10% респонден­тів старшого віку і 18% опитаних у мо­лодшій віковій групі. Частка робітників, які вважали себе представниками серед­нього класу, виявилася найменшою (9%) серед респондентів з професійно-техніч­ною освітою і найвищою (28%) серед тих, хто мав повну вищу освіту. Частка рес­пондентів, які відносили себе до серед­нього класу, коливалася від 8% серед різ­норобів і підсобних робітників до 19% серед висококваліфікованих.

Часи змінюються. Сьогодні молодь со­ромиться вголос заявити про свою на­лежність до робітничих професій. У моді – менеджери, адвокати, управлінці. Але соціологи наводять результати своїх до­сліджень і переконують, що 39% опита­них робітників вбачають у своєму стано­вищі привід для гордості. Не змогли од­нозначно відповісти на таке запитання 25% робітників. Тобто ще кілька відсо­тків могли додати свої голоси до 39% ствердних. А от позитивні і негативні відповіді на запитання, чи задоволені робітники своїм місцем у суспільстві, виявились чисельно майже рівними до тих, хто не зважився чесно на них відпо­вісти.

Частка робітників, які не погоджува­лися з думкою, що робітничого класу в нашій країні не існує (60%), втричі пере­вищувала частку тих, хто з нею погоджу­вався (20%). Кожен п’ятий робітник (20%) не зміг відповісти на це запитання. Прикметно, що найбільшою частка не­згодних з цією думкою виявилася серед кваліфікованих робітників (65%), а най­меншою – серед різноробів і підсобних робітників (47%).

ТАМ, ДЕ НЕМАЄ СИЛЬНОЇ ПРОФСПІЛКИ

Робітничий клас, попри падіння пре­стижу робітничої праці, низьку її оплату і несприятливі умови зайнятості, зали­шається реальною силою економічного розвитку. Але за умови, якщо цю тезу підтверджує передова частина робітни­чого класу – висококваліфіковані робіт­ники. От тільки з оплатою високої квалі­фікації в Україні поки що не складаєть­ся. І про це свідчать соціологічні дані.

Середнє значення розміру мінімальної заробітної плати, достатньої, за оцінками робітників, для того, щоб вона могла віді­гравати роль цього соціального стандар­ту, становило 3706 грн. Заробітна плата, яка забезпечувала б робітникам, на їхню думку, гідне існування, в середньому, до­рівнювала 7565 грн. Менше п’ятої части­ни опитаних робітників (18%) вважають, що їхня заробітна плата відповідає ви­тратам їхньої праці. Це дуже низький по­казник. Владі є над чим замислитись. 71% опитаних робітників заявляють, що їхня заробітна плата нижче витрат праці, при цьому 37% всіх опитаних зазначали, що їхня заробітна плата є дещо нижче, а 34% – значно нижче витрат праці. І тільки 4% вважають, що їхня заробітна плата вище за витрати праці.

Не оминули соціологи й питання соці­ального захисту робітників за роки рин­кового формування. Рівень соціального захисту й підтримки мав би бути значно вищим, заявляють більшість респонден­тів. Загалом дві третини опитаних ствер­джують, що з форм соціального захисту працює лише одна чи дві. Це коли робіт­никам сплачують лікарняний і надають оплачувану відпустку. Усього 29% опи­таних зазначили, що підприємство, на якому вони працюють, забезпечує відпо­чинок своїм робітникам та членам їхніх сімей, 24% – медичне страхування за ра­хунок підприємства, 9% – пільгові обіди. Кожен шостий (18%) опитаний робітник вказував, що на підприємстві, на якому він зайнятий, нічого з перерахованого робітникам не надається.

Робітники, які стверджували, що на підприємстві, на якому вони працюють, є профспілкова організація, втричі частіше (93%) вказували, що їм надається оплачу­ваний лікарняний, ніж ті, хто говорив про відсутність профспілки (32%). Аналогіч­но, в цих підгрупах виявилося 91% і 35% робітників відповідно, які зазначали, що підприємство, на якому вони працюють, надає своїм працівникам оплачувану від­пустку. Половина робітників (49%), зайня­тих на підприємствах, де немає профспіл­ки, стверджували, що підприємство не за­безпечує своїм робітникам жодних захо­дів із соціального захисту.

НЕ ХЛІБОМ ЄДИНИМ

Прикро, але значна частина україн­ських робітників сьогодні позбавлені можливості задоволення базових потреб. За результатами опитування, кожен п’ятий представник робітничого класу (19%) вказував на неможливість задо­вольнити елементарні потреби в їжі та одязі, при цьому такої можливості не ви­стачає кожному шостому (18%) висококваліфікованому робітнику.

Половина робітників в Україні (55%) характеризували матеріальне становище своєї сім’ї як середнє, водночас бідними свої сім’ї назвали 43% опитаних робітни­ків, злиденними – 3% представників ро­бітничих професій, які відповіли на це за­питання. Лише 0,6% респондентів з числа робітників повідомили, що їх родинам вистачає матеріального доходу на все не­обхідне і вони ще примудряються робити заощадження. При цьому 43% визнали, що доходу їх сім’ям вистачає лише на продукти харчування, така ж частка опи­таних (43%) зазначили, що доходу їх сім’ї вистачає в цілому на прожиття.

Показники рівня та якості життя укра­їнських робітників відчутно знизилися за останні роки внаслідок загострення збройного конфлікту на Донбасі та погір­шення економічного стану в країні.

У зв’язку з поглибленням економічної кризи в країні все більше робітників та їх сімей змушені обмежувати споживання. Половина робітників (46%) вказали, що вони та їх сім’ї були змушені зменшити купівлю продуктів харчування, 65% – одягу і взуття, 39% – вартісних товарів тривалого користування, на ліках змуше­ні економити третина (35%) робітників, що відповіли на дане запитання. 40% опи­таних представників робітничих профе­сій зазначили, що в разі втрати основного джерела доходу їх сім’ї зможуть прожи­ти, забезпечуючи мінімальні потреби при використанні всіх можливостей (за­ощаджень, підсобного господарства, під­робітків), не більше 1 місяця. Ще третина опитаних (33%), відповідаючи на це запи­тання, назвали термін від 1 до 3 місяців. Понад півроку прожити, забезпечуючи мінімальні потреби, в разі втрати осно­вного джерела доходу, зможуть сім’ї лише 5% робітників. Така статистика на­сторожує, бо свідчить про вкрай низький рівень добробуту українських робітників у результаті здійснення неоліберальних реформ у нашій країні.

Як свідчить опитування, тільки ко­жен третій (36%) робітник згоден і далі терпіти зниження рівня життя, якщо цього вимагають реформи. 32% готові терпіти, але недовго, й лише 4% – стіль­ки, скільки треба. Низький рівень життя на час опитування не дозволяв 19% ро­бітників і далі скорочувати споживання товарів і послуг, навіть якщо цього по­требують реформи. І ще 39% відмовили­ся жертвувати власним добробутом на користь реформ тому, що не вірять в їх­ній успіх.

При відповіді на запитання, чого, на їхню думку, люди сьогодні побоюються найбільше, влітку 2016 року 83% робітни­ків називали зростання цін, 80% – безро­біття, 62% – невиплату зарплат та пен­сій. Дещо менше половини (42%) заяви­ли, що їхні співгромадяни наразі побою­ються зупинки підприємств, стільки ж (40%) вважають, що люди відчувають страх голоду.

Соціологічні дослідження громадської думки в українському суспільстві і робіт­ничому середовищі переконливо свід­чать про термінову необхідність принци­пового реформування соціально-трудо­вих відносин у нашій країні. Реального реформування, а не декларативного.

09.04.2017

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини